French
DeutschТроїцький Болдин монастир, Дорогобуж — Вікіпедія
| Троїцький Болдин монастир (село Болдино, Дорогобуж) Троицкий Болдин монастрь | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| 54°55′37″ пн. ш. 33°31′17″ сх. д. / 54.92694° пн. ш. 33.52139° сх. д.Координати: 54°55′37″ пн. ш. 33°31′17″ сх. д. / 54.92694° пн. ш. 33.52139° сх. д. | ||||
| Країна | Росія, Смоленська область | |||
| Місто | Дорогобуж | |||
| Тип | монастир | |||
| Тип будівлі | монастир | |||
| Стиль | середньовіччя | |||
| Автор проєкту | Федір Конь (?) | |||
| Будівельник | Федір Конь (?) | |||
| Засновник | Герасим Болдинський | |||
| Перша згадка | 1530 р. | |||
| Початок будівництва | дерев'яні споруди після 1530 р. | |||
| Побудовано | перебудови в кінці 19 ст. | |||
| Будівлі: Собор Св. Трійці, дзвіниця, кам'яний паркан, кухня, трапезна, келії, Введенська церква | ||||
| Статус | Культурне надбання Російської федерації | |||
| Стан | задовільний | |||
  Троїцький Болдин монастир (село Болдино, Дорогобуж) Троїцький Болдин монастир (село Болдино, Дорогобуж) (Росія) | ||||
 | ||||
 Медіафайли у Вікісховищі | ||||
Троїцький Болдин монастир, Дорогобуж (рос. Троицкий Болдин монастрь) — чоловічий православний монастир в сучасній Смоленській області, поруйнований фашистськими загарбниками і наново відновлений. Пам'ятка архітектури кінця 16 ст.
Історія[ред. | ред. код]
1530 року монастир заснував Герасим Болдинський. В 16 столітті монастир пережив період уваги з боку московського царя та бояр, що сприяло дарам і збагаченню. Так, монастир став феодалом-власником земель та сільських поселень із селянами. Не цуралась братія і власної промислової діяльності і торгівлі. Наприкінці 16 ст. монастир володів 80 селами в Дорогобузькому районі, 20 селами в інших, скотарними дворами, пасіками, водоймами з рибою та млинами.
Економічні успіхи сприяли будівництву монастирських дворів та крамниць в містах Дорогобуж, Вязьма, Смоленськ, Москва. Первісні дерев'яні споруди почали заміняти на менш пожежонебезпечні кам'яні і цегляні у 1590-х роках. Саме цими роками датують Троїцький собор із п'ятьма банями, монастирську дзвіницю, трапезну із Введенською церквою, кам'яний паркан.
Чергова війна в Польсько-Литовською державою закінчилася втратою для Московії Смоленська і смоленських земель, котрі в період 1617—1654 рр. відійшли до Польщі. Православний монастир занепав, а його споруди згодом віддали під Смоленський єзуїтський колегіум. Після повернення Смоленського краю до складу Московії 1654 року, монастир в провінції відродили. Але економічний стан закладу помітно погіршився. На кінець 17 ст. монастир володів лише землями та 20 селами.
В 18 ст.[ред. | ред. код]
На початку 18 ст. святитель Іоанн (Максимович) сприяв заснуванню в монастирі друкарні, де перекладали з латини чи друкували богословську літературу. 1764 року згідно маніфесту імператриці Катерини ІІ в імперії відібрали монастирські землі в казну, що зачепило і Троїцький Болдин монастир.
В 19 ст.[ред. | ред. код]
Етап підживлення монастирського і господарського життя прийшовся на 1870-1880 роки за часів настоятеля Андрія (Васильєва). Тоді в черговий раз ремонтували та відновили монастирські приміщення, вибудували нові Святі ворота та каплицю засновника монастиря Герасима Болдинського, Готель-постоялий двір для паломників, будинок для настоятеля, просфорню та млин. Був створений монастирський сад на 700 дерев.
