French
DeutschУрицький Семен Петрович — Вікіпедія
| Урицький Семен Петрович | |
|---|---|
 | |
| Народження | 2 березня 1895 Черкаси |
| Смерть | 1 серпня 1938 (43 роки) Москва, СРСР |
| Країна | .svg){kind=small} СРСР Російська імперія |
| Освіта | Військова академія імені М. В. Фрунзе |
| Звання | комкор |
| Командування | Головне розвідувальне управління СРСРd |
| Війни / битви | Перша світова війна і Громадянська війна в Росії |
| Нагороди |  |
Семен Петрович Урицький (нар. 2 березня 1895, Черкаси — пом. 1 серпня 1938, Москва) — радянський військовий діяч, начальник розвідуправління РСЧА, комкор. Племінник Мойсея Урицького.
Початок діяльності[ред. | ред. код]
Семен Урицький у 1910—1915 роках працював на аптекарському складі Епштейна в Одесі. У 1912 році вступив до РСДРП, більшовик. У 1915 році призваний до царської армії. Учасник Брав участь у боях першої світової війни у званні прапорщика[1].
В 1917 році Семен Урицький став один з творців Червоної гвардії в Одесі. У Громадянську війну командир і комісар кавалерійських частин 3-ї армії, начальник штабу 58-ї дивізії, командир бригади особливого призначення Другої Кінної армії.
Керівництво військовими одиницями[ред. | ред. код]
У 1920 році — начальник оперативного відділу Розвідувального управління Польового штабу РВСР. Учасник придушення Кронштадтського заколоту[2]. З червня 1921 року — начальник Одеського укріпрайону. Семен Урицький також закінчив Військову академію РСЧА[3].
У 1922—1924 роках нелегально працював у Німеччині, Франції та Чехословаччині. Його помічницею у Франції була діячка російської емігрантської літератури Олена Феррарі (капітан РСЧА О. Ф. Голубовська). З 1924 року він помічник начальника, начальник і комісар Московської інтернаціональної піхотної школи, яка готувала в тому числі кадри для радянської військової розвідки. З січня 1925 року — начальник і воєнком 13-ї Одеської піхотної школи, з листопада 1925 року — начальник і воєнком Московської піхотної школи імені М. Ю. Ашенбреннера. З квітня 1927 року — командир і комісар 20-ї стрілецької дивізії.
З січня 1929 року по квітень 1930 року Семен Урицький обіймав посаду заступника начальника штабу Північно-Кавказького військового округу.
У 1929 році закінчив Курси удосконалення вищого начальницького складу при Військовій академії імені Фрунзе (КУВНАС). У грудні 1929 — квітні 1930 року керував діями групи військ при придушенні антирадянських виступів в Чечні та Інгушетії. У травні — листопаді 1930 року — командир і воєнком 8-го стрілецького корпусу, в листопаді 1930 — червні 1931 року — 6-го стрілецького корпусу.
З червня 1931 року Семен Урицький — начальник штабу Ленінградського військового округу. В 1932 році очолював військову делегацію, яка їздила до Німеччини, де він вів переговори про таємну підготовку німецьких танкістів і льотчиків на території СРСР. З серпня 1932 року — командир і воєнком 13-го стрілецького корпусу. У січня 1934 року обійняв посаду заступника начальника Управління механізації і моторизації (з листопада 1934 року — Автобронетанкової управління) РСЧА.
У квітні 1935 року очолив Розвідувальне управління РСЧА.
У червні 1937 року Семен Урицький був призначений заступником командувача військами Московського військового округу.
Репресії та реабілітація[ред. | ред. код]
Заарештований 1 листопада 1937 року за звинуваченням в участі в антирадянській військовому змові і шпигунстві.
1 серпня 1938 року Військовою колегією Верховного суду СРСР засуджений за ст. 58-1б, 58-8 і 58-11 КК РРФСР до вищої міри покарання.
Ухвалою Військової колегії Верховного суду СРСР від 7 березня 1956 року реабілітований посмертно.
Нагороди[ред. | ред. код]
Семен Урицький кавалер двох орденів Червоного Прапора (1920, 1921).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ «Список лиц с высшим общим военным образованием состоящих на службе в РККА, 1923»(рос.)
- ↑ ВОЕННАЯ ЛИТЕРАТУРА — [Исследования — Колпакиди А. И., Прохоров Д. П. Империя ГРУ. Очерки истории российской военной разведки] [Архівовано 6 серпня 2018 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Негласные войны (история специальных служб) -=ВОЕННАЯ РАЗВЕДКА [Архівовано 12 вересня 2018 у Wayback Machine.](рос.)
Література[ред. | ред. код]
- Колпакиди А. И., Север А. ГРУ. Уникальная энциклопедия. — М.: Яуза Эксмо, 2009. — С. 682—683. — 720 с. — (Энциклопедия спецназа). — 5000 экз. — ISBN 978-5-699-30920-7. (рос.)
- Лазарев С. Е. Социокультурный состав советской военной элиты 1931—1938 гг. и её оценки в прессе русского зарубежья. — Воронеж: Воронежский ЦНТИ — филиал ФГБУ «РЭА» Минэнерго России, 2012. — 312 с. — 100 экз. — ISBN 978-5-4218-0102-3. (рос.)
- Черушев Н. С. 1937 год: элита Красной Армии на Голгофе. — М.: Вече, 2003. — 560 с. — (Военные тайны XX века). — 5000 экз. — ISBN 5-94538-305-8. (рос.)
- Черушев Н. С., Черушев Ю. Н. Расстрелянная элита РККА (командармы 1-го и 2-го рангов, комкоры, комдивы и им равные): 1937—1941. Биографический словарь. — М.: Кучково поле; Мегаполис, 2012. — С. 118—119. — 496 с. — 2000 экз. — ISBN 978-5-9950-0217-8. (рос.)