Фонограма — Вікіпедія

Фонограма — об'єкт суміжних прав, який являє собою звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання музичного твору або інших звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору^[1]. Тобто, наприклад, звуковий запис на компакт-касеті і звуковий запис, який є невід'ємною частиною фільму, будуть охоронятися по-різному.

Фонограма в більш широкому тлумаченні —звуки, музика, записані на спеціальному матеріалі (плівці, платівці і т. ін.), а також плівка, платівка і т. ін. з таким записом.

Див. також[ред. | ред. код]

• Виконання під фонограму

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Фонограма // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
• Фонограма // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.