French
DeutschСушко Роман Кирилович — Вікіпедія
| Роман Сушко | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| січень 1927 — листопад 1928 | ||
| Попередник: | Юліан Головінський | |
| Наступник: | Володимир Горбовий | |
| ||
| кінець 1929 — червень 1930 | ||
| Попередник: | Омелян Сеник | |
| Наступник: | Юліан Головінський | |
| Ім'я при народженні: | Роман Кирилович Сушко | |
| Народження: | 9 березня 1894 Ременів, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія | |
| Смерть: | 14 січня 1944 (49 років) Львів, Дистрикт Галичина, Генеральна губернія | |
| Поховання: | Личаківський цвинтар[1] | |
| Національність: | українець | |
| Релігія: | греко-католик | |
| Освіта: | Львівська академічна гімназія | |
| Партія: | УВО (1920—3 лютого 1929) ОУН (3 лютого 1929—14 січня 1944) | |
| Батько: | Кирило Сумшко | |
| Мати: | Марія Сушко | |
| Шлюб: | Христина Сушко | |
| Військова служба | ||
| Роки служби: | 1918—1944 | |
| Приналежність: | Армія УНР | |
| Рід військ: | Січові Стрільці | |
| Звання: |  Поручник (обер-лейтенант) Полковник | |
| Битви: | Перша світова війна | |
| Нагороди: |  | |
Рома́н Кири́лович Сушко́ (псевдо: «Сич», «Кіндрат»; 9 березня 1894, с. Ременів, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія, нині Кам'янка-Бузький район Львівська область, Україна — 14 січня 1944, Львів, Дисткрикт Галичина, Генеральна Губернія) — український військовий та політичний діяч, поручник УСС, Один з організаторів (співзасновників) Січових Стрільців та його проводу Стрілецької Ради, та Української Військової Організації. Співзасновників ОУН. Входив до складу ПУН. Один з найближчих соратників Голів ПУН полковника Євгена Коновальця та полковника Андрія Мельника.
Полковник Армії УНР. Учасник другого Зимового Походу Армії УНР. Двічі ставав крайовим командантом УВО. Командир «Легіону Сушка».
Відповідно до українського законодавства може бути причисленим до борців за незалежність України у ХХ сторіччі.[2]
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 9 березня 1894 в селі Ременів, нині Кам'янка-Бузький район Львівська область, в родині Кирила та Марії Сушків. У Романа Сушка було п'ятеро братів та сестер: Василь (нар. 1875), Ганна (нар. 1878), Іван (нар. 1882), Юрій (нар. 1887), Пелагея (нар. 1890). Закінчив Народну школу в рідному селі та у 1913 році філію Академічної гімназії у Львові, продовжив навчання на юридичному факультеті Львівського університету.
Військова діяльність[ред. | ред. код]
З 1914 поручник 2 сотні УСС (учасник боїв на Маківці й Лисоні). Протягом 5 місяців командував чотою, 6 місяців — 2-ю сотнею, 1 місяць — сотнею, 1 місяць — куренем.
У вересні 1916 року потрапив до російського полону. Протягом 1916—1917 років перебував у таборі для військовополонених австро-угорської армії у Царицині (Поволжя). Останнє звання в австро-угорській армії — обер-лейтенант.
13 січня 1918 року разом з іншими полоненими старшинами Легіону УСС прибув до Києва, де вступив до Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців військ Центральної Ради.
Співорганізатор Січових Стрільців (СС)[3].
З 19 січня 1918 року — командир 1-ї сотні 1-го куреня Січових стрільців військ Центральної Ради. З 1 березня 1918 року — командир 4-го (1-го) полку Січових стрільців.
Після розформування полку німцями 30 квітня 1918 року виїхав до Окремої Запорізької дивізії, де домовився про формування в її складі Окремого Січового куреня з галичан.
З травня 1918 року — командир 3-го Січового куреня 2-го Запорізького полку Окремої Запорізької дивізії Армії Української Держави.
Наприкінці вересня 1918 року, після дозволу гетьмана П. Скоропадського на формування Окремого пішого загону Січових стрільців, переїхав разом з куренем до Білої Церкви, місця формування загону.
