Тимошенко Юрій Трохимович — Вікіпедія

Тимошенко Юрій Трохимович
Ім'я при народженні	Юрій Трохимович Тимошенко
Народився	2 червня 1919; Каленики, Решетилівський район, Полтавська область
Помер	1 грудня 1986 (67 років); Ужгород, Українська РСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	СРСР
Діяльність	актор, комік, сценарист, кінорежисер
Alma mater	Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (1941)
Роки діяльності	1940-1986
У шлюбі з	Кусенко Ольга Яківна і Пашковська Юлія Максимівна
Провідні ролі	Тарапунька; Банщик Мочалкін
IMDb	ID 0863782
	Нагороди та премії
	;
	Висловлювання у Вікіцитатах

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Тимошенко.

Ю́рій Трохи́мович Тимоше́нко (сценічний псевдонім Тарапунька; * 2 червня 1919, Полтава, УНР — 1 грудня 1986, Ужгород, УРСР, СРСР) — український радянський актор, кінорежисер, сценарист, артист розмовного жанру. Лауреат Сталінської премії (1950). Народний артист Української РСР (1960).

Біографія[ред. | ред. код]

1937 року закінчив школу № 3; 1941 — Київський театральний інститут. На естраді з 1940.

Під час радянсько-німецької війни виступав разом з Юхимом Березіним на фронті в складі ансамблю пісні й танцю Південно-Західного фронту. Спочатку виступали в образах кухаря Галкіна (Березін) та банщика Мочалкіна (Тимошенко).

Після війни з 1946 в Українській республіканській естраді (з 1959 року — Укрконцерт). У серпні 1946 на Всесоюзному конкурсі артистів естради першої премії удостоєно киян Є. Березіна і Г. Тимошенка (розмовний жанр)^{[1] [Архівовано 29 червня 2016 у Wayback Machine.]}. 1950 року отримав Сталінську премію за роль солдата Костянтина Зайченка у фільмі «Падіння Берліна». Певний час виконував монологи під прізвиськом Бублика, аж поки Олександр Довженко не запропонував йому прізвисько міліціонера Тарапуньки. Назва пішла від річки Тарапуньки в Полтаві, де Тимошенко провів своє дитинство. Березіну запропонували псевдонім Штепсель, бо він виконував у той час образ електромонтера. Цей дует був популярним протягом 40 років, його екранізовано також і в кіно.

Був одружений з Ольгою Кусенко та Юлією Пашковською. Нагороджений чотирма орденами, а також медалями.

Помер від серцевого нападу під час гастролей. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 31)^[1]^[2]^[3].

Фільмографія[ред. | ред. код]

Акторські роботи:

1939 — «Шуми, містечко»
1949 — «Падіння Берліна»
1953 — «Тарапунька і Штепсель під хмарами»
1953 — «Калиновий гай»
1953 — «Доля Марини»
1954 — «Веселі зірки»
1955 — «Пригода з піджаком Тарапуньки»
1957 — «Штепсель одружує Тарапуньку»
1959 — «У цей святковий вечір»
1959 — «Зелений фургон»
1962 — «Їхали ми, їхали...»
1962 — Кіножурнал «Фітіль», новела «Поїдемо навпростець»/ №2
1963 — Кіножурнал «Фітіль», новела «Номенхалтура»/ №9
1964 — «Легке життя»
1969 — «Викрадення»
1970 — «Сміхонічні пригоди Тарапуньки і Штепселя»
1971 — «Де ви, лицарі?»
1976 — «Від і до»
1980 — «Хвилюйтесь, будь ласка» (фільм-концерт)
1986 — «Моя хата з краю»

Режисер-постановник:

1953 — «Тарапунька і Штепсель під хмарами» (у співавт.)
1957 — «Штепсель одружує Тарапуньку» (у співавт.)
1962 — «Їхали ми, їхали...» (у співавт.)
1963 — Кіножурнал «Фітіль», новела «Номенхалтура»/ №9 (у співавт.)
1970 — «Сміхонічні пригоди Тарапуньки і Штепселя» (у співавт.)
1980 — «Хвилюйтесь, будь ласка» (фільм-концерт; у співавт.)
1986 — «Моя хата з краю» (у співавт.)

Сценарист:

1953 — «Тарапунька і Штепсель під хмарами» (у співавт.)
1955 — «Пригода з піджаком Тарапуньки»
1957 — «Штепсель одружує Тарапуньку» (у співавт.)
1962 — «Їхали ми, їхали...» (у співавт.)
1962 — Кіножурнал «Фітіль», новела «Поїдемо навпростець»/ №2 (автор тексту)
1963 — Кіножурнал «Фітіль», новела «Номенхалтура»/ №9 (у співавт.)
1968 — «Рівно двадцять с гаком» (у співавт.)
1970 — «Сміхонічні пригоди Тарапуньки і Штепселя» (у співавт.)
1976 — «Від і до» (у співавт.)
1980 — «Хвилюйтесь, будь ласка» (фільм-концерт; у співавт.)
1986 — «Моя хата з краю» (у співавт.)

Пам'ять[ред. | ред. код]

У Києві, на вулиці Рейтарській, 20/24, де в 1983–1986 роках жив Юрій Тимошенко, встановлено меморіальну дошку (бронза; барельєф)^[4].

В журналі «Перець» № 10 за 1979 р. розміщено дружній шарж А. Арутюнянца, присвячений 60-річчю актора.^[5]

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Юрій Тимошенко. 2. То Неру, а це ж Тарапунька. www.ukrinform.ua (укр.). 2 червня 2019. Процитовано 22 лютого 2024.
↑ «Тарапуньці» – 104. umoloda.kyiv.ua (укр.). Процитовано 22 лютого 2024.
↑ Тишкевич, Марися (2 червня 2023). Юрій Тимошенко, він же Тарапунька: Ризик і сміх – моє друге Я. Український інтерес. Процитовано 22 лютого 2024.
↑ interesniy.kiev.ua^{[недоступне посилання з липня 2019]}(рос.)
↑ Журнал перець 1979 10. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 10 квітня 2021. Процитовано 10 квітня 2021.