Український ПЕН — Вікіпедія

Цю статтю потрібно повністю переписати відповідно до стандартів якості Вікіпедії. Ви можете допомогти, переробивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.

Ця стаття має виражений рекламний характер. Будь ласка, допоможіть, переписавши рекламний вміст згідно з нейтральною точкою зору та вилучивши недоречні зовнішні посилання.

PEN Ukraine
Український ПЕН
Тип	громадська організація спілка письменників[d]
Засновано	1989
Країна	Україна
Місце діяльності	Україна
Членство	понад 130 осіб
Президент	Володимир Єрмоленко
Материнська організація	Міжнародний ПЕН
Вебсайт: pen.org.ua

Український ПЕН (англ. PEN Ukraine, від англ. PEN, «ручка», абревіатура від англ. Poets, playwrights, Essayists and Novelists, «поети, драматурги, есеїсти, романісти») — українська громадська організація, створена з метою захисту свободи слова та прав авторів, сприяння розвитку літератури та міжнародному культурному співробітництву. Входить до мережі національних центрів Міжнародного ПЕН.

Український центр Міжнародного ПЕН був заснований восени 1989 року у стінах Спілки письменників України. Першим президентом організації був обраний український поет Микола Вінграновський.^[1]

Головним керівним органом є Загальні збори, яке обирає Виконавчу раду з восьми осіб на чолі з президентом та двома віце-президентами.

Діяльність[ред. | ред. код]

Загальний характер діяльності визначається Хартією Міжнародного ПЕН (створеного 1921 року), де основні завдання ПЕН окреслено як «Захист свободи слова і вираження, обстоювання прав меншин, допомога переслідуваним письменникам, підтримка культурного розмаїття, утвердження гуманістичних цінностей через культуру».

Український ПЕН реалізував зокрема такі проєкти:

• участь в Конґресах Міжнародного ПЕН і представлення на них української проблематики: на 78-му Конґресі Міжнародного ПЕН у Південній Кореї (М. Маринович, 2012), 80-му Конґресі в Киргизстані (А. Курков, 2014), 82-му в Ґалісії (М. Рябчук, А. Курков, Г. Бекірова, 2016), 84-му в Пуні (Т. Терен, В. Амеліна);
• запрошення в Україну президента Міжнародного ПЕН Джона Ралстона Сола (Київ & Одеса, 2015), керівника департаменту міжнародних зв'язків Американського ПЕН Дрю Менакер (Київ, 2016) та виконавчого директора Міжнародного ПЕН Карлеса Торнера (Львів & Київ, 2017)^[2];
• представлення української проблематики на засіданні комітету Міжнародного ПЕН Writers in Prison у Роттердамі та ICORN у Ліллегаммері (Галя Койнаш, 2014, 2017, 2019);
• організація 83-го Міжнародного ПЕН-Конгресу в Україні;
• проведення щорічних регіональних конференцій східноєвропейських ПЕН-клубів^[3];
• щорічне вручення Премії Українського ПЕН ім. Ю. Шевельова за модерну есеїстику;
• щорічне вручення Премії Українського ПЕН ім. В. Стуса;
• щорічне вручення Премії ім. Г. Ґонґадзе для українських журналістів;
• заснування Дискусійного ПЕН-клубу, в рамках якого відбуваються дискусії на актуальні теми^[4] та реалізуються дискусійні медіапроєкти^[5];
• реалізація проєкту «Мереживо. Літературні читання в містечках України»;
• 2019 року Український ПЕН став організацією-партнером Літературної премії Європейського Союзу й отримав право сформувати національне журі та визначити лауреата премії від України^[6].

Структура організації[ред. | ред. код]

На сьогодні у світі існує 146 національних центрів ПЕН.^[7] Головний офіс Міжнародного ПЕН, який координує і консультує інші центри, розташований у Лондоні. Найбільшим ПЕН-центром у світі є Американський — до нього входить 7200 членів.

Пріоритети в діяльності національних центрів ПЕН може визначати культурна та політична ситуація в певній країні.

Щоосені Міжнародний ПЕН організовує в одній із країн світу ПЕН-Конгрес, на якому збираються керівники та члени інших національних ПЕН-центрів, щоби переобрати міжнародне керівництво та ухвалити правозахисні резолюції ПЕН. 2017 року Міжнародний ПЕН-Конгрес уперше відбувся в Україні (Львів), 2018-го — в Індії (Пуна). Цього року учасників ПЕН-Конгресу прийматимуть Філіппіни.

