Спілка української молоді Галичини — Вікіпедія

Спілка української молоді Галичини
(СУМГ)
Дата заснування 1972
Дата ліквідації 1973
Тип підпільна організація
Голова Гриньків Дмитро Дмитрович
Ключові особи Іван Шовковий, Роман Чупрей, Микола Мотрюк, Дмитро Демидів
Кількість членів 12

Спілка української молоді Галичини (СУМГ) — українська підпільна організація, яка проголосила своєю метою боротьбу проти змосковщення України та за Самостійну соборну суверенну Україну. Члени «СУМГ» Законом України «Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті» визнані борцями за незалежність України[1].

Історія[ред. | ред. код]

Заснування[ред. | ред. код]

Спілка української молоді Галичини була створена 31 січня 1972 р. в селищі Печеніжин Коло­мийського району Івано-Франківської області.[2] Спочатку організа­цію назвали «Союз вільних кому­ністів», однак приблизно в липні 1972 р. вона була перейменована у Спілку укра­їнської молоді Галичини.[3]

Засновником та керівником був Дмитро Гриньків[4], слюсар-складальник Коломийської пересув­ної механізованої колони № 67 та студент заочного відділення вишу.[2] До СУМГ входили також його друзі та односельці: студент Львівського політехніч­ного інституту Роман Чупрей, робітник Василь-Іван Шовковий (у його хаті в й відбулися перші збори групи[5]), інженер Дмитро Демидів, Василь Михайлюк, студент Івано-Франків­ського педагогічного інституту Федір Микитюк, робітник, студент Снятинського культосвітнього учи­лища Микола Мотрюк. Середній вік членів Спіл­ки на час її створення, становив 23 роки.[6] Всі учасники групи склали присягу: «Я клянуся на вірність ідеям України, за які боролися тисячі людей і вмирали, і зберегли цю ідею в своїх серцях. То ж і ми збережімо цю ідею, бо будемо боро­тися, доки б'ються наші серця і скільки буде нашої сили».[3]

Кожен член СУМГ був зобов'язаний залучати нових людей до спілки. У лютому у СУМГ вступили Любомир Чупрей (брат Романа), робітники Василь Кузенко та Іван Мотрюк. Улітку був прийнятий вчитель Василь Гриньків, восени — студент Львівської політехні­ки Богдан Романишин.[7]

На зібранні в травні Демидів узяв на себе обов'язки керівника ідеологічного відділу та написання програми організації. Шовковий очолив службу безпеки.[7]

За час існування «СУМГ» кількість членів досягла 12 осіб.

Восени 1972 члени СУМГ поклали в Печеніжині вінок із синьо-жовтою стрічкою до пам'ятника Олексі Довбушу з нагоди річниці його загибелі.[7]

Діяльність[ред. | ред. код]

Організація уявляла собі майбутню Україну як незалежну со­ціалістичну державу (на кшталт Польщі або Чехословаччини). Члени СУМГ вважали, що досягати цього можна шляхом ідеологічної боротьби, але не виключали і збройної боротьби.[7]

СУМГ була організована на зразок бойових загонів УПА. Її члени проводили зібрання в лісі та в горах. Кожний член організації мав псев­донім.[7]

Гриньків давав кожному завдання у письмовому вигляді. Члени організації збирали відомості про діяль­ність УПА, пісні та розповіді про УПА, літературу з історії національно-визвольних змагань. Вони вивчали настрої студентів, вербували нових членів організації.[7]

Шукали зброю — Д. Гриньків казав, що це потрібно, щоб у разі необхідності захистити себе і свою родину. Сам він того часу очолював комітет ДТСААФ підпри­ємства, і мав можливість навчати стрільби членів організації як легально, так і на нелегально — у горах. Д. Гриньків викрав два будівельні пістолети, які Шовковий мав переоблад­нати для стрільби з однієї руки. Також члени групи викрали малокаліберну ґвинтівку, карабін і магнітофон (для запису радіопередач та своїх виступів).[7]

Д. Гриньків та Демидів розробляли статут і програму СУМГ, але прийняти їх члени організації не встигли:[8]

