Фердинанд II Габсбург — Вікіпедія

Фердинанд II Габсбург; нім. Ferdinand II
Dei gratia electus Romanorum imperator semper augustus, ac Germaniae, Hungariae, Bohemiae, Dalmatiae, Croatiae, Sclauoniae, Ramae, Seruiae, Gallitiae, Lodomeriae, Cumaniae, Bulgariaeque rex, archidux Austriae, dux Burgundiae, Brabantiae, Styriae, Carinthiae, Carniolae, marchio Morauiae, dux Lucemburgae, ac Superioris et inferioris Silesiae, Wierthembergae et Theckae, princeps Sueuiae, comes Habspurgi, Tyrolis, Ferretis, Kiburgi et Goritiae, landtgravius Alsatiae, marchio sacri Romana imperii supra Anasum Burgouiae, ac Superioris et Inferioris Lusatiae, dominus marchiae Sclauonicae, portus Naonis et Salinarum etc.
	Імператор Священної Римської імперії
Правління	1619-1637
Коронація	9 вересня 1619
Попередник	Матвій Габсбург
Наступник	Фердинанд III Габсбург
Інші титули	Король Німеччини; Король Богемії; Король Угорщини; Король Хорватії; Король Галичини та Володимирії; Герцог Штирії; Герцог Каринтії; Герцог Крайни; Ерцгерцог Австрії
Біографічні дані
Народження	9 липня 1578; Грац
Смерть	15 лютого 1637 (58 років); Відень
Поховання	Імператорський склеп, Відень, Австрія
Дружина	Марія Анна Баварська
Другий шлюб	Елеонора Гонзага
Діти	Фердинанд, Марія-Анна, Цецилія-Рената, Леопольд Вільгельм Австрійський
Династія	Габсбурги
Батько	Карл II
Мати	Марія Анна Баварська
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей зі схожим іменем Фердинанд II.

Фердинанд II (нім. Ferdinand II von Habsburg; 9 липня 1578 — 15 лютого 1637). З династії Габсбургів. Король Богемії (1617–1637), Угорщини, титулярний король Галичини та Володимирії (1618–1637), імператор Священної Римської імперії (1619–1637). Син ерцгерцога Середньоавстрійського Карла II і Марії Баварської.

Біографія[ред. | ред. код]

Дитинство і молодість[ред. | ред. код]

Фердинанд рано втратив батька і виховувався у дядька, баварського герцога Вільгельма. З 1590 року він навчався в Інгольштадтському університеті, де викладали єзуїти. Майбутнього імператора виховували як палкого католика, переконаного в своїй особливій місії. З ранніх років і до самої смерті Фердинанд вважав себе воїном католицької церкви, призначеним від Бога відновити її учення. У 1595 році він повернувся у Грац, а вже наступного року вступив у володіння своїм Середньоавстрійським герцогством (до складу якого входили Штирія, Каринтія і Крайна).

Правління[ред. | ред. код]

За складом характеру Фердинанд був доволі приємною світською людиною. Він легко сходився з людьми, був щедрий, пристрасно любив музику і гаряче захоплювався полюванням. Разом з тим це як державний діяч він був дуже діяльним і ніколи не нехтував своїми обов'язками. Але головною рисою імператора була фанатична відданість католицькій церкві. Єзуїти мали на нього величезний вплив. Двоє з них завжди знаходилися в його передпокої і мали право заходити до нього повсякчас, навіть вночі, для поради і повчання.

Ледве прийнявши владу, молодий герцог почав переслідувати протестантів. Усім, хто не бажав змінювати віросповідання, Фердинанд наказував покидати країну. Через декілька років в австрійських володіннях, де раніше мало не половина населення складалася з лютеран і кальвіністів, не залишилася жодної протестантської церкви.

Оскільки старші двоюрідні брати Фердинанда, Рудольф II і Матвій, не мали синів, його з початку XVII століття почали розглядати як потенційного спадкоємця. З кожним роком він набирав все більше впливу на імперські справи. У 1617 році Фердинанд був обраний королем Богемії, а наступного року вступив на угорський престол. Одночасно йшли складні переговори з імперськими князями про обрання Фердинанда імператором Священна Римська Імперія.

У травні 1618 року, спалахнуло повстання в Празі, що послужило прологом до Тридцятирічної війни. Дізнавшись про празькі події, Фердинанд наказав заарештувати головного радника імператора Матвія кардинала Клезеля, який пропонував піти на поступки чехам. Після цього старий імператор Матвій вже нічим не заважав Фердинанду і слухняно підписував всі його укази.

Тридцятирічна війна[ред. | ред. код]

Докладніше: Тридцятирічна війна

Тим часом, повстання в Чехії було підтримане протестантами в самій Австрії. Чехи під проводом графа Турна рушили на Відень і в червні 1619 року оволоділи його передмістями. Того ж року австрійські бунтівники захопили імператорський палац і зажадали від Фердинанда проголосити релігійну свободу. Один з відважних вождів опозиції, Тонрадель вхопився навіть за ґудзик імператорської куртки і кілька разів штовхнув Фердинанда в груди. На щастя, для Фердинанда в місто якраз вступив вірний йому кавалерійський загін, і бунтівники були налякані гучним звуком труб і покинули палац.

У серпні 1619 року, після смерті Матвія, Фердинанда було обрано імператором. Він вступив на престол за дуже скрутних обставин — тільки-но, розпочалася Тридцятирічна війна, вона йшла з перемінним успіхом, і так і не закінчилася за його життя. Він помер через два роки після Празького миру, передавши імперію своєму сину Фердинанду III Габсбургу.