Халькофільні елементи — Вікіпедія

Халькофільні елементи (рос. халькофильные элементы, англ. chalcophile elements, нім. chalkophile Elemente n pl) — хімічні елементи, що в природних умовах створюють стійкі сульфідні сполуки.

За геохімічною класифікацією (В. М. Гольдшмідт, 1954) до числа халькофільних належать 19 елементів, атоми яких утворюють йони з 18-електронною оболонкою. Гольдшмідт порівнював диференціацію елементів у розплавленій планеті з виплавкою металу з руд, коли на дно металургійної печі опускається важкий метал з густиною ~7 г/см3, а на поверхню спливає легкий силікатний шлак (аналог земної кори). Між ними розташований шар «штейна» — сульфіду заліза з домішкою сульфідів інших металів (аналог мантії). За Гольдшмідтом, розподіл елементів по оболонках залежить від їхнього атомного об'єму.[1]

Халькофільні елементи схильні до утворення природних сульфідів, селенідів, телуридів, сульфосолей. До них відносять метали, присутні в природних сульфідах у вигляді катіонів (Ag, Hg, Cu, Pb, Cd, Bi, Zn, Sb), і неметали — у вигляді аніонів (S, Se, Тe, As). Халькофільними властивостями володіє також ряд елементів, що відносять одночасно до декількох груп (Мо, Pd, Au, Ga, In, Tl, і інші).

В земній корі xалькофільні елементи концентруються в сульфідних рудах і кварцових жилах; в метеоритах — у сульфідній фазі. Іноді xалькофільні елементи зустрічаються у самородному стані — Au, Ag, Hg, Bi, As та ін.

Сульфідні руди мають велике практичне значення як сировина для кольорової металургії і інш. галузей промисловості.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]