Струнников Сергій Миколайович — Вікіпедія

Струнников Сергій Миколайович
рос. Серге́й Никола́евич Стру́нников
Файл:SNStrunnikov.jpg
Народився 25 вересня 1907(1907-09-25)
Херсон, Російська імперія
Помер 22 червня 1944(1944-06-22) (36 років)
Полтава, УРСР
Громадянство Російська імперія→СРСР СРСР
Діяльність фотограф
Alma mater Всеросійський державний інститут кінематографії
Роки активності 1940[1] — 1945[1]
Військове звання старший лейтенант
Батько Микола Іванович Струнников
Мати Прасковія Олексіївна Струнникова[2]

Сергій Миколайович Струнников (нар. 25 вересня 1907, Херсон[3][К 1], Російська імперія — пом. 22 червня 1944, Полтава, Українська РСР) — радянський художник, майстер репортажу та фотопортрета. Автор знімка тіла Зої Космодем'янської, кадрів, які закарбували оборону Москви, життя блокадного Ленінграда, Сталінградську битву, та інших історичних фотодокументів.

Біографія[ред. | ред. код]

Довоєнний період[ред. | ред. код]

...Струнников рвався на передній край соціалістичного будівництва, але вдивлявся найбільше не в індустріальну панораму, а в лиця її творців.

Народився Сергій Струнников у 1907 році в Херсоні в сім'ї художника Миколи Струнникова. В 1922 році сім'я переїхала до Москви. Після закінчення школи працював розклеювачем афіш у кінотеатрі «Палац», навчався на операторському відділенні Державного кінотехнікуму, паралельно працював освітлювачем на студії «Міжрабпомфільм». Перші фотороботи з'явилися в пресі в 1928 році. В період навчання в кінотехнікумі зняв документальний короткометражний фільм «Розвідка пального» (1929), присвячений роботі геолого-розвідувальної партії, зробив кілька знімків для журналів «Пламя», «Радянський екран», «Рост»[5][3].

У 1930 році після закінчення технікуму працював помічником оператора на студії «Міжрабпомфільм» у знімальній групі Всеволода Пудовкіна[К 2], який вважав, що «з товариша Струнникова повинен вийти хороший працівник кіно»[5].

На початку 1930-х років служив у Червоній армії[К 3], співпрацював з червоноармійської газетою «На бойовому посту», отримав перший приз в одному з військових фотоконкурсів. Брав участь у конкурсі на кращий фотонарис в журналі «Радянське фото». У 1933 році на посаді фотокореспондента «Головпівморшляху» брав участь у полярній експедиції криголама «Красін» Північним морським шляхом[5].

Знімав репортажі на будівництвах п'ятирічки в Середній Азії і Закавказзі. Співпрацював з газетами «Водний транспорт», «Комсомольская правда», «Известия»[8]. У 1940 році в Центральному будинку журналіста відбулася персональна виставка Струнникова, приурочена до 10-річчя його фоторепортерської роботи[5][4].

Війна і загибель[ред. | ред. код]

У серпні 1941 року Струнников був запрошений фотокореспондентом до газети «Правда», з жовтня став військовим фотокореспондентом[5].

Пам'ятний знак, встановлений на честь 50-тої річниці операції «Френтік» на території Полтавського музею дальньої і стратегічної авіації. Фото 2012 року

Знімав оборону Москви, працював у німецькому тилу, на передових. Світлини публікувалися в «Правді». У 1942 році 57 робіт Струнникова були представлені на виставці «Москва військова» в Центральному будинку Червоної армії, його знімки увійшли до альбому «Москва, листопад 1941». У тому ж році фотограф був представлений до нагородження медаллю «За бойові заслуги»[5][7].

Прагнув відобразити блокадний Ленінград, наприкінці 1942 року отримав відрядження в місто для роботи над виданням «Ленінград в боротьбі»[5][8]. Знову побував у Ленінграді на початку 1944 року[9].

Працював на Західному, Брянському, Ленінградському, Волховському, Північно-Західному, Першому Прибалтійському фронтах, знімав в Сталінграді, Тулі, Калініні, Смоленську, Харкові, Одесі, Криму, Севастополі та інших місцях бойових дій. Вів військові щоденники[5][8].

Розрив розметав тіло Струнникова, але його апарат встиг зафіксувати картини цього спекотного нальоту...