У вересні—листопаді 1918 року очолював 1-й піший курінь загону.
16 листопада 1918 року січові стрільці під командою Сушка рушили залізницею з Білої Церкви на Київ; вночі вони зайняли залізничний вузол Фастів. 17 листопада вранці до Фастова прибула решта сил січових стрільців, С. Петлюра і Директорія; німецький гарнізон міста дотримався нейтралітету щодо дальшого просування республіканських підрозділів на Київ, того ж дня січові стрільці зайняли станцію Мотовилівка, гетьманські частини підійшли до станції Васильків.
З середини грудня 1918 року — начальник 1-ї Січової дивізії військ Директорії, до складу якої ввійшли 1-й (сформований з галичан), 2-й (сформований з селян-повстанців), 3-й та 4-й (сформовані з вояків Сердюцької дивізії гетьмана П. Скоропадського, які перейшли на бік Директорії) Січових полків.
17 січня 1919 року Роман Сушко з ударною групою Січової дивізії, близько 2 тисяч, прибули до Полтави на допомогу Петру Болбочану. Але виявилось, що Петро Болбочан залишив зі своїми військами місто. Січовики очолювані Романом Сушком здобули частину Полтави та утримували півтори доби. Проте після запеклих боїв з полками Віталія Примакова та Дмітрія Шмідта, які переважали їх чисельно, змушені були 19 січня 1919 року залишити Полтаву. Роман Сушко разом зі своїми січовими стрільцями наприкінці січня 1919 року обороняв важливий залізничний вузол Гребінку від більшовицького наступу[4][5].
З кінця січня 1919 року — начальник Північної групи з оборони Коростенського залізничного вузла під Києвом, під час боїв був контужений.
Після скасування управління 1-ї Січової дивізії, з середини лютого 1919 року, Роман Сушко перебував на посаді отамана для доручень при командувачі Корпусу Січових стрільців Дієвої армії УНР.
З середини липня 1919 року — начальник 11-ї пішої дивізії Січових стрільців Дієвої армії УНР.
По ліквідації СС, у грудні 1919 року інтернований польською владою у Луцьку.
З 31 березня 1920 року — командир 1-ї (згодом — 16-ї бригади) 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР.
На чолі збірної бригади 6-ї Січової дивізії брав участь у Другому Зимовому поході під командуванням Ю.Тютюнника (04–19.11.1921 р.).
Політична діяльність[ред. | ред. код]
У 1922 році повернувся до Львова, став одним із співзасновників Української військової організації і його крайовий комендант (1927–1930) на Заході України, кілька разів був ув'язнений поляками.
Співтворець ОУН, з 1929 року член Проводу Організації українських націоналістів.
У 1930-х на еміграції у Відні. З 1933 до 1938 року перебув за завданням ОУН у США.
У 1938 — влітку 1939 роках керував в Австрії підготовкою молодих військових кадрів ОУН.
Напередодні Другої світової війни сформував з добровольців ОУН, так званий «Легіон Сушка», на чолі якого брав участь у наступі німецької армії під час німецько-польської війни у серпні 1939 року. Легіон дійшов до Стрия, або майже до Львова, але змушений був повернути на захід, оскільки місто було віддане німецьким командуванням радянській стороні.
.jpg)
З кінця 1939 року мешкав у Кракові, призначений провідником ОУН на території Генеральної Губернії (1939—1941), на якій розбудував мережу ОУН і сприяв створенню УЦК.
Був проти розколу ОУН (1940) і залишився на боці Голови ПУН полковника А. Мельника.
З літа 1941 року перебував у Львові.
Автор статей на військові теми, спогадів про Базар і Січових Стрільців та книги «Хто убив полковника Отмарштайна» (1933).
Вбитий біля будинку на вул. Чарнецького (нині — вул. Винниченка), 3 у Львові 14 січня 1944 року пострілом у спину. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
Представники ОУН звинувачували у вбивстві «бандерівців»[6][7].
