Стратегічні ядерні сили Російської Федерації — Вікіпедія

Стратегічні ядерні сили Російської Федерації
Країна  Росія

Стратегічні ядерні сили Російської Федерації (СЯС Росії) — узагальнена назва основного озброєння військ і сил у Збройних силах Російської Федерації, які мають як основне озброєння стратегічне і тактичне ракетно-ядерне озброєння.

Іноді називаються ядерною тріадою.

Станом на 1 вересня 2018 року, на підставі офіційної заяви МЗС РФ та за оцінкою групи міжнародних експертів (на підставі даних, наданих у рамках обміну за договором СНО-III[1]), у складі стратегічних ядерних сил Росії знаходилося 517 розгорнутих стратегічних носіїв ядерної зброї — міжконтинентальних балістичних ракет, балістичних ракет підводних човнів і важких бомбардувальників, оснащених 1420 ядерними боєзарядами[2] . При цьому загальна кількість носіїв (розгорнутих та нерозгорнутих) ядерної зброї становить 775 одиниць, що відповідає встановленим Договором СНО-ІІІ сумарним кількостям стратегічних наступальних озброєнь[3].

Російська ядерна зброя дісталася у спадок від СРСР (включаючи ядерні арсенали, вивезені з території колишніх трьох радянських республік: Білорусії, Казахстану та України). В даний час перебуває у віданні 12-го головного управління міністерства оборони Російської Федерації.

У другій половині 2014 року був знову досягнутий ядерний паритет із США[4].

На початок 2019 року оснащеність стратегічних ядерних сил сучасним озброєнням становив 82 %[5].

Військова доктрина Росії[ред. | ред. код]

Згідно з новою редакцією військової доктрини, РФ залишає за собою право застосувати ядерну зброю у відповідь на застосування проти неї та (або) її союзників ядерної та інших видів зброї масового ураження, а також у разі агресії проти РФ із застосуванням звичайної зброї, коли під загрозу поставлено саме існування держави[6].

Стан СЯС[ред. | ред. код]

У складі Ракетних військ стратегічного призначення РФ станом на початок 2017 року, імовірно, знаходилося близько 286 пускових установок ракетних комплексів міжконтинентальних балістичних ракет МБР, здатних нести близько 1185 бойових блоків, у тому числі на бойовому чергуванні РВСН[7]:

  • 46 важких ракет Р-36М2 (SS-18, Satan);
  • 30 ракет УР-100Н УТТХ (SS-19);
  • 63 рухомих ґрунтових комплексу РТ-2ПМ «Тополь» (SS-25);
  • 60 комплексів РТ-2ПМ2 «Тополь-М» шахтного базування (SS-27);
  • 18 мобільних комплексів РТ-2ПМ2 «Тополь-М» (SS-27);
  • 90 мобільних комплексів РС-24 «Ярс»;
  • 20 РС-24 «Ярс» шахтного базування.

У складі Військово-Морського Флоту Росії, станом на 5 листопада 2018 року, знаходилося 11 атомних підводних човнів з балістичними ракетами ПЛАРБ із 180 пусковими установками, здатних нести до 800 бойових блоків[7], з них бойове чергування несуть 9 ПЛАРБ зі 144 носіями.

Основу морських стратегічних сил Росії складали 6 ракетоносців проєкту 667БДРМ «Дельфін» (Delta IV), оснащених 96 (16х6) пусковими установками (ПУ) з балістичними ракетами підводних човнів (БРПЛ) Р-29РМУ2 «Синева», (SS-23) модифікацією Р-29РМУ2.1 «Лайнер».

У строю залишається 1 підводний човен проєкту 667БДР «Кальмар», (Delta III), оснащений 16 ПУ ракет Р-29Р. Цей човен пройшов ремонт і модернізацію в 2011—2016 роках[8] і повернувся до ладу в лютому 2017 року[9]. Також на бойову вахту заступили 5 підводних човнів проєкту 955A «Борей», оснащених 80 (16х5) ПУ зі стратегічними ракетами Р-30 «Булава».

Останній важкий ракетоносець проєкту 941 «Акула» (Typhoon) «Дмитро Донський» перероблено під випробування ракет Р-30 «Булава».

Усього на ПЛАРБ розміщено понад 700 ядерних бойових блоків[10].

Російські стратегічні МБР наземного базування у складі РВСП розгорнуті у позиційних районах одинадцяти ракетних дивізій трьох ракетних армій. Російські стратегічні ПЛАРБ з БРПЛ діють у складах Північного та Тихоокеанського флотів ВМФ ЗС Росії з п'яти військово-морських баз — баз ПЛАРБ. Стратегічні бомбардувальники далекої авіації Росії базуються на трьох авіабазах[11].

Станом на 1 вересня 2018 р. у складі стратегічних ядерних сил Росії знаходилося 1420 ядерних боєзарядів на 517 розгорнутих стратегічних носіях, загальна кількість розгорнутих та нерозгорнутих носіїв становила 775 одиниць[12].

