Франко-китайська війна — Вікіпедія

Франко–Китайська Війна
中法戰争
Guerre franco-chinoise
Operations of the Sino–French war (1884–85)
Operations of the Sino–French war (1884–85)

Operations of the Sino–French war (1884–85)
Дата: серпень 1884 – квітень 1885
Місце: Південно-Східний Китай, Тайвань, Північний В'єтнам
Результат: Перемога Франції;[1]
Територіальні зміни: Протекторат Франції над Бакбо і колонією Аннам.
Сторони
Франція Франція Цінська Імпперія
Військові сили
від 15,000 до 20,000 солдат від 25,000 до 35,000 солдат
Втрати
2,100 убито чи поранено 10,000 убито чи поранено

Франко-китайська війна — війна між Францією та Китаєм за гегемонію над В'єтнамом. Її основною причиною було бажання Франції володіти територією Червоної річки, що протікає в Північному В'єтнамі та Південному Китаї.

Привід до війни[ред. | ред. код]

Після двох франко-в'єтнамських воєн (1858—1862 та 1883—1884 років) Франція володіла Південним і Центральним В'єтнамом. Північний В'єтнам номінально перебував у васальній залежності від Цінської династії, яка правила в Китаї. Під час франко-в'єтнамської війни 1883-1884 років Франція захопила ряд пунктів, що належали Цінській династії. 11 травня та 9 червня 1884 між Францією та Китаєм була підписана конвенція, що зобов'язала Китай вивести з В'єтнаму війська, уведені туди в 1882 −1883 роках. Також Китай обіцяв визнавати будь-які договори, які будуть укладені між Францією та В'єтнамом. 6 червня 1884 Франція примусила В'єтнам укласти мирний договір, за яким вона встановлювала протекторат над усім В'єтнамом. Цінський уряд відмовився визнати в'єтнамо-французький мирний договір. У червні 1884 китайські війська знищили французькі загони, які прибули до В'єтнаму для того, щоб його зайняти згідно з договором. Французький уряд використав це як привід до війни.

Бойові дії[ред. | ред. код]

Бойові дії в березні 1884 року
Битва при Фучжоу

На початку головнокомандувач французькими військово-морськими силами переконував свій уряд про необхідність напасти на столицю Цінської династії — Пекін. Але французький прем'єр-міністр Жюль Феррі був проти нападу на Пекін. Він боявся, що це може викликати невдоволення Росії і Великої Британії. Він обмежив бойові дії тільки в Індокитаї та Південно-китайському морі.

23 — 24 серпня 1884 французька ескадра (13 суден), під командуванням адмірала Кубра, напала на китайські кораблі (22 судна, включаючи вітрильні джонки), що базувалися недалеко від Фучжоу. Китайці втратили 11 парових судів і 12 джонок. У французів отримали незначні пошкодження тільки 3 судна. За час бою та наступних дій французької ескадри проти берегових фортів людські втрати китайців склали 796 убитими й 150 пораненими, а у французів 12 убитих і 15 пораненими.

1 жовтня 1884 французи висадили десантний загін (2250 солдат) на Тайвані й атакували порт Цзілун. 23 жовтня французи блокували острів. У грудні 1884 року китайці завдали поразки французам у районі міста Саньці, а в березні 1885 року вони, спільно з в'єтнамськими військами, завдали їм поразки під містом Лангшон і зайняли його.

Здавалося, що Франція програє війну. Але в уряді Цінськой династії почалися чвари та зради. Китайський народ виступав проти війни, й уряд боявся масових повстань. Французи також бажали якомога швидше завершити війну, тому що на них почав чинити тиск японський уряд, не бажаючи мати конкурента в Азії. Майбутній японський адмірал Того стежив за бойовими діями французів, зокрема на Тайвані.

Кінець війни[ред. | ред. код]

Незважаючи на очевидну поразку французів, імператор династії Цін запропонував Франції сісти за стіл переговорів. Тяньцзіньський франко-китайський договір був підписаний 9 червня 1885 року. За цим договором Китай визнавав Францію володаркою В'єтнаму, виплачував контрибуцію та надавав Франції ряд торгових привілеїв у прикордонних з В'єтнамом провінціях Яньнань і Гуансі. Відтоді вся територія В'єтнаму перебувала під пануванням Третьої французької республіки.

Статистика Франко-китайської війни[ред. | ред. код]

Воюючі країни Населення (на 1884 рік) Мобілізовано солдат Втрати солдат
Франція 38 010 000 33 980 6096[2]
Китай 372 754 000 50 000 10 000[3]
ВСЬОГО 410 764 000 83 980 16 096

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. John King Fairbank, Kwang-Ching Liu, Denis Crispin Twitchett, "The Cambrige history of China", Volume 11, Late Ch'ing 1800–1911, Part 1, p. 251
  2. З них 1089 убито в бою и вмерло від ран, 1011 поранено, інші померли від хвороб (3996 солдат).
  3. В цю цифру входять вбиті, поранені і померлі від хворіб.

Література[ред. | ред. код]

  • Мерников А. Г., Спектор А. А. Всемирная история войн. — Минск., 2005.
  • Урланис Б. Ц. Войны и народонаселение Европы. — Москва., 1960.
  • Bodart G. Losses of life in modern wars. Austria-Hungary; France. — London., 1916.

Посилання[ред. | ред. код]