Тази — Вікіпедія

Тази
Кількість	Російська Федерація: 274 (2010 рік)[1]
Ареал	Приморський край: 253 [1] (2010) Башкортостан: 4 [1] (2002) Сахалінська область: 3 [1] (2002) Хабаровський край: 3 [1] (2002) Карелія: 3 [1] (2002)
Близькі до:	удегейці, нанайці
Мова	тазька, російська

Та́зи (удэ́) – один з нечисленних корінних народів на Далекому Сході Російської Федерації, чисельність якого налічує 276 чоловік. Проживають переважно у Ольгинському районі Приморського краю. Де-які представники народу проживають у інших районах Російської Федерації. Є спорідненими з удегейцями й нанайцями. У радянський час розглядалися як частина удегейців.^[2][3] 2000 року тази були визначені як окремий етнос групи корінних нечисленних народів Російської Федерації.^[4]

Історія[ред. | ред. код]

Народність тазів сформувалася у другій половині XIX століття. Ця етнічна група має метисне походження й сформувалася внаслідок змішування удегейців й нанайців з манчжурами й китайцями.^[4] У 1860-х роках розпочалася інтенсивна колонізація Усурійського краю росіянами та китайцями. Китайці приїздлили сюди спочатку лише на заробітки й потім їхали на батьківщину.^[5] Згодом частина китайців залишалася у цьому регіоні. Приходили у Росію майже виключно китайці-чоловіки, без сімей. Тому китайці охоче вступали у шлюб з місцевими жінками. Найпівденніша частина удегейців поступово сильно китаїзувалася. Місцеві жителі називали таких удегейців китайським ім’ям дацзи, що у мові місцевих росіян і не росіян набуло звучання тази.^[6]

Посилання[ред. | ред. код]

1. ↑ ^{а б в г д е} Всероссийские переписи населения 2002 2010 годов. Архів оригіналу за 9 червня 2014. Процитовано 8 серпня 2015. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |datepublished= (довідка)
2. ↑ Тазы // Большая советская энциклопедия. М., Т. 41, 1956.
3. ↑ Тазы. Большая советская энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия. 1969—1978.
4. ↑ ^{а б} Энциклопедический словарь. 2009.
5. ↑ Удэгейцы // Народы России. Энциклопедия. – М., 1994. Стр. 353.
6. ↑ Китайцы // Народы России. Энциклопедия. – М., 1994. Стр.159.

Це незавершена стаття з етнології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.