Фікціоналізм — Вікіпедія

Фікціоналі́зм (від лат. fictio — «вигадка») — філософська концепція, за якою твердження, які сприймаються як уявлення про світ, насправді «начебто реальні», тобто фікція (ілюзія).

Автор концепції Файхінгер у XIX ст. висунув ідею, що будь-яка людська діяльність заснована на фікціях — уявленнях, яким насправді ніщо не відповідає; виправдані вони лише з погляду їх практичного застосування. Файхінгер вважав, що мислення завжди рухається манівцями, тому змушене вдаватися до фікцій: свідомий відхід від дійсності часто сприяє ефективнішому досягненню практичної мети.

Принципи фікціоналізму застосовано в конвенціоналізмі^[1].

Близькі погляди розвивали представники прагматизму, які пропонували вважати критерієм істинності практичну користь.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

• Фікціоналізм // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 669. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• «Філософський словник» / За ред. В. І. Шинкарука. — 2.вид., перероб. і доп. — К.: Голов. Ред. УРЕ, 1986.
• Balaguer, Mark (1998). Platonism and Anti-Platonism in Mathematics. Oxford: Oxford University Press. ISBN 9780195143980.
• Kalderon, Mark (2005). Moral Fictionalism. Oxford: Clarendon Press. ISBN 9780199275977.