Франчук Ігор Анатолійович — Вікіпедія

Франчук Ігор Анатолійович
Народився	6 липня 1968(1968-07-06) (55 років) Красноярськ, РРФСР, СРСР
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	політик, економіст
Alma mater	Російський економічний університет імені Плеханова (1992), INSEAD, ІФНТУНГ (2002), НАДУ при Президентові України, Північно-Кавказька академія державної служби і Q115165033? (1985)
Науковий ступінь	доктор наук з державного управління (2009)
Науковий керівник	Розпутенко Іван Васильович і Бодров Володимир Григорович
Членство	Верховна Рада України IV скликання і Верховна Рада України III скликання
Посада	народний депутат України[1][2], народний депутат України[2][3] і народний депутат України
Партія	Відродження і Народно-демократична партія
Конфесія	православ'я
Батько	Франчук Анатолій Романович
У шлюбі з	Пінчук Олена Леонідівна
Медіафайли у Вікісховищі

Франчук Ігор Анатолійович (нар. 6 липня 1968; м. Красноярськ, РРФСР, СРСР) — український підприємець, політик, народний депутат України II, III та IV скликань, доктор наук з державного управління, експерт з енергетики; Голова правління, президент ДАТ «Чорноморнафтогаз» (2001—2006).

Життєпис[ред. | ред. код]

Батько — Анатолій Романович Франчук — колишній перший заступник міністра промисловості засобів зв'язку СРСР, прем'єр-міністр Криму (1994—1996 та 1997—1998). Мати померла. Має сестру Ірину.

Освіта[ред. | ред. код]

1985—1989 — курсант Ризького вищого військово-політичного училища ракетних військ стратегічного призначення.

Закінчив:

• Московський інститут народного господарства ім. Г. В. Плеханова (1992)
• Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу (2002)
• Академію народного господарства при уряді РФ (2003)
• Докторантуру Національної академії державного управління при Президентові України, м. Київ (червень 2009)
• Міжнародну школу управління MBA AMP (Advanced Management Programme) у Фонтебло (Франція) INSEAD (квітень 2010).

Кар'єра[ред. | ред. код]

1989—1991 — Служба у Збройних силах;

1991—1992 — Заступник генерального директора з економіки Кримської філії Всесоюзного об'єднання «Машприборторг»;

1992—1996 — Генеральний директор  АТ «Центр паливно-енергетичних ресурсів», м. Сімферополь;

1994—2006 — Народний депутат України ІІ, ІІІ та IV скликань;^[4][5][6] заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки;^[7]

2001—2006 —  Очолював Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз»;

На чолі ДАТ «Чорноморнафтогаз»[ред. | ред. код]

ДАТ «Чорноморнафтогаз» під керівництвом Ігоря Франчука за період з 2001 по 2006 роки досягло наступних показників:

• обсяги видобутку газу зросли з 700 млн м3 до 1,2 млрд м3.^[8][9]
• введено в експлуатацію два газових родовища в Азовському морі (Східно-Казантипське з використанням стаціонарної платформи, стійкої до льоду, та нової технології підводного окатування та Північно-Казантипське);
• розпочато облаштування Одеського та Безіменного газових родовищ на північно-західному шельфі Чорного моря;
• проведено геологічні дослідження та підтверджені запаси на структурах  Олімпійська та Суботіно;^[10]

• проведено роботи з реконструкції родовищ на шельфі Чорного моря;
• розроблена державна програма освоєння родовищ та розвитку шельфової зони Чорного та Азовського морів;
• спільно з Івано-Франківським Інститутом нафти та газу розроблено програму навчання та підготовки спеціалістів для підприємства з використанням досвіду провідних міжнародних компаній насамперед компанії Petrobras (Бразилія).^[11]
• стартувало освоєння глибоководного шельфу України. Виділено та проведено перший тендер з глибоководної Прикерченської ділянки (12 тис. км2) спільно з компанією HUNT OIL (Даллас).^[12][13]
• створено перший недержавний пенсійний фонд у нафтогазовому комплексі, який дозволив змінити соціальні стандарти 3,5-тисячного колективу підприємства.^[8][9]

Парламентська діяльність[ред. | ред. код]

Народний депутат Верховної ради України II, III і IV скликань.

1996—1998 — член Комітету Верховної Ради України ІІ скликання  з питань паливно-енергетичного комплексу, транспорту і зв'язку.

1998—2002 — голова підкомітету Верховної Ради України ІІІ скликання з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.

2002—2006 — заступник голови Комітету Верховної Ради України IV скликання з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки, виконував обов'язки голови Комітету (2005—2006).

Співавтор законопроектів «Про Національну комісію регулювання енергетики України», «Про державне регулювання в енергетиці України», «Про державне медичне страхування», «Про когенерацію», «Про нафту і газ» тощо.

2009—2014 — Голова Наглядової ради АТЗТ «Центр паливно-енергетичних ресурсів», м. Сімферополь.

2014—2019 — Управляючий партнер  «Future Capital Management».

З 2019 року — приватний підприємець.

З жовтня 2020 року — віце-президент з питань розвитку транспортної інфраструктури та енергетики Всеукраїнської громадської організації «Український союз промисловців та підприємців».

З листопада 2020 року — радник Віце-прем'єр-міністра України — Міністра з питань стратегічних галузей промисловості України (на громадських засадах).

Сім'я[ред. | ред. код]

Перша дружина Олена Пінчук (до 1997). Друга дружина Тетяна Франчук. Третя дружина (з 2009 р.) Юлія Польська, засновниця компанії Роял Груп, Франція.

Має чотирьох синів — Роман (1991), Александр (1999), Ярослав (2001), Ігор (2017) та двох доньок — Єлизавета (2010) і Катерина (2012).

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Відкрита Україна
• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С»

Генеалогія та некрополістика Родовід Наука Наука України: доступ до знань Тематичні сайти Чесно Довідкові видання dovidka.com.ua · OpenSanctions Нормативний контроль GKG: /g/121z_c1s

Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.