French
DeutschФранческо Борроміні — Вікіпедія
| Франческо Борроміні | |
|---|---|
| Francesco Castelli італ. Francesco Borromini | |
 | |
| Народження | 25 вересня 1599 |
| Смерть | 3 серпня 1667 (67 років) |
| Поховання | Сан-Джованні-дей-Фіорентіні |
| Країна | Італія |
| Вчителі | Карло Мадерно |
| Діяльність | архітектор, скульптор, інженер, каменяр, рисувальник |
| Праця в містах | Рим |
| Архітектурний стиль | бароко |
| Найважливіші споруди | Церква Сан Іво алла сапієнца, ц.Сан карло алле Куатро Фонтане,палац Барберіні(в групі архітекторів),палаццо Памфілі,ораторія ченців Філіппінців |
| Нагороди |  |
 Франческо Борроміні у Вікісховищі | |
Франче́ско Борромі́ні (італ. Borromini Francesco, справжнє ім'я італ. Francesco Castelli; 25 вересня 1599, Біссоне, Тичіно — 3 серпня 1667, Рим) — архітектор доби бароко, інженер, майстер креслень архітектора.
Біографія[ред. | ред. код]
Походить із родини будівничого. Сам працював на будівництві в Мілані. Він — небіж римського архітектора Карло Мадерно (1556—1629), що добудував у Вічному місті собор святого Петра, а також створив фасад церкви святої Сусани і палац Маттеі-ді-Джове.
Карло Мадерно викликав його в Рим, де і пройшли всі роки життя митця. Працював поряд з Мадерною. Занадто талановитий Борроміні сприймався конкурентом могутнього Лоренцо Берніні, який зробив все можливе для відсторонення архітектора від державних та приватних замовлень. Головними замовниками Борроміні стали католицькі чернечі ордени.
З 22 липня 1667 року відчув себе тяжко хворим. Усамітнився, знищив особистий архів, малюнки і креслення. Покінчив життя самогубством.
Похований в одній з римських барокових церков (Сан Джованні деї Фіорентіні). Могила збережена. Надгробок дуже простий, врівень з загальною підлогою церкви. Плита з чорного мармуру багатогранної форми, у середину якої вправили коло білого мармуру з лаконічним написом імені архітектора та років його життя.
Зберігся портрет Борроміні у вигляді католицького паломника, що мов слугує поясненням до прислів'я «Нема князів перед Богом, є лише паломники». Художник невідомий.
-
Сан Джованні деї Фіорентіні, де поховали Карло Мадерна і Борроміні. -
Каплиця Фалькон'єрі в Сан Джованні деі Фьорентіні. -
Рим, Сан Джованні деї Фіорентіні, могила Франческо Борроміні.
Головні твори[ред. | ред. код]
- Сант Андреа делла Валле (1622)
- Участь в побудові Палаццо Барберіні (1629—1631)
- Ораторія братів Філіпінців
- Сан Карло алле Кваттро Фонтане(1634—1637)
- Церква Сант Іво алла Сапієнца для Римського університету (1642—1660)
- Палаццо Памфілі (1645—1650)
- Будівля колегії Пропаганди католицької віри
- Добудови в соборі Св. Івана Латеранського
- Сант Аґнезе ін Аґоне (1653—1657)
- Сан Джованні деї Фіорентіні
Майстер креслень архітектора[ред. | ред. код]
Франческо Борроміні — визнаний майстер креслень архітектора, якими він плідно займався ще в Мілані. Креслення Борроміні не мали собі рівних за фаховою віртуозністю в Італії 17 століття.
Тільки для церкви Сан Карло алле Кваттро Фонтане (італ. San Carlo alle Quattro Fontane) він зробив декілька варіантів плану. Визнаним шедевром креслень архітектора став варіант плану, виконаний близько 1638 року. Цілком симетричний, він значно цікавіший від плану, що здійснений в реальності. Фіксаційні плани будівель архітектора набувають великого значення через відсутність оригіналів креслень архітектора, які знищив сам Борроміні.
-
План церкви Св. Карла у чотирьох фонтанів -
Борроміні. Ораторія ченців філіпінців, Рим -
Борроміні, розріз церкви Сант Іво алла Сапієнца в університеті Риму -
Розріз церкви Сан Карло алле Кваттро Фонтане, Рим .Гравюра по малюнку Борроміні
Галерея церкви Сан Аньєзе[ред. | ред. код]
-
Сант Аґнезе ін Аґоне, вівтар. -
Сант Аґнезе ін Аґоне, купол з інтер'єру. -
Головний фасад Сант Аґнезе ін Аґоне. -
Скульптурні вівтарі Сант Аґнезе ін Аґоне.
_-_Dome_interior_(Wide_view).jpg)
_esterno.jpg)
Галерея церкви Сан Іво алла Сапієнца[ред. | ред. код]
-
Поземний план церкви Сант Іво алла Сапієнца і промальовка склепіння. -
Дворик Сан Іво -
Сан Іво, стара гравюра 1695 р. -
Композиція палацу і церкви Сан Іво.
Див. також[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Всеобщая история искусств, т 4, М, «Искусство», 1963(рос.)
- Якимович А. К."Бернини и Борромини: становление двух типов художественного сознания бароко" в кн. «Искусство Западной Европы и Византии», М, «Наука», 1978(рос.)
- Paolo Portoghesi: Francesco Borromini. Electa, Mailand 1967
- Anthony Blunt: Borromini. Belknap Press of Harvard University Press, Cambridge MA 1979, ISBN 0-674-07926-4.
- Richard Bösel (Hrsg.): Borromini, Architekt im barocken Rom. Electa, Mailand 2000, ISBN 88-435-7383-7
Посилання[ред. | ред. код]
- Борроміні // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
 | Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Франческо Борроміні |
- Columbia University: Joseph Connors, Francesco Borromini: Opus Architectonicum, Milan, 1998: Introduction to Borromini's own description of the Casa dei Filippini
- Borromini's own account of his eventually successful suicide attempt
- Marvin Trachtenberg and Isabelle Hyman. Architecture: from Prehistory to Post-Modernism. с. p346—7.
{{cite book}}:|pages=має зайвий текст (довідка) - Римское бароко архитектора Борромини[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
- Joseph Connors. “Francesco Borromini. La vita (1599–1667)” // Borromini e l’universo barocco (exhibition catalogue). Ed. Richard Bösel & Christoph Frommel. 2000. pp. 7-21.
