French
DeutschТитаномахія — Вікіпедія
| Титаномахія | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
 «Битва богів з титанами», картина Йоахіма Втевала (1600) | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
| Боги-олімпійці | Титани | ||||||
| Командувачі | |||||||
| Зевс | Кронос | ||||||
| Військові сили | |||||||
| Боги-олімпійці: Зевс особисто, Рея, Гестія, Деметра, Гера, Аїд, Посейдон | Старші титани: Кей, Крій, Япет, Мнемозіна, Тейя, Тетія | ||||||
| Втрати | |||||||
| невідомо про втрати | Кронос, Кей, Крій, Япет (навічно ув'язнені) | ||||||
| повсюдні руйнування і пожежі | |||||||
Титанома́хія (грец. Τιτανομαχία) у давньогрецькій міфології — тривала низка битв богів-олімпійців з титанами, також відома як Битва титанів або Битва богів. Олімпійці здобули в ній перемогу за допомогою кіклопів і гекатонхейрів на своєму боці. Внаслідок титаномахії було покладено край пануванню над світом бога Кроноса і настало правління олімпійців на чолі із Зевсом.
Відомо кілька поем грецької літератури класичного періоду про титаномахію, але єдиною вцілілою є «Теогонія» Гесіода. Втрачений епос «Титаномахія», чиїм автором вважається легендарний фракійський співець Таміріс, згадується в трактаті «Про музику», приписуваному Плутарху.
Попередні події[ред. | ред. код]
Бог Кронос (Крон) боявся, що його діти позбавлять його влади, як він сам вчинив зі своїм батьком Ураном. Тому Кронос наказав своїй дружині Реї приносити йому всіх народжених нею дітей і проковтував їх. Так Кронос пожер Гестію, Деметру, Геру, Аїда і Посейдона[1]. Народженого після них Зевса Рея за порадою Урана і Геї сховала на острові Крит (за іншою версією у Фригії) в Діктейській печері[2].
Німфи Адрастея та Ідея опікувалися Зевсом, вигодовуючи його молоком божественної кози Амальтеї. Бджоли носили йому мед зі схилів високої гори Дікти[2]. Біля входу до печери стояли напівбоги курети, які били в щит мечами щоразу, коли маленький Зевс плакав. Тому Кронос довго не знав про свого сина і був впевнений, що йому ніхто не загрожує[3].
Рея дала чоловікові замість сина проковтнути камінь, загорнений у пелюшки. Крон не помітив обману, а вцілилий Зевс ріс на Криті. За деякими переказами, Кронос згодом дізнався про це і став переслідувати Зевса. Той зумів утекти, перетворившись на змія[3].
Події титаномахії[ред. | ред. код]
Зрештою Зевс виріс і Рея вирішила, що він готовий до битви з батьком. Зевс проник в покої батька під виглядом виночерпія й дав йому зілля з гірчиці й солі. Воно змусило Кроноса виригнути з черева всіх проковтнутих дітей, які доти також виросли. Разом вони укріпилися на горі Олімп і почали боротьбу з Кроносом та іншими титанами за владу над світом[4].
Деякі титани стали на бік богів Олімпу, тоді як за Кроноса стали решта на чолі з Атлантом. Проте боротьба тривала десять років без переваги ні Кроноса, ні Зевса. Зевс, дослухавшись до поради Геї, визволив з-під землі та задобрив дарами трьох сторуких велетнів гекатонхейрів. Вони жбурляли у ворогів цілі скелі, а Зевс метав блискавки, від чого весь світ здригався. Від битви світ охопили пожежі, моря закипіли, а небо закрив дим. Також на допомогу Зевсові прийшли кіклопи, котрі викували йому громи і блискавки, Аїд, що дав шолом, і Посейдон, який вручив тризубець. Врешті Кронос та інші титани не витримали натиску і були переможені[5].
Наслідки[ред. | ред. код]
Зевс розправився з титанами та їх спільниками, які не перейшли на його бік. Так Атланта він примусив тримати на плечах небо, а інших олімпійці скували міцними ланцюгами і скинули до Тартару. Титаніди були помилувані за проханням Метиди й Реї[5]. Двоє з гекатонхейрів самі викликалися стерегти брами до Тартару, щоб титани ніколи не звільнилися[6]. Кроноса, за різними версіями, Зевс або скинув у Тартар з рештою титанів, або примирився з ним та поселив батька на найдальших західних Британських островах[5].
Гея розгнівалась на Зевса за його суворість і, одружившись з Тартаром, породила потвору, велетня Тіфона, що мав змій замість ніг. В битві з чудовиськом Зевс подолав його блискавками, а тіло скинув у Тартар. Та Тіфон лишився живим і відтоді викликає бурі й землетруси, хоч і не може вибратися із заточення. Згодом він породив з Єхидною двоголового пса Ортра, триголового пса Кербера, лернейську гідру та Химеру.
Після перемоги Зевс взяв собі у володіння небо, Посейдон — море, а Аїд — підземне царство. Земля ж лишилася в спільному володінні богів, котрі визнали Зевса за головного. Пізніше велетні гіганти виступили проти богів, щоб помститися їм за титанів, але так само програли. Їхня битва з олімпійцями отримала назву гігантомахії.
Трактування міфів про титаномахію[ред. | ред. код]
Згідно з Робертом Ґрейвсом, міфи про боротьбу богів-олімпійців з титанами відображають війну еллінів з корінним населенням Пелопоннесу. Титани початково були богами аборигенів і після перемоги еллінів їхній культ припинив існування, що й описано як ув'язнення титанів. У той же час з еллінами імовірно перебували в союзі деякі місцеві племена, тому в міфах у богів-олімпійців є союзники з числа титанів. Тріада богів Посейдона, Аїда та Зевса відображає три нашестя еллінів: іонійське, еолійське та ахейське. Після першого й другого елліни, попри перемогу, були асимільовані місцевим населенням. Тільки ахейське нашестя утвердило панування еллінської культури. Вирішальна битва, найвірогідніше, сталася близько 1550 року до н.е. Після перемоги еллінів було скасовано принесення в жертву царів племен, що зробило ватажків переможців безсмертними богами в очах населення. До того часу втім і в корінного населення вже не практикувалося щорічне вбивство царя та обрання нового. Натомість замість царів у жертву приносилися діти, тому в міфі Кронос пожирає своїх дітей[7].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Аполлодор I.1,5; Гесіод, Теогонія 453-467.
- ↑ а б Гігін. Поетична астрономія 11.13; Арат. Небесні явища 156-163; Гесіод. Теогонія 477-487,
- ↑ а б Гесіод, Теогонія 477-487, 485 і далі; Аполлодор 1.1.7. Ватиканські міфографи і 1.104; Каллімах. Гімн до Зевса 52 і далі; Лукрецій II.633-639; Схолії до Арата V.46; Гігін 139.
- ↑ Гігін. Теогонія 477-487, 495-506. Аполлодор I.21.
- ↑ а б в Гесіод. Теогонія 665-820; Аполлодор I.2.1; Діодор Сицилійський V.70; Ератосфен. Перетворення на зорі 27.
- ↑ Гесіод «Теогонія» 813—819
- ↑ Graves, Robert (2017). The Greek myths: the complete and definitive edition (вид. Reissued in this edition 2017). London: Penguin Books. с. 7. ISBN 978-0-241-98338-6.
Джерела[ред. | ред. код]
- Іван Франко. Ораторія ТЕОГОНІЯ(галіс.)
- Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 с.
- Graves, Robert. The Greek Myths: The Complete and Definitive Edition. Penguin UK, 2018 р. 784 p.
|
