French
DeutschФортечні мури Баку — Вікіпедія
| Фортечні мури Баку | |
|---|---|
|
| |
| 40°22′ пн. ш. 49°49′ сх. д. / 40.367° пн. ш. 49.817° сх. д.Координати: 40°22′ пн. ш. 49°49′ сх. д. / 40.367° пн. ш. 49.817° сх. д. | |
| Країна |  Азербайджан |
| Розташування | Баку |
| Тип | фортеця |
| Засновник | Манучехр III Великий |
| Дата заснування | 12 століття |
  Фортечні мури Баку Фортечні мури Баку (Азербайджан) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Світова спадщина 
Баку: Стара фортеця в Баку з Палацом ширваншахов і Дівочої ВежеюWalled City of Baku with the Shirvanshah's Palace and Maiden Tower Країна АзербайджанТип КультурнийКритерії ivОб'єкт № 958Регіон ЮНЕСКО Європа і Північна Америка Історія реєстраціїЗареєстровано: 2000 (24 сесія) Фортечні мури (азерб. Qala divarları — мури й башти, що оточують середньовічне Старе місто Баку — Ічері-шехер. Місто Баку, як свідчать ілюстрації мандрівників та світлини кінця XIX століття, було оточене двома рядами мурів. З них до наших днів збереглася лише одна висока кам'яна стіна з кількома воротами. Ці ворота за часів шаха Аббаса I і пізніше неодноразово реставрували [1]. Фортечні мури міста складались з веж, бійниць, бенкетів та машикулів, і служила надійним захистом міста [1]. Протяжність мурів сьогодні становить 500 метрів, хоча в середні віки вона становила 1500 м. Ширина стін — 3,5 м, висота ж — 8-10 м[2].
Історія[ред. | ред. код]
Фортечні мури Баку описували такі мандрівники, як Абд ар-Рашид Бакуві (1403), Евлія Челебі (1647), Енгельберт Кемпфер (1683), Йоганн Якоб Лерхе (1734), Самуїл Готліб Гмелін (1770), Ілля Миколайович Березін (1842) та інші.[3]
Фортечні мури міста колись підходили до самого Каспійського моря. В результаті тектонічних процесів обриси узбережжя часто змінювалися і рівень моря різко знизився. Внаслідок цього фортеця відокремлена від моря широкою смугою суші, де пізніше з'явився приморський бульвар і проспект Нафтовиків [4] .
З боку суші фортецю захищав широкий і глибокий рів, який заповнювався водою з джерел підземними водопроводами, які йшли в сторону фортеці трьома напрямками [5]. З боку моря, тобто з півдня, завжди була одна стіна [6].
В стародавній системі укріплень міста певну роль грали і мури і башти, що йдуть до моря у напрямку до залишків Сабаїльського замку в Бакинській бухті. Їх можна бачити і на малюнку Енгельберта Кемпфера, який відвідав Баку в XVII столітті. Також у результаті каналізаційних робіт 1927 року на глибині 2,75 м були виявлені залишки мурів фортеці, яка простягалася до моря в районі Дівочої вежі. Ці більш ранні мури передували нині існуючим і були зведені в період заснування феодального міста [5] .
З приєднанням міста Баку до Російської Імперії (1806), мури були включені до списку штатних фортець. Відтепер мури знаходилися в підпорядкуванні Інженерного департаменту Військового міністерства як фортеці 1-го класу. У 1808—1810 роках фельдшанц і бастіони були замінені і виправлені. Виправлення помітні на Генеральному плані Бакинської фортеці, складеному в 1817 році.[3]
У 1867 році Бакинська фортеця перестала вважатися однією з військових фортець. У мурі вище Шемахинських воріт з ініціативи купця Гаджи Зейналабдіна Тагієва були побудовані нові ворота під назвою Верхні (Тагієвські.)
У 1879 році з ініціативи губернатора міста — В. М. Позена була заснована особлива комісія для огляду фортечних мурів.
З 1883 по 1888 роки зовнішній фортечний мур була знесено. У 1887 році були відкриті нові ворота. Після цього Шемахинські ворота перетворилися на парні ворота: Гоша Гала Гаписи.[3]
У 1954 році результаті обвалення в одній з напіввеж північного міського муру [5] була знайдена велика кам'яна плита з трьохрядковим написом XII століття арабською мовою[7], виконана куфічним почерком[8], яка була частиною напису, що не збереглася. Камінь нині експонується в Музеї історії Азербайджану в Баку, а напис повідомляє про побудову мурів міста ширваншахом Манучехром III (1120—1160) у першій половині XII століття [5] .
 |  | |
| Наказав побудувати (цей) міський мур Мелік звеличений, премудрий, справедливий, переможний, який перемагає, муджахид (воїн за віру), гордість релігії і держави, опора ісламу і мусульм, хакан найбільший, Шірваншах великий Абу-л-ХАЙДЖИ Мінучіхр, ібн … [5]. |
У XVII столітті з'явився другий ряд фортечних мурів [9] . Так, в 1608 / 1609 роках під час правління шаха Аббаса I мури міста були відновлені[10], і за наказом Зульфігар-хана були побудовані зовнішні мури. Про це повідомляє напис на воротах з датою будівництва 1017 року хіджри (1608/1809 роки)[11].
