Хавраман — Вікіпедія

Хавраман
Країна  Іран і  Ірак
CMNS: Хавраман у Вікісховищі
ЮНЕСКО Світова спадщина ЮНЕСКО, об'єкт №1647 (англ.)
Типове курдське село в Хаврамані

Хавраман (курд. ههورامان; перс. اورامان‎) — гірський регіон, що включає до свого складу західно-іранські остани Курдистан і Керманшах та північно-східну іракську провінцію Іракський Курдистан. У липні 2021 року частину Хавраману разом з Ураманатом було включено до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО[1][2].

Археологія[ред. | ред. код]

Археологічні дослідження вказують, що регіон був заселений ще понад 40 тисяч років тому (період середнього палеоліту). Серед найдавніших знахідок є кам'яні знаряддя, ймовірно виготовлені неандертальцями або ж ранніми сучасними людьми[3]. У численних печерах, а також на берегах річки Серван (нині затоплені в результаті будівництва ГЕС Дар'ян) було виявлено предмети, що належать до пізнього палеоліту[4]. Окрім того, на півдні регіону також було знайдено тимчасові або ж сезонні скельні укриття мисливців часів середнього палеоліту[5].

Історія[ред. | ред. код]

У VIII столітті до н. е. регіон окупували ассирійські війська під час походів царя Шаррукіна II на Загрос[6].

1909 року в печері Кух-е Салан біля села Шар-Хавраман було знайдено манускрипти доби Селевкідів і Парфії, датовані I століттям до н. е.[7]. Згодом знахідки було доправлено до Лондона.

Багато районів Хавраману були місцями паломництва зороастрійців до приходу в регіон ісламу. Однією з найдавніших мусульманських пам'яток у цій місцевості є Коран IV століття у шкіряній палітурці, що зберігається у мечеті села Негель.

Культура[ред. | ред. код]

Основні мешканці Хавраману курди[8], які спілкуються діалектом хаврамі мови ґорані.

Жінки традиційно поверх сукні надягають жилети або жакети з довгими рукавами. Також вони носять традиційні курдські головні убори, прикрашені коштовним камінням, бісером і золотими намистинками. Молоді жінки та дівчата зазвичай носять яскраві сукні, прикрашені намистинами та блискітками, жінки ж похилого віку надягають сукні з темних тканин. Чоловіки носять білі сорочки, жилети з відкритим горлом і мішкуваті штани, що звужуються внизу. Навколо талії намотується бавовняний пояс завдовжки 3-4 м. Також чоловіки вбираються в традиційні коричневі фетрові куртки, що мають гострі плечі та називаються колабал.

Природа[ред. | ред. код]

Територія Хавраману від 1999 року є заповідником. Зокрема там проживають анатолійські леопарди, бурі ведмеді, азійські барани, вовки, дикі козли тощо.

Світлини[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Cultural sites in Africa, Arab Region, Asia, Europe, and Latin America inscribed on UNESCO’s World Heritage List. UNESCO World Heritage Centre (англ.) . Архів оригіналу за 27 липень 2021. Процитовано 25 грудня 2021.
  2. "Hawraman" rural landscape inscribed in World Heritage List. Mehr News Agency (англ.) . 27 липня 2021. Архів оригіналу за 27 липень 2021. Процитовано 25 грудня 2021.
  3. Digs hint 40,000 yrs. of man life in Hawraman. Mehr News Agency (англ.) . 23 червня 2015. Архів оригіналу за 25 грудень 2021. Процитовано 25 грудня 2021.
  4. Biglari (лютий 2021). Iran. Construction de barrage et archéologie de sauvetage dans le Zagros | Archéologia n° 595. www.archeologia-magazine.com (595): 12, 13. Архів оригіналу за 25 грудень 2021. Процитовано 25 грудня 2021.
  5. New insight into the history of human presence in Paveh county, Kermanshah province, which is located in western Iran. Arkeonews (англ.) . 22 серпня 2021. Архів оригіналу за 26 грудень 2021. Процитовано 26 грудня 2021.
  6. Frame, Grant (1999). The Inscription of Sargon 2. at Tang-i Var (англ.) . Pontificio Istituto biblico. Архів оригіналу за 26 грудень 2021. Процитовано 26 грудня 2021.
  7. Edmonds, C. J. (October 1952). The Place Names of the Avroman Parchments. Bulletin of the School of Oriental and African Studies (англ.) . 14 (3): 478—482. doi:10.1017/S0041977X00088455. ISSN 0041-977X. Архів оригіналу за 26 грудень 2021. Процитовано 26 грудня 2021.
  8. McDowall, David (2004). A Modern History of the Kurds (англ.) . Bloomsbury Academic. с. 307. ISBN 978-1-85043-416-0. Архів оригіналу за 26 грудень 2021. Процитовано 26 грудня 2021.

Посилання[ред. | ред. код]