Загинув у званні старшого лейтенанта в ході операції «Френтік» при бомбардуванні на військовому аеродромі під Полтавою, разом з бойовими товаришами[К 4] відбиваючи атаку з зенітного знаряддя і збивши німецький бомбардувальник, що впав і вибухнув поблизу. Похований у Петровському парку в Полтаві, замість обеліска льотчики союзних військ встановили на могилі лопать гвинта «Літаючої фортеці», на знак того, що журналісти загинули на бойовому посту. Пізніше прах був перенесений на площу Слави, на могилі встановлена меморіальна плита[7][6][11][12][13][14].

Творчість і оцінки[ред. | ред. код]

Теми[ред. | ред. код]

...Діапазон жанрів і тем був надзвичайно широким. Об'єднувало ж всі роботи одне: дуже висока творча планка. Фоторепортер і фотохудожник органічно злилися в ньому.

Світлини Струнникова характеризуються широким жанровим і тематичним діапазоном — наприкінці 1920-х — 1930-ті роки об'єктами його знімків були виробничі моменти студії «Міжрабпомфільм», роботи геологічних експедицій, ландшафти і люди Арктики, будівництва п'ятирічки в Середній Азії і Закавказзі, індустріальні пейзажі і особи учасників будівництва; ним виконані портрети льотчика Валерія Чкалова перед польотом у США, піаністів Якова Флієра і Еміля Гілельса, льотчика-випробувача Володимира Коккінакі, письменника Олексія Новикова-Прибоя[5].

У роки війни ним зроблені світлини сцен оборони Москви, життя блокадного Ленінграда, Сталінградської битви, знімки на різних фронтах бойових дій[5].

Творча манера[ред. | ред. код]

Фотографія - це документ... І якщо я змушу людей позувати мені, грати заради знімка, то займусь не чим іншим, як підробкою документів.

С. Струнников[5]

Прагнучи до художньої виразності знімка, Струнников не вважав можливим досягати її за рахунок достовірності, ставлячись до фотографії як до документа, не вдавався до постановочних кадрів[5]. Працюючи у військовій Москві, Струнников намагався робити знімки непомітно, через що його часто приймали за шпигуна і доставляли в міліцію[5].

Струнников прагнув відобразити ситуації найвищого напруження бойових дій і напруги людських сил, знімав бомбардування, літаючи на бомбардувальнику, ряд знімків виконаних ним під вогнем на полі бою. За свідченнями сучасників, за роботою фотограф нехтував небезпекою, визначивши девізом своєї роботи «Те, що вважається важким, не можна назвати неможливим» [5].

…Зйомка поглинала журналіста настільки, що він не помічав свисту куль навколо себе. Одного разу, коли він вибіг на узлісся, німці відкрили вогонь, а Сергій, вставши на коліно, продовжував клацати затвором «лійки»[5].

Найбільш відома робота[ред. | ред. код]

Світлина страченої Зої Космодем'янської, січень 1942

Навсегда сохрани фотографию Зои.
Я, наверно, вовеки её позабыть не смогу.
Это девичье тело,
               не мёртвое
                              и не живое.
Это Зоя из мрамора
                              тихо лежит на снегу.
Беспощадной петлёй перерезана тонкая шея.
Незнакомая власть в запрокинутом лике твоём.
Так любимого ждут,
                              сокровенной красой хорошея,
изнутри озаряясь таинственным женским огнём…

Нарис «Таня», газета «Правда», 27 січня 1942 року

Найвідомішою роботою Струнникова вважається виконана ним 26 січня 1942 року в підмосковному селі Петрищево фотографія тіла страченої окупантами Зої Космодем'янської. Знімок, що увійшов до історії німецько-радянської війни і який став класикою військового фоторепортажу"[16] знімок вперше був опублікований в «Правді» 27 січня 1942 року як ілюстрація до нарису Петра Лідова «Таня»[К 5][К 6]. Згодом він багаторазово передруковувався, набув значення символу, здійснивши вплив на пізніші твори мистецтва різних жанрів, присвячені образу вбитої дівчини, в числі яких — плакат Віктора Дені «Убий фашиста-нелюда!» (1942), картина Кукриніксів (2-га редакція, 1942), надгробний пам'ятник скульптора Олега Комова на могилі Космодем'янської на Новодівичому кладовищі (1986)[15][18]. Поетичний опис фотографії Струнникова завершує третю главу поеми Маргарити Алігер «Зоя» (1942)[15].

Загибла була знята Струнниковим крупним планом. Вона лежала на снігу із закинутою головою, уривком мотузки на шиї і оголеними грудьми. Відзначаючи високі художні достоїнства роботи Струнникова, дослідники розглядають знімок в контексті подолання табу і вказують на амбівалентність створеного фотографом образу[17][15].

