Фортеця Дідімотейхо — Вікіпедія

Фортеця Дідімотейхо

41°21′00″ пн. ш. 26°29′19″ сх. д. / 41.3500610000277717404° пн. ш. 26.48881500002777756° сх. д. / 41.3500610000277717404; 26.48881500002777756Координати: 41°21′00″ пн. ш. 26°29′19″ сх. д. / 41.3500610000277717404° пн. ш. 26.48881500002777756° сх. д. / 41.3500610000277717404; 26.48881500002777756
Тип замок і військова база
Статус спадщини пам'ятка археології Греціїd[1]
Країна  Греція
Розташування Дідімотіхоd
Архітектурний стиль Архітектура Візантійської імперії
Фортеця Дідімотейхо. Карта розташування: Греція
Фортеця Дідімотейхо
Фортеця Дідімотейхо (Греція)
Мапа
CMNS: Фортеця Дідімотейхо у Вікісховищі

Фортеця або замок Дідімотейхо (грец. Κάστρο του Διδυμοτείχου) — це стародавній та середньовічний комплекс укріплень на вершині пагорба в місті Дідімотейхо, Східна Македонія та Фракія, Греція[2].

Місцезнаходження[ред. | ред. код]

Фортеця розташована на вершині пагорба, з видом на місто Дідімотейхо, річку Ерітропотамос і дорогу до Константинополя, це один з найважливіших замків візантійської епохи у Фракії та на Балканах.

Історія[ред. | ред. код]

За словами історика VI століття Прокопія Кесарійського, відбудова стін Дідімотейхо відбулася за правління Юстиніана I. Замок пережив кілька тривалих облог. Фортечні укріплення були зміцнені під час правління Костянтина V у 751 році[3].

У 1206 р. фортецю (відому як Демотика) обложив болгарський цар Калоян, який скористався розпадом Візантійської імперії. Пізніше фортецю окупувала Латинська імперія. У 1303 р., з відновленням візантійської влади були відремонтовані та зміцнені мури фортеці. Це підтверджується використанням будівельних матеріалів та методами будівництва, які дозволяють припустити, що візантійці володіли фортецею і в пізніший період імперії[4][5].

У жовтні 1352 р. під час візантійської громадянської війни 1352–1357 рр. Іоанн V Палеолог за військової підтримки Сербії під командуванням Градислава Бориловіча[en] брав участь у битві з військами Іоанна VI Кантакузиноа (за підтримки османського бея Орхана I) під стінами фортеці. Численніші османи перемогли сербів, і Кантакузин зберіг владу, тоді як Палеолог втік до контрольованого Венеційською республікою Тенедоса. За завищеними даними Кантакузина, в битві загинуло близько 7000 сербів, тоді як Нікефорос Грегорас[en] (1295–1360) зазначив такі втрати як 4000 осіб. В цій битви османи вперше великими силами воювали на континентальній частині Європи. Фортеця була захоплена османами в 1361 році і втратив своє стратегічне значення[6][7].

В замок приїхав поранений після військової поразки Михаїл IX в 1305 роціт Тут народилися імператори Іоанн III Дука Ватац (1193 р.) та Іоанн V Палеолог (1332 р.), який тут був коронований імператором у 1341 році[8].

За наявними даними король Швеції Карл XII утримувався османами в цій фортеці під домашнім арештом. Під час османського володіння фортецею укріплення не були належним чином збережені, і до 1848 р. були в руїнах. На руйнування вплинули зокрема обстіли укріплень російськими військами, які захоплювали місто в ході двох російських -турецькі війн 1828–29 та 1877–78 рр.[9][10][2][3]

Увечері 10 серпня 2020 р. на території фортеці спалахнула суха трава, що призвело до маштабної пожежі, яка була ліквідована силами місцевої пожежної служби[11][12][13].

Архітектура[ред. | ред. код]

Стіни фортеці мають довжину 1 кілометр і досягають висоти 12 метрів. Загалом в фортеці було 24 веж. На окремих вежах розташовувались монограми візантійців або декоративно-символічні візерунки. В фортеці є сорок печер, в скалах, на яких її побудовано, що використовувались як склади для води та їжі, а також як житло[3][14].