Склад[ред. | ред. код]

Із часу заснування ПЕН, коли до його складу входили лише письменники, коло потенційних членів організації розширилося. Головні критерії для вступу в ПЕН — поділяти цінності організації, перелічені в її Хартії, та мати бажання сприяти розвитку літератури і захищати свободу слова в Україні та світі. Тож до Українського ПЕН сьогодні входять не лише письменники, а й правозахисники, перекладачі, журналісти, науковці-гуманітарії, видавці та культурні менеджери — усього 140 членів.

За Статутом Українського ПЕН, рішення про вступ нових членів приймає Виконавча Рада, яка запрошує потенційних членів приєднатися до організації. Після запрошення Виконавчої Ради кожен новий член має подати на її розгляд дві рекомендації від інших дійсних членів Українського ПЕН.

Фінансування[ред. | ред. код]

Український ПЕН є неприбутковою організацією, яка існує за рахунок внесків своїх членів та підтримки окремих донорів і ґрантодавців.

Чим ПЕН відрізняється?[ред. | ред. код]

Головним критерієм для вступу в ПЕН є не кількість виданих книжок і навіть не рекомендації колег, а заява, в якій майбутній член організації обіцяє дотримуватися принципів, перелічених у Хартії ПЕН. Вступаючи в ПЕН, його члени зобов'язуються робити все можливе для того, щоби розвивати літературу та протистояти будь-яким формам утисків свободи слова та вираження поглядів в Україні та світі. Головним питанням у ПЕН є «Що я можу зробити для інших?», а не що «ПЕН може зробити для мене?» Тому, на відміну від інших професійних організацій, в основі ПЕН насамперед — спільні цінності. [Архівовано 26 січня 2021 у Wayback Machine.]

83-й ПЕН-Конгрес в Україні[ред. | ред. код]

83-й Конґрес Міжнародного ПЕН був організований у Львові 18-22 вересня 2017 року. Тема Конгресу «Відстоювання правди в добу пропаганди» (англ. Reclaiming truth in times of propaganda)^[8].

Під час події порушувалися питання українських політв'язнів у Росії та на окупованих територіях, проблема внутрішньо переміщених осіб і трагічної долі етнічних, мовно-культурних та релігійних меншин в окупованому Криму, зокрема, долі переслідуваних окупаційною владою кримських татар^[9].

Правозахисні проєкти[ред. | ред. код]

Починаючи з 2014 року, Український ПЕН через низку заяв до міжнародної спільноти намагається привернути увагу до подій в Україні, окупації Криму та українських політв'язнів у російських тюрмах. Зокрема, були оприлюднені:

• Заява про припинення ескалації насильства в Україні^[10];
• Заява-протест проти політичних репресій у Криму та на захист Ільмі Умерова^[11];
• Відкритий лист до голландських колег напередодні місцевого референдуму про Асоціацію Україна-ЄС;^[12]
• Заява на підтримку журналіста, члена Українського ПЕН Станіслава Асєєва^[13];.

21 серпня 2018 року, на 100-й день голодування кінорежисера та письменника Олега Сенцова, Український ПЕН разом із Центром Громадянських Свобод провів акцію «Солідарність з Олегом Сенцовим» біля Посольства Росії в Києві^[14];

Спільна акція Громадського ТБ і Українського ПЕН — Оповідання Олега Сенцова зі збірки «Рассказы» у виконані відомих українців. Читали Ада Роговцева, Марко Галаневич, Наталія Сумська, Мустафа Найєм, Лариса Денисенко, Ігор Козловський, Олег «Фагот» Михалюта й Наталія Ворожбит^[15].

15 листопада 2018 року, у Міжнародний день ув'язненого письменника, Український ПЕН та Центр громадянських свобод провели акцію «Порожні стільці» на підтримку українських політичних в'язнів у Росії й Криму, а також полонених у самопроголошених республіках на сході України^[16].