Особисте життя[ред. | ред. код]
Під час перших визвольних змагань Роман Сушко одружився з Христиною Євгенівною Скачківською (у попередньому шлюбі — Довгорука, чоловік — князь Микола Павлович Долгорукий, загинув)[8]. У подружжя народилася донька Романна. Шлюб розпався у 1925 році.
Твори[ред. | ред. код]
- Спогад про бій біля Базару.
- Спогад «Січові Стрільці за Центральної Ради».
- Книга «Хто убив полковника Отмарштайна»[9].
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
- Меморіальна таблиця на вул. Винниченка, 3 у Львові.
- Вулиця Романа Сушка у Львові.
- Вулиця та провулок Романа Сушка у Броварах.
Див. також[ред. | ред. код]
- Українські січові стрільці
- Січові Стрільці
- Стрілецька Рада Корпусу Січових Стрільців
- Українська військова організація
- Організація українських націоналістів
- Провід українських націоналістів
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Степанович К. Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 101. — ISBN 978-966-8955-00-5
- ↑ Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 5 листопада 2021.
- ↑ Андрій Лозинський Галицький військовий чинник у боротьбі за українську державність (лютий 1917 — березень 1918 рр.) [Архівовано 20 січня 2019 у Wayback Machine.] Східноєвропейський історичний вісник. Вип. 3, 2017.
- ↑ З маловідомого: Бій за Гребінку. Архів оригіналу за 20 січня 2019. Процитовано 20 січня 2019.
- ↑ Куций А. Ф. Бойові дії Дієвої армії УНР на Лівобережній Україні у січні 1919 р. (на прикладі Ударної Групи Романа Сушка) [Архівовано 20 січня 2019 у Wayback Machine.] // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». — серія «Держава та армія». — 2013. — № 752. — С. 101—107.
- ↑ Звернення ОУН мельниківців «Українці!». Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 9 грудня 2016.
- ↑ Вєдєнєєв Д. В. Меч і тризуб. Нотатки до історії Служби безпеки Організації Українських Націоналістів «З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ». — № 1/2 (6/7). — 1998; № 2—4 (13—15). — 2000.
- ↑ Ігор Срібняк Непоказна звитяга (кілька епізодів з життя поручника Армії УНР, лікаря Христини Скачківської-Сушко, 1919—1925 рр.) [Архівовано 23 травня 2021 у Wayback Machine.] // Наше життя. — січень 2018. — число 1 (75). — С. 13—16.
- ↑ Сушко Р. Хто вбив полковника Отмарштайна (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 21 січня 2016. Процитовано 20 січня 2019.
Джерела[ред. | ред. код]
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Коваленко Сергій Сушко Роман/Чорні запорожці: історія полку. 2-ге видання. — Київ: Стікс, 2015. — 368 с.
- Верига Василь Листопадовий рейд 1921 року. — Київ: Стікс, 2011. — 320 с. — ISBN 978-966-2401-01-1.
- Мірчук Петро Нарис історії ОУН 1920—1939 роки. — К.: Українська Видавнича Спілка, 2007. — 1006 с. — ISBN 966-410-001-3.
- Науменко К. Є. Сушко Роман [Архівовано 6 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 918. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.
- Христина Овад Полковник Роман Сушко (1894—1944): на вшанування його пам'яті. — Торонто. 2006. — 305 с. — ISBN 0-921537-82-4.
- Христина Овад Полковник Роман Сушко: Документи. Матеріали. Спогади. Щоденники. Листи. Фотографії. — Торонто: Basilian Press Ukrainian, 2006. — 306 с. — ISBN 978-0-921537-82-3.
Див. також[ред. | ред. код]
|
| Попередник Юліан Головінський |  | 6-й Крайовий комендант УВО січень 1927—листопад 1928 | | Наступник Володимир Горбовий |
| Попередник Омелян Сеник | | 10-й Крайовий комендант УВО кінець 1929—червень 1930 | | Наступник Юліан Головінський |
Посилання[ред. | ред. код]
- Сушко Роман // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1866. — 1000 екз.
- Роман Сушко [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
Шаблон:Структура Українських Січових Стрільців (1914—1918)
| |||||||||||||||||||||||||||||||