Називаючи фотографію «бомбою, яка одним махом підірвала усі табу», кінознавець Анрі Вартанов вказує, що «поява цього знімка на сторінках центрального партійного органу значною мірою розсувало рамки дозволеного»[17].

Джонатан Брукс Платт відзначав:

Вражаюча краса вбитої дівчини, а також тривожний еротизм її болісного образу зробили це зображення одним з найбільш пам'ятних за всю історію війни. Як витлумачити його? Перш за все звертає на себе увагу еротичний зміст — особливо якщо врахувати горезвісне «пуританство» сталінської культури, — але воно виразно виступає в амбівалентній ролі. Прекрасна юна дівчина по-звірячому вбита, її тіло жахливо беззахисне як перед звірячим насильством, так і перед зимовим морозом. У той же час, оголені груди і закинута голова викликають інші асоціації — з всепоглинаючою пристрастю[15].

Спадщина і пам'ять[ред. | ред. код]

Архів Сергія Струнникова налічує понад 30 тисяч знімків[19]. Роботи фотографа знаходяться в Центральному архіві суспільно-політичної історії Москви, Федеральному архівному агентстві, Державному літературному музеї[8][20][2].

У 2005 році зроблені фотографом знімки блокадного Ленінграда і щоденникові записи опубліковані у двомовному виданні «Репортаж з блокадного Ленінграда / Report from Blockade Leningrad: фотографії військового кореспондента Сергія Струнникова»[5][8].

У 2011 році фотоспадщина художника була представлено на посмертній персональній виставці «Військові фотографії Сергія Струнникова» в Державному літературному музеї[21][2].

У 2020 році, до 76-ї річниці зняття блокади Ленінграда, блокадні фотороботи Струнникова опубліковані Головархівом у бібліотеці Московської електронної школи[9].

Ім'я Сергія Струнникова викарбуване на меморіальній дошці в редакції «Правди» в числі загиблих в роки війни журналістів газети[22].

Виставки[ред. | ред. код]

  • 1940 — «Фото С. Струнникова. 1930—1940» (Центральний будинок журналіста, Москва)
  • 1942, весна — «Москва військова» (Центральний будинок Червоної армії, Москва) (57 робіт)[7]
  • 2011, 22 червня — 26 серпня — «Військові фотографії Сергія Струнникова» (Державний літературний музей, Москва)[21]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Москва, ноябрь 1941 : [альбом] / текст В. Лидина, фото Д. Бальтерманца и др. — М. : Искусство, 1942. — 142 с.
  • Репортаж из блокадного Ленинграда / Report from Blockade Leningrad : фотографии военного корреспондента Сергея Струнникова / [на рус. и англ. яз.] ; авт.-сост. Л. И. Смирнова; [пер. В. В. Максимовой]. — М. : Изд-во Главархива Москвы, 2005. — 176 с. — 3000 екз. — ISBN 5-77228-0130-5.
  • Струнников С. Военные будни: [Крымский дневник] // Правда : газета. — М., 2010. — Вип. 30 апреля — 5 мая. — № 46 (29533) (21 квітня). Архівовано з джерела 11 липня 2020. Процитовано 9 липня 2020.