Програма міні-ґрантів PEN Ukraine Translation Fund Grants[ред. | ред. код]

Український ПЕН провів конкурс на переклад книжки оповідань Олега Сенцова «Жизня» англійською, німецькою та польською мовами в рамках спільної з Міжнародним фондом «Відродження» програми міні-ґрантів PEN Ukraine Translation Fund Grants, що був оголошений у жовтні 2018 року.

Англійською мовою книжку переклав др. Уям Блекер (Dr Uilleam Blacker, видавництво Deep Vellum Publishing). Перекладачем книжки польською мовою став письменник, перекладач і критик Богдан Задура (Bohdan Zadura, видавництво Warsztaty Kultury).

6 грудня 2018 року Виконавча Рада Українського ПЕН обрала третього переможця конкурсу на переклад книжки оповідань Олега Сенцова німецькою мовою. Перемогу отримала заявка групи перекладачів у складі Лідії Наґель (Lydia Nagel), Клаудії Дате (Claudia Dathe), Александра Кратохвіля (Alexander Kratochvil), Томаса Вайлера (Thomas Weiler), Андреаса Третнера (Andreas Tretner), Крістіана Кьорнера (Christiane Körner), Ольги Радецької (Olga Radetzkaja), Дженні Зайтц (Jennie Seitz), Ірини Бондас (Irina Bondas) та Каті Бруннер (Kati Brunner). Книжка вийшла друком у видавництві Voland & Quist.

Харківська літературна резиденція[ред. | ред. код]

Харківська літературна резиденція [Архівовано 17 січня 2019 у Wayback Machine.] для українських прозаїків була заснована Українським осередком Міжнародного ПЕН-клубу та Харківською обласною державною адміністрацією, щоби підтримати письменників, а також промотувати Харків і його культуру в Україні та світі.

Учасники резиденції отримують можливість упродовж місяця мешкати в Харкові для роботи над власним прозовим твором, а також для знайомства з містом — його історією та культурою.

Учасниками резиденції на сьогодні стали письменники Люба-Параскевія Стринадюк, Любко Дереш, Міхаель Целлер (Німеччина) та перекладачка Ярослава Стріха.

У Харкові плануються кількамісячні літературні резиденції для українських прозаїків та перекладачів^[17]

Мереживо. Літературні читання у містечках України[ред. | ред. код]

Проєкт Українського ПЕН,  покликаний підвищити престиж читання в райцентрах України, знайомити мешканців українських містечок із сучасною українською літературою та включити їх у культурне поле, спільне з великими містами.

З лютого по липень 2019 року відбулося 7 поїздок українських письменників: Ірина Цілик та Артем Чех відвідали Закарпаття — Берегове та Мукачево; Катерина Калитко й Мирослав Лаюк — Одещину: Ізмаїл та Кілію; Андрій Курков і Артем Чапай — Херсонщину: Генічеськ і Новоолексіївку; Вікторія Амеліна й Павло Вольвач — Запорожжя: Бердянськ і Мелітополь; Галина Вдовиченко та Петро Яценко — Чернігівщину: Батурин і Бахмач; Олег Коцарев і Павло Коробчук — Харкіщвину: Чугуїв та Ізюм; Іван Андрусяк та Ірен Роздобудько — Полтавщину: Козельщину, Кобеляки та Кременчук.

Перший етап проєкту підтримав Міжнародний фонд «Відродження». В рамках цих поїздок відбулися 17 виступів у 12-ти містах, на виступах побували близько 900 відвідувачів.

До кінця 2019 року відбулися ще 2 поїздки в рамках проєкту: Міла Іванцова та Анатолій Дністровий виступили на Січеславщині (Кам'янське та Новомосковськ); Марина Гримич та Андрій Бондар — на Миколаївщині (Нова Одеса й Вознесенськ).

Заходи відбуваються в міських або районних бібліотеках, університетах, школах, музеях, будинках культури.

Дискусійний ПЕН-клуб[ред. | ред. код]

Дискусійний ПЕН-клуб — проєкт Українського ПЕН, мета якого осмислити в діалозі нагальні питання і сприяти розвитку громадянського суспільства, формувати культуру поваги до співрозмовника і вміння чути іншого. Перший сезон Дискусійного ПЕН-клубу відбувався у Києві від осені 2018-го до весни 2019-го за участі провідних письменників, журналістів та інтелектуалів. Другий сезон стартував у вересні 2019-го за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. У його рамках дискусії відбуватимуться не лише в Києві, а й в обласних центрах країни.