Реставрація Петра Барановського[ред. | ред. код]
Барановський Петро Дмитрович, дослідник давньоруської і російської архітектури, сам архітектор-реставратор і уродженець смоленського краю, ніколи не полишав клопотань по дослідженню та реставрації пам'яток старовини своєї малої батьківщини. Саме він клопотався про наукові дослідження, описи та обміри споруд в селі Коломенському, в Троїце-Сергіївій лаврі в перейменованому більшовиками Загорську, фортеці-кремля в Серпухові, Новоєрусалимського монастиря на річці Істра, в Криму ним описана Генуезька фортеця та вежа Фіеско 1409 року побудови [1].
Об'єктами його захисту і клопотань в Смоленському краї роками були Вознесенський монастир Смоленська, барокова садиба Хмеліта родини Грибоєдових, музей в Дорогобужі. Над рятуванням середньовічних споруд Троїце Болдина монастиря Барановський працював ще в 1920-х роках. Розшуки в архівах дозволили йому припустити, що архітектором тут попрацював сам Федір Конь. Як фортифікатор Федір Конь мав доручення вибудувати фортецю-кремль в Смоленську та Біле місто(фортецю) в Москві, що і встиг зробити. Царський майстер необережно посварився з надвірним іноземцем Генріхом Штаденом, що закінчилося бійкою. Рятуючись від люті царя Івана Грозного, Федір втік на Смоленщину і заховався в Троїцький Болдин монастир близько 1575 року. А згодом в монастирі розпочали значні будівельні роботи.
Гіпотеза Петра Барановського отримала підтвердження 1923 року. В архівах Швеції віднайшли розходні книги саме Троїцького Болдина монастиря 16 століття. Записи підтвердили будівничу діяльність архітектора на користь монастиря. Згодом син Федора Коня почав працювати там монастирським скарбничим [2]
За часів СРСР 1929 року монастир офіційно зачинили. В Троїцькому соборі створили зерносклад, Введенська церква з трапезною стали колгоспним сиропідприємством, в каплиці встановили сепаратор для перегону молока.
- Спорудам Федора Коня не дуже пощастило. Смоленська фортеця поступово руйнується і потребує реставрацій.
- Біле місто (фортеця) в Москві втратила оборонне значення ще до середини 18 ст. За радикальним наказом імператриці Єлизавети Петрівни старі вежі і мури були вщент розібрані на будівельні матеріали [3].
- Троїцький Болдин монастир опинився на тимчасово захоплених територіях німецько-фашистськими загарбниками. Під час відступу 1943 року фашисти майже два тижні свердлили мури монастиря і встигли висадити їх в повітря. Випадково збереженою була лише стара дзвіниця.
Нова відбудова в повоєнний період[ред. | ред. код]
Відчайдушний Петро Барановський місяцями ходив по радянським офіційним закладам в райкомі компартії, райвиконкомі, облвиконкомі, у Всеросійському товаристві охорони пам'яток історії і культури, аби довести унікальність монастирського комплексу під Дорогобужем . Нарешті це вдалося. І з 1964 рокурозпочалася довга історія відбудови монастиря за старовинними описами та обмірами. На початок 21 ст. відновлено чоловічій православний монастир.
Джерела та посилання[ред. | ред. код]
- Свято-Троицкий Герасимо-Болдинский монастырь на сайте www.pravoslavie.ru
- Свято-Троицкий Герасимо-Болдинский монастырь на сайте Смоленскотй и Калининградской епархии (Там же — братия монастыря)
- Троицкий Болдин монастырь на сайте «Вас приглашает Смоленщина»
Примітки[ред. | ред. код]
Див. також[ред. | ред. код]
- Пам'ятка архітектури
- Музей архітектури імені Олександра Щусєва
- Донськой монастир
- П'ятницька церква (Чернігів)
- Собор Василія Блаженного
- Музей російської ікони
- Спаський собор Андронікова монастиря, Москва
- Барановський Петро Дмитрович
- Хмеліта
- Реставрація (мистецтво)
- Чивіліхін Володимир Олексійович , російський письменник і приятель архітектора-реставратора Барановського Петра Дмитровича
- Центральний музей давньоруської культури і мистецтва імені Андрія Рубльова