За договором СНО-ІІІ кожен розгорнутий стратегічний бомбардувальник зараховується як носій з одним ядерним боєзарядом[13]. Кількість ядерних бомб і крилатих ракет із ядерною БЧ, яку можуть нести розгорнуті стратегічні бомбардувальники, не враховано[14].

Ракетні війська стратегічного призначення[ред. | ред. код]

Ракетний комплекс Кількість Боєзарядів на носії Усього боєзарядів Місця дислокації
Р-36М2 «Воєвода» (шахтного базування) 46[15] 10 460 Домбаровський, Ужур
УР-100Н УТТХ (шахтного базування) 2[15] 1 2 Козельськ, Татищеве
РТ-2ПМ «Тополя» 45[15] 1 45 Сибірський, Виповзове
РТ-2ПМ2 «Тополь-М» (шахтного базування) 60[15] 1 60 Татищеве
РТ-2ПМ2 «Тополя-М» (мобільного базування) 18[15] 1 18 Тейково
РС-24 «Ярс» (мобільного базування) 135[15] 4 540 Тейково, Йошкар-Ола, Нижній Тагіл, Новосибірськ, Іркутськ, Виповзове[16]
РС-24 «Ярс» (шахтного базування) 14[15] 4 56 Козельськ
Усього 320[15] 1181[15]

Морські стратегічні сили[ред. | ред. код]

Тип ракетоносця Ракетоносців БРПЛ Боєзарядів на БРПЛ Усього боєзарядів
667БДР «Кальмар» 1 16 Р-29Р 3 48
667БДРМ «Дельфін» 5 80 Р-29РМУ2 4 [19] 320
955 «Борей» 5 80 Р-30 «Булава» 6-10 480-800
941 «Акула» 0 0 0 Підводний човен використовується лише для випробувань БРПЛ
Усього ? 176 ? ?

У дужках зазначено загальну кількість розгорнутих та нерозгорнутих РПКСН (у строю, на ремонті та модернізації, на випробуваннях)[21]

Стратегічна авіація[22][ред. | ред. код]

Тип бомбардувальника Бомбардувальників Тип та кількість крилатих ракет Усього крилатих ракет
Ту-95МС6 / Ту-95МС16 60[23] 6 Х-55СМ 300
Ту-160 17[24] 12 Х-55СМ або Х-101 192
Усього 77 492

Чисельність та співвідношення компонентів СЯС Росії[ред. | ред. код]

Співвідношення компонентів СЯС та динаміка їх скорочень з 1990 року до 2016 року.
Носії Кількість боєзарядів за роками
1990 липень 1997 липень 2000 жовтень 2005 липень 2010 січень 2015 квітень 2016
МБР
РС-10 326 0 0 0 0 0 0
РС-12 40 0 0 0 0 0 0
РС-16 188 0 0 0 0 0 0
РС-20 3080 1860 1800 850 590 480 460
РС-18 1800 1020 900 774 420 180 120
РС-22Ш 560 100 100 0 0 0 0
РС-22Ж 330 360 360 0 0 0 0
РС-12М 288 360 360 291 174 76 72
РС-12М2 0 0 20 40 49 60 60
РС-12М2 мобильный 0 0 0 0 15 18 18
РС-24 мобильный 0 0 0 0 24 216 252
РС-24 шахтний 0 0 0 0 0 16 40
Всього 6612 3700 3540 1955 1248 1026 1022
БРПЛ
РСМ-25 192 16 0 0 0 0 0
РСМ-40 280 192 48 0 0 0 0
РСМ-45 12 0 0 0 0 0 0
РСМ-50 672 624 576 288 207 192 96
РСМ-52 1200 1200 1200 0 0 0 0
РСМ-54 448 448 448 384 384 320 320
РСМ-56 0 0 0 0 0 96 288
Всього 2804 2480 2272 672 591 608 704
АСЯС
Ту-95МС 924 704 726 704 688 640 616
Ту-95 63 10 4 0 0 0 0
Ту-160 180 72 180 168 156 168 192
Всього 1167 786 910 872 844 808 808
Всього боєзарядів 10583 6966 6722 3499 3293 2312 2414
Боєзарядів на чергуванні 10583 6966 5518 2198 2002 1643 1735

Ядерно-технічне забезпечення та безпека[ред. | ред. код]

Бази зберігання ядерних зарядів перебувають під управлінням 12-го головного управління Міністерства оборони РФ.