Літературні премії[ред. | ред. код]

Премія імені Василя Стуса[ред. | ред. код]

Український ПЕН узяв на себе справу продовження Премії імені Василя Стуса, заснованої 1989 року Українською асоціацією незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ) на чолі з Євгеном Сверстюком, яка вручалася щороку, 14 січня, в день святого Василя.

Лауреатами Премії були, зокрема, Ольга Богомолець, Марія Бурмака, Опанас Заливаха, Михайлина Коцюбинська, Василь Овсієнко, Іван Світличний, Надія Світлична, Галина Севрук, Людмила Семикіна, Олександра Коваль, Сергій Жадан, владика Борис Ґудзяк^[18], Влад Троїцький. [Архівовано 29 вересня 2019 у Wayback Machine.]

Премія імені Василя Стуса присуджується щороку Українським ПЕН авторам (літераторам, митцям, режисерам), незалежно від місця проживання, прижиттєво, за особливий внесок в українську культуру та стійкість громадянської позиції.

Лауреат Премії імені Василя Стуса отримує диплом лауреата та відзнаку від Українського ПЕН та партнера Премії — Києво-Могилянської Бізнес-Школи.

Премія імені Юрія Шевельова[ред. | ред. код]

Премія імені Юрія Шевельова заснована 2013 року. Окрім Українського ПЕН, її засновниками виступили Києво-Могилянська Бізнес-Школа, видавництво «Дух і Літера» та Український науковий інститут Гарвардського університету.

Премія присуджується раз на рік українському авторові за художню та наукову есеїстику, опубліковану протягом останнього року. Нагорода відзначає внесок у невід'ємні для цього жанру цінності: незалежність думки та витонченість стилю.

Лауреат щороку оголошується під час церемонії 17 грудня — у день народження Юрія Шевельова, який започаткував модерну українську есеїстику. Імена трьох номінантів оприлюднюються за тиждень до цього.

Переможець нагороджується статуеткою Бронзового Ангела, а також грошовою премію та дипломом лауреата. Номінанти отримують дипломи номінантів та колекцію десяти томів видавництва «Дух і Літера».

Лауреатами Премії імені Шевельова в різні роки стали: Тарас Прохасько, Андрій Портнов, Костянтин Москалець, Олександр Бойченко, Вахтанґ Кебуладзе, Андрій Любка, Володимир Єрмоленко, Діана Клочко, Тарас Лютий, Андрій Бондар, Андрій Павлишин.

Премія імені Георгія Ґонґадзе[ред. | ред. код]

Премія імені Георгія Ґонґадзе^[19] присуджується раз на рік 21 травня — у день народження Георгія Ґонґадзе. Це концептуально нова відзнака у сфері журналістики в Україні. Її засновником виступає Український ПЕН у партнерстві з Асоціацією випускників Києво-Могилянської Бізнес-Школи та виданням «Українська правда» [Архівовано 18 червня 2021 у Wayback Machine.].

Премія покликана підтримати тих журналістів, які дотримуються принципів та цінностей незалежної журналістики, демонструють професійність, компетентність, інноваційність, створюють матеріали, що призводять до вирішення або розуміння певних проблем у суспільстві та змін у країні, а також роблять суттєвий внесок у розвиток медіасередовища в цілому.

Лауреату вручаються статуетка, грамота та винагорода в розмірі 3 000 $.

Першим лауреатом Премії імені Георгія Ґонґадзе став журналіст, історик, головний редактор інтернет-видання «Історична правда» [Архівовано 2 жовтня 2019 у Wayback Machine.], а також засновник Музею-архіву преси Вахтанґ Кіпіані [Архівовано 29 вересня 2019 у Wayback Machine.]. Лауреатами Премії імені Георгія Ґонґадзе в різні роки стали: Павло Казарін, Мирослава Барчук, Мстислав Чернов та Євген Малолєтка, Богдан Логвиненко.

Діяльність після 24 лютого 2022 року[ред. | ред. код]

RECвієм[ред. | ред. код]

Від початку повномасштабного російського вторгнення в Україні було вбито  понад 50 українських та іноземних журналістів. На жаль, ця цифра зростає, адже війна досі триває. Цим проєктом ми вшановуємо пам’ять журналістів, які хотіли її зупинити.

