Толкунов Лев Миколайович — Вікіпедія

Толкунов Лев Миколайович
Народився 22 січня 1919(1919-01-22)[1]
станція Букреєвка Курського повіту Курської губернії, тепер Курської області, Російська Федерація
Помер 13 липня 1989(1989-07-13) (70 років)
Москва, СРСР
Поховання Новодівичий цвинтар
Громадянство СРСР СРСР
Національність росіянин
Діяльність журналіст, політик
Alma mater Вища партійна школа при ЦК КПРС[d]
Науковий ступінь доктор історичних наук
Знання мов російська
Учасник німецько-радянська війна
Членство ЦК КПРС
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Партія КПРС
Нагороди
орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Вітчизняної війни I ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден Дружби народів орден Червоної Зірки орден «Знак Пошани» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Ветеран праці» ювілейна медаль «50 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «60 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «70 років Збройних Сил СРСР»

Лев Миколайович Толкунов (22 січня 1919(19190122), станція Букреєвка Курського повіту Курської губернії, тепер Курської області, Російська Федерація — 13 липня 1989, місто Москва) — радянський діяч, журналіст, головний редактор газети «Известия», голова правління Агентства друку «Новини», голова Ради Союзу Верховної Ради СРСР. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1966—1976 роках. Член ЦК КПРС у 1976—1989 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 7—11-го скликань. Кандидат історичних наук (1968), доктор історичних наук (1980), професор.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в родині залізничника. У 1937—1938 роках — студент Всесоюзного комуністичного інституту журналістики.

З 1938 по 1944 рік працював репортером відділу інформації, літературним співробітником, помічником головного редактора, військовим і спеціальним кореспондентом газети «Правда». У 1941—1944 роках — військовий кореспондент «Правди» на різних фронтах: Калінінському, Північно-Західному, Брянському, 4-му Українському, 2-му Білоруському. Учасник німецько-радянської війни.

Член ВКП(б) з 1943 року.

У 1944—1946 роках — слухач Вищої партійної школи при ЦК ВКП(б). Закінчив три курси Літературного інституту імені максима Горького.

У 1946—1947 роках — спеціальний кореспондент газети «Правда».

У 1947—1951 роках — заступник відповідального секретаря, завідувач відділу редакції газети «За прочный мир, за народную демократию!».

У 1951—1957 роках — заступник редактора, редактор відділу соціалістичних країн газети «Правда».

У 1957—1960 роках — в апараті ЦК КПРС: консультант відділу. У 1960—1965 роках — заступник, 1-й заступник завідувача відділу ЦК КПРС по зв'язках з комуністичними і робітничими партіями соціалістичних країн.

18 жовтня 1965 — 2 лютого 1976 року — головний редактор газети «Известия».

У лютому 1976 — лютому 1983 року — голова правління Агентства друку «Новини».

2 лютого 1983 — 15 квітня 1984 року — головний редактор газети «Известия».

Очолював Радянський комітет за європейську безпеку і співробітництво, Спілку журналістів СРСР.

11 квітня 1984 — 24 травня 1988 року — голова Ради Союзу Верховної Ради СРСР.

З травня 1988 року — персональний пенсіонер союзного значення в Москві. Помер 13 липня 1989 року. Похований на Новодівочому цвинтарі Москви.

Нагороди і звання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]