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. ↑ У деяких джерелах місцем народження зазначена Москва[4].
  2. ↑ Брав участь в роботі над фільмом «Дуже добре живеться[5].
  3. ↑ За різними відомостями: записався до лав армії добровільно [4]; служив строкову службу у військах НКВД у 1930-1932 роках[6][7]; був призваний в 1932 році, служив у званні командира запасу[5].
  4. ↑ Військовими кореспондентами Петром Лідовим (автором нарису про Зою Космодем'янську) і Олександром Кузнєцовим.
  5. ↑ Ім'я, яким Зоя Космодем'янська назвалася на допиті[17].
  6. ↑ При відкритті поховання Зої Космодем'янської Струнниковим було зроблено більше десятка знімків тіла партизанки, публікацію нарису П. О. Лідова в «Правді» супроводжував найкращий з них[11].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б RKDartists
  2. ↑ а б в «Военные фотографии Сергея Струнникова». ВашДосуг.RU/VashDosug.RU. 2011. Архів оригіналу за 29 жовтня 2019. Процитовано 3 січня 2018.
  3. ↑ а б [От редакции], 2010.
  4. ↑ а б в Профессиональный ресурс о мировой фотографии. Photographer.Ru. Архів оригіналу за 29 жовтня 2019. Процитовано 3 січня 2018.
  5. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Кожемяко, 2015.
  6. ↑ а б Лагодский, Ржевцев, 2017.
  7. ↑ а б в г Лагодский, Ржевцев, 2014.
  8. ↑ а б в г д Репортаж из блокадного Ленинграда: Фотографии военного корреспондента Сергея Струнникова. Архивы России. Процитовано 9 липня 2020.
  9. ↑ а б В «МЭШ» появились архивные фотографии блокадного Ленинграда. Mos.ru. 24 січня 2020. Архів оригіналу за 9 липня 2020. Процитовано 8 лютого 2020.
  10. ↑ В. Блюмфельд. Боевая публицистика. // Советское фото[ru]. — 1984. — Жовтень. — С. 32. — ISSN 0371-4284.
  11. ↑ а б Верясова Д. Военкоры. Историк.рф. Архів оригіналу за 21 жовтня 2018. Процитовано 4 січня 2018.
  12. ↑ Любимский Л. Полтавская битва против Гитлера // Военно-промышленный курьер. — 2006. — Вип. 3 мая. — № 17 (133) (21 квітня). Архівовано з джерела 11 липня 2020. Процитовано 9 липня 2020.
  13. ↑ Камов Б. База особого назначения // Совершенно секретно. — М., 2002. — Вип. 1 марта. — № 3 (154) (21 квітня). Архівовано з джерела 14 березня 2018. Процитовано 9 липня 2020.
  14. ↑ Струнников Сергей Николаевич. Память народа, 1941—1945. Архів оригіналу за 28 листопада 2021. Процитовано 8 січня 2018.
  15. ↑ а б в г д Платт, 2013, № 6 (124).
  16. ↑ 1941—1945. Победа. Росархив. Архів оригіналу за 11 січня 2018. Процитовано 4 січня 2018.
  17. ↑ а б в Вартанов А. (9 травня 2014). Советская документальная фотография времен Великой Отечественной войны. Часть 1. Photographer.Ru ; Государственный институт искусствознания. Архів оригіналу за 18 вересня 2020. Процитовано 3 січня 2018.
  18. ↑ Морозов, 1989, гл. 6.
  19. ↑ Вальран, 2016, с. 225.
  20. ↑ Коллекция фотографий и негативов. Государственный литературный музей. Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 3 січня 2018.
  21. ↑ а б Военный альбом. waralbum.ru. 26 червня 2011. Архів оригіналу за 11 липня 2020. Процитовано 3 січня 2018.
  22. ↑ Сафонов, 2004.

Література[ред. | ред. код]

  • Морозов С. А. Путь современного реалистического фотоискусства (гл. 6) // Творческая фотография / Сергей Морозов. — 3-е изд. — М. : Планета, 1989. — 50 000 екз.
  • [От редакции]. Мастер, художник, товарищ // Правда : газета. — М., 2010. — Вип. 30 апреля — 5 мая. — № 46 (29533) (21 квітня). Архівовано з джерела 11 липня 2020. Процитовано 9 липня 2020.
  • Платт Дж. Б. Зоя Космодемьянская между истреблением и жертвоприношением / Джонатан Брукс Платт ; пер. с англ. О. Михайловой. — Новое литературное обозрение. — М., 2013. — № 6 (124).
  • Кожемяко В. Автор фото скорби и любви // Зоя Космодемьянская. Правда против лжи / Виктор Кожемяко. — М. : Алгоритм, 2015. — (За Родину! За Победу!). — ISBN 978-5-906789-64-8.
  • Лагодский С., Ржевцев Ю. Презрев и смерть, и все невзгоды // Правда : газета. — М., 2014. — Вип. 8—9 июля. — № 71 (30133) (21 квітня). Архівовано з джерела 9 липня 2020. Процитовано 9 липня 2020.
  • Лагодский С., Ржевцев Ю. С «лейкой» и… зенитным пулемётом // Петровка, 38 : газета. — М., 2017. — Вип. 26 декабря. — № 49 (9601) (21 квітня). Архівовано з джерела 9 липня 2020. Процитовано 9 липня 2020.
  • Сафонов А. В самом огне борьбы // Правда. — М., 2004. — Вип. 22—23 июня. — № 67 (28681) (21 квітня). Архівовано з джерела 12 липня 2020. Процитовано 9 липня 2020.
  • Вальран В. Советская фотография : 1917—1955 / Валерий Вальран. — СПб. : Лимбус Пресс, 2016. — С. 224—226. — 288 с. — ISBN 978-5-8370-0793-4.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Струнников_Сергій_Миколайович&oldid=35170844