Професіонали, чию пам’ять ми вшановуємо цим проєктом, хотіли зупинити війну. Вони — брати по зброї. Їхня зброя — правда. Саме правди агресор боїться найбільше.

Наша місія — продовжити справу загиблих медійників. Розповідати правду, заради якої вони пожертвували своїм життям. Показувати світові справжнє обличчя агресора [39]. Сайт проєкту [40].

Незламні бібліотеки[ред. | ред. код]

Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну повністю зруйновано або частково пошкоджено щонайменше 500 бібліотек. На окупованих територіях росіяни систематично вилучають і знищують книжки українською мовою та написані українськими авторами.

За підтримки іноземних партнерів, українських видавництв та небайдужих українців ПЕН збирає і передає нові книжки українською й англійською мовами для бібліотек на звільнених та прифронтових територіях.

Вже підтримали бібліотеки в Чернігівській, Миколаївській, Херсонській, Сумській та Дніпропетровській областях [33].

Я тут – за тебе[ред. | ред. код]

"Я тут – за тебе" – це серія есеїв українських письменниць і журналісток, які поруч із нинішнім контекстом війни описують емоції й почуття українок, що змагаються за наше майбутнє. П’ять українських авторок написали свої тексти про жінок, які продовжують боротьбу під час війни – кожна на своєму фронті.

Есеї для проєкту написали Мирослава Барчук, Ірена Карпа, Лариса Денисенко, Марʼяна Савка та Катерина Міхаліцина.

Ілюстрації для проєкту розробила Дарія Ковтун. У межах проєкту IZONE Media стали авторами серії подкастів – аудіорозмов з письменницями про їхніх героїнь, ролі та права жінок в умовах війни [34].

Тут-і-тепер: Історії журналістів на війні[ред. | ред. код]

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року кожні українець та українка опинились перед вибором ― яку роль обрати, щоб бути дієвими та наближати перемогу. Перед таким вибором постали й журналісти.

Працювати у своєму місті, їхати по матеріал на передову чи евакуюватись у відносну безпеку? Лишатись у професії чи брати до рук зброю? Де кожен і кожна зможуть бути кориснішими?

Проєкт "Тут-і-тепер: Історії журналістів на війні" ― це 15 історій про тих, хто висвітлює та осмислює повномасштабне вторгнення Росії в Україну, тих, хто знімає та записує історії на передовій і в тилу, хто веде ефіри з укриттів, а також тих, хто долучився до лав ЗСУ. Про вибір кожного і кожної ― професійний та особистий.

Історії проєкту можна слухати й читати [35].

Діалоги про війну[ред. | ред. код]

Діалоги про війну – серія онлайн-розмов англійською, розпочата Українським ПЕН після того, як 24 лютого 2022 року збройні сили РФ почали повномасштабне вторгнення на територію України. У межах проєкту українські та закордонні інтелектуали говорять про досвід воєнного часу, а також обмінюються думками та спостереженнями. Проєкт втілюється у партнерстві з Міжнародним ПЕН, Американським ПЕН, Українським Інститутом, Українським Інститутом в Лондоні, Українським науковим інститутом Гарвардського університету, за підтримки Національного фонду демократії (NED) [36].

Інтелектуальні вечори у просторі PEN Ukraine[ред. | ред. код]

Із серпня 2022 року у просторі PEN Ukraine у Києві відбуваються благодійні вечори на підтримку Збройних сил України.

Мета "Інтелектуальних вечорів" – повернути офлайн-події у культурне життя столиці, а також підтримати волонтерські ініціативи, які збирають кошти на потреби українських захисників та захисниць.

За цей час у просторі PEN Ukraine відбулося 16 інтелектуальних подій, серед яких були презентації книжок, дискусії, публічні інтерв’ю, концерти і літературно-музичні квартирники.

У рамках проєкту підтримано щонайменше 10 волонтерських ініціатив на суму понад 110 тис. грн [37].

Літературно-волонтерські поїздки ПЕН[ред. | ред. код]

Із червня 2022 року Український ПЕН організовує літературно-волонтерські поїздки на деокуповані та прифронтові території України.

