Термічна стійкість (матеріалознавство) — Вікіпедія

Термі́чна сті́йкість (матеріалознавство) — властивість крихких матеріалів зберігати механічні характеристики і структуру при одно- або багаторазовій термічній дії. Визначається здатністю матеріалу чинити опір, не руйнуючись, термічним напруженням, зумовленим зміною температури при нагріванні або охолодженні.

Властивості[ред. | ред. код]

Залежить від коефіцієнта термічного розширення і теплопровідності матеріалу, його пружних та інших властивостей, форми і розмірів виробів. Термостійкість максимальна у матеріалів з малими значеннями модуля пружності, коефіцієнтом термічного розширення і високою механічною міцністю.

Оцінка термостійкості[ред. | ред. код]

Термостійкість оцінюють зазвичай кількістю циклів нагрівання і охолодження, що їх витримує матеріал (виріб) до появи тріщин, до часткового чи повного руйнування, а також температурою або різницею температур матеріалу (виробу) і охолоджувального середовища, при яких він руйнується або різко знижується його механічна міцність.

Див. також[ред. | ред. код]

• Термостійкість гірських порід
• Теплостійкість

Джерела[ред. | ред. код]

• Термостійкість // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

Посилання[ред. | ред. код]

• Термостійкість, термічна стійкість // Термінологічний словник-довідник з будівництва та архітектури / Р. А. Шмиг, В. М. Боярчук, І. М. Добрянський, В. М. Барабаш ; за заг. ред. Р. А. Шмига. — Львів, 2010. — С. 191. — ISBN 978-966-7407-83-4.