Транспорт Чехії — Вікіпедія

Транспорт Чехії
	Транспортна система Чехії (англ.)
Територія
Площа	78,9 тис. км² (116-те)
Рельєф	височинний
Найвища точка	гора Снєжка (1602 м)
Повітряний
Аеропортів	128 (46-те)
Наземний
Автошляхів	130,7 тис. км (40-ве)
Залізниць	9,6 тис. км (23-тє)
Водний
Узбережжя	0 км
Головний порт	Прага
Водних шляхів	664 км (76-те)
Трубопровідний
Трубопроводів	7,8 тис. км
Адміністрування
Орган	Міністерство транспорту
Голова	міністр Дан Ток

Транспорт Чехії представлений автомобільним , залізничним , повітряним , водним (річковим) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 78 867 км² (116-те місце у світі)^[1]. Форма території країни — компактна, трохи видовжена в широтному напрямку; максимальна дистанція з півночі на південь — 270 км, зі сходу на захід — 470 км^[2]^[3]. Географічне положення Чехії дозволяє країні контролювати сухопутні й повітряні транспортні шляхи між країнами Центральної і Східної Європи^[4].

Історія становлення і розвитку[ред. | ред. код]

Автомобільний[ред. | ред. код]

Докладніше: Автомобільний транспорт Чехії

Загальна довжина автошляхів із твердим покриттям в Чехії, станом на 2012 рік, дорівнює 130 661 км, з яких 730 км швидкісних автомагістралей (38-ме місце у світі)^[1].

Див. також: Автошляхи Чехії та Номерні знаки Чехії

Залізничний[ред. | ред. код]

Докладніше: Залізничний транспорт Чехії

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 9 622 км (23-тє місце у світі), з яких 9 5195 км стандартної 1435-мм колії (3 2405 км електрифіковано), 102 км вузької 760-мм колії^[1].

Повітряний[ред. | ред. код]

Докладніше: Цивільна авіація Чехії

У країні, станом на 2013 рік, діє 128 аеропортів (46-те місце у світі), з них 41 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 87 із ґрунтовим^[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 2 (0);
від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 9 (0);
від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 12 (1);
від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 2 (25);
коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 16 (61)^[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 4 авіапідприємства, які оперують 48 повітряними суднами^[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 4,97 млн осіб^[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 26,6 млн тоннокілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)^[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 1 гелікоптерний майданчик^[1].

Чехія є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — OK, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)^[5]^[1]. Аеропорти Чехії мають літерний код ІКАО, що починається з — LK^[1].

Див. також: Авіакомпанії Чехії та Аеропорти Чехії

Водний[ред. | ред. код]

Докладніше: Водний транспорт Чехії

Морський[ред. | ред. код]

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 1 морського судна з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) (150-те місце у світі),^[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, зареєстрованих під прапорами інших країн — 1 (Сент-Вінсент і Гренадин)^[1].

Річковий[ред. | ред. код]

Загальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден з дедвейтом понад 500 тонн, 2010 року становила 664 км (76-те місце у світі)^[1]. Головні водні транспортні артерії країни: Лаба, Влтава, Одра і ряд штучних каналів.

Головні річкові порти країни: Прага на річці Влтава; Децин і Усті-над-Лабем на Ельбі.

Трубопровідний[ред. | ред. код]

Загальна довжина газогонів у Чехії, станом на 2013 рік, становила 7 160 км; нафтогонів — 536 км; продуктогонів — 94 км^[1].

Міський громадський[ред. | ред. код]

Докладніше: Міський громадський транспорт Чехії

Державне управління[ред. | ред. код]

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство транспорту. Станом на 5 січня 2017 року міністерство в уряді Богуслава Соботки очолював Дан Ток^[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Економіка Чехії

Примітки[ред. | ред. код]

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м ^н ^п ^р ^с Czechia : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 19 April. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
↑ Атлас світу, 2005.
↑ Дубович І. А., 2008.
↑ Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010.
↑ (англ.) Convention on International Civil Aviation.
↑ Czechia : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 19 April. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Атлас. 10-11 клас. Економічна і соціальна географія світу / упорядники : О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — ISBN 978-966-475-639-3.
Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн : Навчальний посібник. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 704 с. — ISBN 978-966-580-239-6.
Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
Дахно І. І. Економічна географія зарубіжних країн : навчальний посібник. — К. : Центр учбової літератури, 2014. — 319 с. — ISBN 978-611-01-0682-5.
Дорошенко В. І. Географія транспорту : Навчальний посібник / В. І. Дорошенко, К. Д. Діденко. — К. : Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2010. — 183 с. — ISBN 978-966-439-329-1.
Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
Економічна і соціальна географія країн світу : Навчальний посібник / За ред. С. П. Кузика. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. — ISBN 966-603-178-7.
Зарубіжна транспортна географія : навчальний посібник / уклад. : Петрашевський О. Л. и др. — К. : Національний транспортний університет, 2015. — 95 с. — ISBN 978-966-632-227-5.
Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни : Підручник. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

Англійською[ред. | ред. код]

(англ.) Modern Transport Geography / Hoyle, B. and R. Knowles (eds). — Second Edition,. — London : Wiley, 1998.
(англ.) Rodrigue, J-P. The Geography of Transport Systems. — Fourth Edition. — N. Y. : Routledge, 2017. — 440 с. — ISBN 978-1138669574.
(англ.) Taaffe E. J., Gauthier H. L. and O'Kelly M. E. Geography of transportation. — Second Edition. — N. Y. : Prentice Hall, 1996. — ISBN 0-13-368572-1.
(англ.) Black, W. Transportation: A Geographical Analysis. — N. Y. : Guilford, 2003.

Російською[ред. | ред. код]

(рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
(рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
(рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
(рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
(рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
(рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.