Члени організації провели десять зібрань та збиралися провести з'їзд усіх членів СУМГ у лютому 1973 р. Демидіву, Чупрею, та Шовковому було доручено законтактувати з іншими схожими групами, але вони цього не встигли зробити.[7]

Арешти та суд[ред. | ред. код]

Група була розкрита КГБ після того, як на неї доніс гравер Тарас Стадніченко, який вступив в СУМГ 1 листопада 1972 р.[9] Гриньків попросив його на­писати назву на заготовці печатки організації.[7] Після доносу Стадніченко одержав у КДБ завдання збирати ін­формацію про засідання СУМГ і провокувати учасників організації до активних дій, щоб зловити їх на гарячому.[9]

Діставши сигнали про це із всвоїх джерел, Гриньків спеціально задля «стукача» скликав збо­ри, на яких було розіграно саморозпуск організації. Д. Гриньків розпорядився кожно­му знищити в себе все підозріле, що можуть знайти у випадку обшуків, однак це лише пришвидшило арешти.[10]

12-14 березня 1973 р. до КДБ поступили заяви від кількох громадян, що на території Коломий­ського району діє підпільна антирадянська націоналістична організація, керівни­ком якої є Д. Гриньків. На підставі цих заяв 14 березня 1973 р. Управління КДБ у Івано- Франківській області порушило кримі­нальну справу стосовно Д. Гриньківа. 15 березня 1973 р. були за­арештовані Д. Гриньків, Шовковий, Мотрюк, затриманий і через два дні, 17 березня, заарештований Чупрей. 13 квітня був заарештований Демидів.[9] В Д. Гриньківа було проведено обшук, підчас якого вилучено заготовку печатки та одне пись­мове доручення, а також патрони до малокаліберної ґвинтівки. Того ж дня він здав зброю, яку зберігав на роботі.[10]

Слідчі КГБ винуватили учасників групи у «зраді батьківщини» (ст. 56 Кримінального кодексу УРСР), погрожували їм смертною карою або 15-річним ув'язненням. Згодом слідства справа була перекваліфікована на ст. 62 ч.1 (ан- тирадянська агітація і пропаганда), 64 (створення антирадянської ор­ганізації), 81 ч.2 (викрадення державного майна), 140 ч.2 (крадіжка), 223 ч.2 (викрадення зброї та амуніції).[10]

Судове засідання над членами групи тривало три дні та проходило у закритому режимі — родичів допус­тили тільки на виголошення вироку. Івано-Франківський обласний суд 9 серпня 1973 р. засудив Д. Гриньківа до 7 років таборів суворого режиму та 3 роки заслання, Демидіва та В.-І.Шовкового — до 5 років ув'язнення, Мотрюка та Чупрея — до 4 років.[10]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ ЗАКОН УКРАЇНИ Про правовий статус та вшанування пам1яті борців за незалежність України у XX столітті. Архів оригіналу за 21 вересня 2017. Процитовано 21 вересня 2017.
  2. ↑ а б Лешак А., 2019, с. 270.
  3. ↑ а б Лешак А., 2019, с. 271.
  4. ↑ Помер Дмитро Гриньків — засновник Спілки української молоді Галичини, член Української Гельсінкської спілки[недоступне посилання з липня 2019]
  5. ↑ Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів, 2006, с. 178.
  6. ↑ Лешак А., 2019, с. 272.
  7. ↑ а б в г д е ж и к Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів, 2006, с. 179.
  8. ↑ СПІЛКА УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ ГАЛИЧИНИ - Ґлосарій. Dissident movement in Ukraine (англ.). Архів оригіналу за 26 квітня 2021. Процитовано 26 квітня 2021.
  9. ↑ а б в Лешак А., 2019, с. 275.
  10. ↑ а б в г Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів, 2006, с. 180.

Джерела[ред. | ред. код]


Посилання[ред. | ред. код]

Антирадянський Рух Опору в Україні
1918—1922
1922—1939
1939—1955
1955—1985
1985—1991
Україна Це незавершена стаття про Україну.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Спілка_української_молоді_Галичини&oldid=41785767