Закриті адміністративно-територіальні утворення[ред. | ред. код]

Закриті адміністративно-територіальні утворення (ЗАТО) ядерного збройового комплексу:

  • Саров (Арзамас-16) — розробка ядерних боєприпасів (ВНДІЕФ), серійне виробництво ядерних боєприпасів (Електромеханічний завод Авангард)
  • Снєжинськ (Челябінськ-70) — розробка ядерних боєприпасів (ВНІІТФ)
  • Лісний (Свердловськ-45) — серійне виробництво ядерних боєприпасів (комбінат «Електрохімприлад»)
  • Трьохгорний (Златоуст-36) — серійне виробництво ядерних боєприпасів (Приладобудівний завод)
  • Зарічний (Пенза-19) — серійне виробництво компонентів ядерних боєприпасів (ПЗ Старт)
  • Озерськ (Челябінськ-65) — виробництво плутонію, виробництво тритію, виробництво деталей ядерних боєприпасів (високозбагачений уран, плутоній, тритій) (ВО Маяк)

Примітки[ред. | ред. код]

Коментарі
Джерела
  1. ↑ Договор между Российской Федерацией и Соединенными Штатами Америки о мерах по дальнейшему сокращению и ограничению стратегических наступательных вооружений. Архів оригіналу за 14 серпня 2011. Процитовано 25 лютого 2022.
  2. ↑ Russian Strategic Nuclear Forces Under New START // Arms Control Association. Архів оригіналу за 15 липня 2019. Процитовано 25 лютого 2022.
  3. ↑ Заявление МИД России от 5 февраля 2018 г. Архів оригіналу за 10 квітня 2021. Процитовано 25 лютого 2022.
  4. ↑ Россия догнала США по общему количеству носителей стратегического ядерного оружия. Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 25 лютого 2022.
  5. ↑ В Москве под руководством Верховного главнокомандующего Вооружёнными силами России Владимира Путина прошло расширенное заседание коллегии Минобороны (рос.). Министерство обороны Российской Федерации. 18 грудня 2018. Архів оригіналу за 26 січня 2019. Процитовано 26 січня 2019.
  6. ↑ Военная доктрина Российской Федерации. Электронный фонд правовых и нормативно- технических документов. Архів оригіналу за 1 березня 2022. Процитовано 1 березня 2022.
  7. ↑ а б Скільки ядерної зброї має Росія. BBC News Україна (укр.). Архів оригіналу за 2 березня 2022. Процитовано 2 березня 2022.
  8. ↑ Атомный подводный ракетоносец «Рязань» обещают вернуть в строй до 2017 года. Архів оригіналу за 19 травня 2021. Процитовано 25 лютого 2022.
  9. ↑ Атомная подлодка ТОФ «Рязань» вернулась на Камчатку после модернизации. Архів оригіналу за 29 червня 2018. Процитовано 25 лютого 2022.
  10. ↑ данные по морским стратегическим силам // Сайт «Стратегическое ядерное вооружение России»
  11. ↑ стратегичеких сил Сайт «Стратегическое ядерное вооружение России»
  12. ↑ Договор СНВ-III Число стратегических наступательных вооружений 1 сентября 2018. Архів оригіналу за 12 травня 2019. Процитовано 25 лютого 2022.
  13. ↑ Договор между Российской Федерацией и Соединенными Штатами Америки о мерах по дальнейшему сокращению и ограничению стратегических наступательных вооружений. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 25 лютого 2022.
  14. ↑ Договор СНВ-III. Архів оригіналу за 4 травня 2019. Процитовано 25 лютого 2022.
  15. ↑ а б в г д е ж и к Russian strategic nuclear forces. Strategic Rocket Forces. Архів оригіналу за 1 квітня 2018. Процитовано 25 лютого 2022.
  16. ↑ Сергей Каракаев: "Ярсы" придут на замену - ВПК.name. Архів оригіналу за 2 січня 2018. Процитовано 25 лютого 2022.
  17. ↑ Атомная подлодка «Верхотурье» успешно поразила ракетой «Синева» полигон на Камчатке. Архів оригіналу за 25 березня 2019. Процитовано 25 лютого 2022.
  18. ↑ С АПЛ «Брянск» произведены два пуска межконтинентальной баллистической ракеты «Синева» — Головная часть РСМ-54 «Синева» может состоять из четырех или десяти ядерных блоков с индивидуальным наведением каждого. Архів оригіналу за 5 березня 2021. Процитовано 25 лютого 2022.
  19. ↑ БРПЛ Р-29РМУ2 «Синева» може нести до десяти бойових блоків індивідуального наведення[17][18].
  20. ↑ Данные от 5 февраля 2018г. Архів оригіналу за 28 березня 2022. Процитовано 25 лютого 2022.
  21. ↑ Що Росія та США скоротили за договором СНО-3[20].
  22. ↑ Стратегическая авиация — Стратегическое ядерное вооружение России. Архів оригіналу за 24 лютого 2022. Процитовано 25 лютого 2022.
  23. ↑ Первоисточник: The Military Balance 2018.
  24. ↑ 17-й «Белый Лебедь» России: в Казани достроили новый Ту-160. Архів оригіналу за 28 березня 2022. Процитовано 25 лютого 2022.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Дані MOU[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Стратегічні_ядерні_сили_Російської_Федерації&oldid=40943896