Також в середні століття до міста було 5 входів[2]. У 1656 році Баку відвідав турецький мандрівник Евлія Челебі. Він писав:
 | Бакинська фортеця, що знаходиться на березі Каспійського моря, побудована на високому пагорбі і представляє красиву квадратну фортецю. Внутрішня фортеця має ворота, звернені на Захід. Ворота з нахічеванського заліза[12] |  |
.
На початку XIX століття по внутрішньому обводу мурів була прокладена кільцева вулиця (нині — Мала Фортечна, або Кичик Гала). У 80-х роках XIX століття другий ряд мурів був знесений [9] . Так, ще в 1868 році військовий губернатор міста Баку звернувся до Кавказького військового округу, запропонувавши знести мури з метою благоустрою міста. У 1870 році року було отримано дозвіл знести зовнішній ярус фортечних мурів. У 1886 році це питання ще раз піднімався на засіданні Думи і в результаті зовнішні мури були знесені, а побудовані Зульфігар-ханом ворота зі знесених зовнішніх фортечних мурів були поміщені поруч з Шемахинськими воротами першого ярусу мурів[2] . Нині ці ворота називаються в народі Парними воротами («Гоша гала гаписи»)[13] .
-
Шемахинські або Парні ворота фортеці (зліва ворота Зульфігар-хана, побудовані на початку XVII століття) -
Напис на воротах Зульфігар-хана -
Зберігся фундамент другого зовнішнього ряду мурів міста
Плани міста[ред. | ред. код]
Первинний план міста Баку був складений російською армією в 1723 році. На плані відзначені міські ворота ((Шемахинські (нині Гоша Гала Гаписи) і Гірські (Сальянські, нині в саду біля Азнефті)), мури, а також троє морських воріт.
На плані 1738 року відзначені бастіони, фельдшанець, а також боннети.
На плані 1796 року було зафіксовано руйнування внутрішньої і зовнішньої стін біля східної частини.[3]
Фортечні мури на поштових марках і грошових купюрах[ред. | ред. код]
- Крепостные стены на почтовых марках и денежных купюрах
-
Поштова марка Азербайджану, 1920 -
Поштова марка Азербайджану 2010 -
Поштова марка Азербайджану 2010 -
Фортечні мури на азербайджанської банкноті номіналом в 100 манат
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Дадашев, Усейнов, 1948, с. 37.
- ↑ а б в Памятники Национального значения. Официальный сайт Управления государственного историко-архитектурного заповедника Ичери-Шехер. Архів оригіналу за 1 січня 2012. Процитовано 24 вересня 2015.
- ↑ а б в г Крепостные стены Баку. Архів оригіналу за 10 травня 2021. Процитовано 28 жовтня 2019.
- ↑ Бретаницкий, 1970, с. 15.
- ↑ а б в г д Ашурбейли, 1992, с. 142.
- ↑ Ашурбейли, 1992, с. 141.
- ↑ Путеводитель по экспозиции музея. — Б.: Издательство Академии наук Азербайджанской ССР, 1961. — С. 43.
- ↑ Бретаницкий Л. С. Зодчество Азербайджана XII—XV вв. и его место в архитектуре Переднего Востока. — Наука, Главная редакция восточной литературы, 1966. — С. 376. — 556 с.
- ↑ а б Саламзаде, Авалов, Салаев, 1979, с. 83.
- ↑ Бартольд В. В. // Сочинения. — 1963. — С. 756.
- ↑ Ашурбейли С. Б. Очерк истории средневекового Баку, ВИИИ-начало ХИКС вв. — Б.: Издательство Академии наук Азербайджанской СССР, 1964. — С. 250. — 333 с.
- ↑ Саламзаде, Авалов, Салаев, 1979, с. 86.
- ↑ Сулейманов М. Дни минувшие. — Б.: Азербайджанское государственное издательство, 1990. — С. 8. — 340 с.
Література[ред. | ред. код]
- Ашурбейли С. Б. История города Баку. Период средневековья. — Б.: Азернешр, 1992. — 408 с. — ISBN 5-552-00479-5.
- Бретаницкий Л. С. Баку: архитектурно-художественные памятники. — М.: Искусство, 1970. — 245 с.
- Дадашев С. А., Усейнов М. А. Архитектура Азербайджана. III—XIX века. — М.: Издательство Академии архитектуры СССР, 1948. — 94 с.
- Саламзаде А. В., Авалов Э. В. и Салаев Р. Д. Проблемы сохранения и реконструкции исторических городов Азербайджана / Под ред М. А. Усейнова. — Б.: Элм, 1979. — 138 с.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||