Кожна поїздка має на меті:

– давати відчуття контексту, розуміння, чим живе сьогодні країна;

– сприяти мережуванню і появі нових ініцатив між інтелектуалами, культурними менеджерами, громадськими активістами, волонтерами, військовими, місцевою владою;

– надавати волонтерську допомогу від письменників і журналістів для гуманітарних і військових потреб в регіоні;

– збирати історії людей, які пережили окупацію чи блокаду своїх міст;

– підтримувати пошкоджені чи зруйновані бібліотеки – культурні центри в цих населених пунктах у рамках кампанії "Незламні бібліотеки";

– документувати злочини росії проти української культури;

– створювати інформаційні матеріали для українських та іноземних медіа.

Завдання літературно-волонтерських поїздок на деокуповані та прифронтові території України – зафіксувати злочини російських окупантів проти української культури, провести зустрічі з місцевими читачами, розширити мережу контактів, зібрати свідчення для журналістських матеріалів.

За цей час було здійснено 10 літературно-волонтерських подорожей на Харківщину, Чернігівщину, Миколаївщину, Херсонщину, Сумщину, Дніпровщину.

До кожної поїздки долучаються українські та іноземні письменники і журналісти [38].

Керівництво[ред. | ред. код]

Президенти Українського ПЕН

• 1989—1993 — Микола Вінграновський^[1]
• 1993—2010 — Євген Сверстюк^[20]
• 2010—2014 — Мирослав Маринович^[21][22]
• 2014—2018 — Микола Рябчук
• 2018—2022 — Андрій Курков
• Володимир Єрмоленко — обраний 10 листопада 2022

Віце-президенти і виконавчий директор

У серпні 2018 року виконавчою директоркою Українського ПЕН стала журналістка Тетяна Терен^[23].

Станом на жовтень 2023 членами Виконавчої ради організації є Мирослав Маринович, Микола Рябчук, Володимир Єрмоленко, Мирослава Барчук, Остап Сливинський, Лариса Денисенко, Алім Алієв, Ірина Славінська, Марко Роберт Стех, Артем Чапай, Оля Гнатюк.

Члени Українського ПЕН[ред. | ред. код]

Дійсні члени[ред. | ред. код]

Український ПЕН налічує 160 членів. Серед них — письменники, поети, літературознавці, історики, перекладачі, публіцисти, критики тощо.

Станом на жовтень 2023 членами Українського ПЕН є:^[24]

Колишні члени[ред. | ред. код]

• Іван Малкович (до лютого 2019 року)
• Максим Стріха (до лютого 2019 року)

Скандал у січні-лютому 2019[ред. | ред. код]

30 січня Український ПЕН опублікував на своєму сайті відкрите звернення під назвою «Зупинити виключення студента! Відкрите звернення ПЕН до Міністра освіти й науки України», яке стало реакцією на конфлікт, що виник між адміністрацією Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури та студентами вишу у зв'язку зі знищенням інсталяції студента нагірно-карабахського походження Спартака Хачанова.^[25] Текст звернення не зберігся, оскільки публікація звернення спричинила розкол всередині Українського ПЕН і через незгоду деяких учасників організації зі змістом звернення його було знято з сайту як такий, що не відображає поглядів усіх членів Українського ПЕН.^[26] Згодом тодішній президент ПЕН-клубу Андрій Курков пояснив, що заяву прибрали із сайту тимчасово через «помилку» в адресації заяви: вона була помилково адресована Міністерству освіти, хоча НАОМ підпорядковується Міністерству культури.^[27]

Після того як нове керівництво Українського ПЕНу (очолюваного з 2018 року письменником Андрієм Курковим) публічно підтримало українофобські мистецькі акції колишнього студента НАОМ Спартака Хачанова й виступило з відкритим листом до міністра освіти Лілії Гриневич проти відрахування Хачанова з університету, значна кількість тодішніх членів клубу висловилися проти позиції керівництва. Так, у знак протесту за антиукраїнську позицію керівництва Українського ПЕНу, з нього 5 лютого 2019 року вийшли письменник Іван Малкович та перекладач Максим Стріха.^{[28][29][30][31]} Згодом Максим Стріха та Іван Малкович оприлюднили відкритий лист до Pen Ukraine в якому пояснили свою позицію.^[32][33]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Офіційний сайт
•  Український ПЕН у соцмережі «Facebook»