Центральні ворота фортеці, відомі як Калеські ворота, оточені п'ятигранними вежами, що були реконструйовані за Юстиніана І. Західні ворота, що виходять до річки, уціліли з візантійських часів та містять менші ворота поруч із вежею, які були добудовані в османські часи. Всередині фортеці були житлові приміщення, а також є низка постізантійських будівель, зокрема церква Святої Катерини, каплиця, собор Святого Афанасія (1834 р) та церква Христа Спасителя (1846 р.)[15][16].

Легенда[ред. | ред. код]

Існує легенда про невдалу облогу хрестоностями фортеці у 1205 році. Весною-літом 1205 р. війська на чолі з Генріхом Фландрським спробували захопити фортецю, жителі якої відмовилися здатися. Фортеця була пошкоджена обстрілом з катапульт, а її захисники почали страждати від голоду і спраги. Тож напередодні П'ятидесятниці місцеві жителі помолившись в храмі, розташованому в фортеці, взяли ікони і вийшли на її мури, після чого сонячний день перетворився на хмарний, почалась злива, яка затопила навколишну місцевість, втопивши багатьох нападників[17].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ https://www.arxaiologikoktimatologio.gov.gr/el/monuments_info?id=166477&type=Space
  2. ↑ а б Visit Greece | Didymoteicho. www.visitgreece.gr. Архів оригіналу за 15 серпня 2021. Процитовано 19 грудня 2020.
  3. ↑ а б в Παπαθανασίου, Μανώλης. Κάστρο Διδυμοτείχου. Καστρολόγος (гр.). Архів оригіналу за 29 грудня 2020. Процитовано 18 грудня 2020.
  4. ↑ Byzantine Epirus: A Topography of Transformation : Settlements of the Seventh-twelfth Centuries in Southern Epirus and Aetoloacarnania, Greece. Myrto Veikou PP 117
  5. ↑ Fine, 1994, с. 81.
  6. ↑ Fine, 1994, с. 325.
  7. ↑ Fine, 1994, с. 326.
  8. ↑ Διδυμότειχο: Οι αυτοκράτορες και το κάστρο. in.gr (гр.). 23 січня 2019. Архів оригіналу за 26 листопада 2020. Процитовано 18 грудня 2020.
  9. ↑ print; newspaper/periodical | British Museum. The British Museum (англ.). Процитовано 19 грудня 2020.
  10. ↑ Hötte, Hans H.A. (2016). Atlas of Southeast Europe: Geopolitics and History. Volume Two: 1699-1815. Brill Publishers. pp. 8. Repr. 2016.
  11. ↑ Ειδήσεις και επικαιρότητα από την Ελλάδα και τον κόσμο. Huli (гр.). Процитовано 19 грудня 2020.
  12. ↑ Φωτιά στον Καλέ Διδυμοτείχου. Ράδιο Έβρος (гр.). 10 серпня 2020. Архів оригіналу за 25 березня 2022. Процитовано 19 грудня 2020.
  13. ↑ Φωτιά στο δασάκι μέσα στο Κάστρο του Διδυμοτείχου - Παρατηρητής της Θράκης. https://www.paratiritis-news.gr. 10 серпня 2020. Процитовано 19 грудня 2020.
  14. ↑ Κάστρο Διδυμοτείχου – Πατρίδα μου (гр.). Архів оригіналу за 12 лютого 2022. Процитовано 18 грудня 2020.
  15. ↑ https://archive.today/20130107153234/http://www.didymoteicho.gr/index.php?option=com_content&task=category&sectionid=25&id=48&Itemid=104
  16. ↑ Τουρισμός / Πολιτισμός / Αρχαιολογία / Κάστρα Διδυμοτείχου. www.evroschamber.gr. Архів оригіналу за 23 березня 2017. Процитовано 18 грудня 2020.
  17. ↑ ΚΑΙΡΟΣ ΕΛΕΥΘΕΡΙΑΣ, ΣΩΤΗΡΙΑΣ ΚΑΙ ΘΕΪΚΗΣ ΠΑΡΕΜΒΑΣΗΣ. ΚΑΣΤΡΟΠΟΛΙΤΕΣ ΔΙΔΥΜΟΤΕΙΧΟΥ-Γνώση και Δράση (гр.). 16 травня 2017. Процитовано 18 грудня 2020.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Фортеця_Дідімотейхо&oldid=40432019