Фаренюк Павло Миколайович — Вікіпедія

Фаренюк Павло Миколайович
Дата народження	24 листопада 1938 (85 років)
Місце народження	Мушкарів, Борщівський район, Тернопільська область, СРСР
Громадянство	СРСР→ Україна
Alma mater	Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Професія	кінорежисер
Членство	НСКУ
	Державна премія України імені Олександра Довженка

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Фаренюк.

Павло́ Микола́йович Фареню́к (24 листопада 1938, с. Мушкарів, Борщівський район, Тернопільська область) — радянський і український кінорежисер-документаліст, сценарист. Заслужений діяч мистецтв України, лауреат Державної премії України імені Олександра Довженка (2009).

Біографія[ред. | ред. код]

1973 року закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого.

На студії «Укркінохроніка» створив фільми:

«В літо 800-те» (1986)
«Полотняні письмена» (1986, співавтор сценарію)
«Над берегами вічної ріки» (1987)
«Ой, у полі древо...» (1988)
«Ой горе, це ж гості до мене» (1989, співавтор сценарію з О. Ковалем і Ф. Зубаничем) — фільм-портрет жінки, яка пережила Голодомор 1933 року^[1]
«Я є народ»/ рос. Я есть народ (1990)
«Світ Параски Горицвіт [Архівовано 17 серпня 2017 у Wayback Machine.]» (1992, автор сценарію) — про долю української художниці та письменниці П.С. Плитки-Горицвіт
«Мої святі тайни» (1994)
«Починаючи з минулого (За що боролася УПА)» (1996, автор сценарію)
«До отчого порогу» (1997, автор сценарію)
«Слідами скошених кроків» (1998)
«Правди дорога терниста» (2001) — про українського політика В'ячеслава Чорновола^[2]
«Чому білий птах з чорною ознакою?» (2006, автор сценарію)^[3]
«Голод» (2007)
Документальний цикл «Долі»: «Марія Власівна Балас» (2008)
«І знову я лечу до сонця» (2012) та ін.