Хачілаєв Надиршах Мугадович — Вікіпедія

Хачілаєв Надиршах Мугадович
лакськ. Хачилавхъал Надиршах Мугадлул арс
Файл:Хачилаев, Надиршах Мугадович.jpg
російський дагестанський політик, громадський діяч та бізнесмен
Народився 10 червня 1959(1959-06-10)[1]
Кума, Лакський район, Дагестанська АРСР, РРФСР, СРСР
Помер 12 серпня 2003(2003-08-12) (44 роки)
Махачкала, Дагестан, Росія
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність політик, депутат Державної Думи РФ
Alma mater Літературний інститут імені Горького
Знання мов російська
Членство Державна дума Федеральних зборів РФ II скликанняd
Посада депутат Державної Думи РФ[d]
Конфесія іслам
Батько Мугад
Мати Фатіма
Брати, сестри Q4496760? і Q4496758?
Діти сини: Муртуз, Сурхай, Ансар, Амір, Надмршах
донька: Аміна
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Хачілаєв.

Надирша́х (ім'я при народженні — Нади́р) Мугадович Хачіла́єв ((10 червня 1959(1959-06-10), Кума (Лакський район), Дагестанська АРСР — 12 серпня 2003(2003-08-12), Махачкала, Дагестан, Росія)) — російський політичний діяч, депутат Державної думи Федеральних зборів Російської Федерації II скликання, голова Дагестанського відділення Фонду миру та Спілки мусульман Росії, яку міністерство юстиції Росії визнало екстремістською організацією.[2] У 1990-х і 2000-х роках вважався лідером лакського народу[3][4][5]. Звинувачувався в організації масових заворушень, що було доведено у суді.[2] Загинув 2003 року в Махачкалі внаслідок замаху.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 10 липня 1959 року у селищі Кума. [6] Потім жив у Хасав'юрті. За національністю лакець.[6] Батько — пастух, мати — домогосподарка. Брати — Магомед, Адам і Джабраїл. Дві сестри. У 1977 році, після закінчення середньої школи, працював чабаном.[6]

Військову службу в Радянській Армії проходив у спортивній роті на території Білоруської РСР та Української РСР.[6]

У 1980 році переїхав до Ленінграда, де виступав за міську збірну з карате. Мав чорний пояс з карате. У 1983 році протягом одного року навчався на денному відділенні перекладацького факультету Літературного інституту (курс Ігоря Волгіна та Євгена Долматовського), а потім перевівся на заочне відділення, яке закінчив у 1987 році.[6] Крім того, навчався в Краснодарському державному інституті фізичної культури та в Державному двічі орденоносному інституті фізичної культури імені П. Ф. Лесгафта.[6]

У Москві працював у охоронній фірмі «Гермес», яка надавала колекторські послуги. Володів кількома фірмами, зокрема, магазином «Москвич» у Махачкалі та банком «Магріб». 19 лютого 1996 року за підтримки Абдул-Вахеда Ніязова очолив Спілки мусульман Росії, змінивши муфтія Мукаддаса Бібарсова.[7] Пізніше ця організація була визнана міністерством юстиції Росії екстремістською.[2]

У травні 1996 року спецслужби Азербайджану передали владі Дагестану список громадян республіки Дагестан, в'їзд яких на територію Азербайджану небажаний. У списку з 96 осіб опинилися деякі представники лезгинського національного руху «Садвал» («Єдність»), а також голова руху «Союз мусульман Росії» (СМР) Надир Хачалаєв та активісти БМР[8].

1996 року супроводжував секретаря Ради Безпеки Росії Олександра Лебедя під час його миротворчої поїздки до лідерів чеченських сепаратистів у Чечні. 8 грудня 1996 року, балотуючись по Махачкалінському територіальному округу № 11, здобув перемогу під час виборів депутатів Державної думи РФ.[6] Був депутатом Державної думи другого скликання.[6] У 21 березня 1997 був прийнятий до фракції «Наш дім — Росія».

Брав участь у визволенні заручників, захоплених чеченськими сепаратистами наприкінці 1990-х років. За даними газети «Комерсант» звільнив понад 50 заручників [9]. Один із них — 73 річний москвич Віталій Козьменко, який провів у чеченському полоні понад рік[9]. У лютому 1999 року оглядач газети «Известия» Олег Блоцький писав:[10] «Мало хто знає про те, що за два останні роки Хачілаєв звільнив з чеченського полону десятки російських солдатів. Він не збирав преси і не красувався на тлі полонених перед телекамерами. Він просто вивозив хлопців до Махачкали, купував їм квитки та відправляв додому».

Хачілаєв неодноразово звинувачував найвище керівництво Республіки Дагестан у корупції та розкраданні грошей, які надходили з федерального бюджету, вимагаючи створення парламентської комісії для розслідування. 20 травня 1998 року в центрі Махачкали кортеж братів Хачілаєвих, які поверталися з Чечні, де вони вели переговори про звільнення заручників, зупинили для перевірки документів працівники міліції, які спробували роззброїти охорону Хачілаєвих. Все це призвело до перестрілки, в ході якої загинув один із міліціонерів. Потім Хачілаєв, разом із частиною своїх прихильників, забарикадувався у себе вдома. 21 травня 1998 року на мітингу зібраному прихильниками Хачілаєвих на центральній площі Махачкали біля будівлі Державної ради знову сталася перестрілка зі співробітниками міліції, після чого мітинг переріс у масові заворушення і вилився в силове захоплення будівлі Уряду Республіки Дагестан, яку брат Хачілаєва та його прихильники утримували поки тривали переговори. У ході зіткнень загинули працівники міліції, а четверо міліціонерів були захоплені прихильниками Хачілаєвих.[5] [6][11].

У захопленні Державної ради в Махачкалі в травні 1998 року прокуратура звинуватила Надиршаха та його брата Магомеда, а після 11 вересня 1998 року, погодившись з її доказами, Державна дума позбавила Хачілаєва депутатської недоторканності[12]. Після цього Хачілаєв був оголошений у федеральний розшук, а його брат заарештований.[13]

Переховувався у Чечні та у ваххабітському анклаві у селі Карамахи. У липні 1999 року Надиршах перебував у селі Гіляни Ножай-Юртівського району Чечні. Він запросив у сусіднє село Зандак депутатів Держдуми РФ Дмитра Рогозіна, Тельмана Гдляна та двох російських генералів, включаючи заступника начальника ГУБОЗ МВС Росії, щоб у присутності великої групи журналістів з Москви передати їм двох російських православних священиків, раніше захоплених братами Ахмадовими чеченськими бандитами з Урус-Мартана. Урочиста церемонія зірвалася: коли гості чекали на приїзд автомобіля зі звільненими заручниками, раптово до села під'їхали кілька військових вантажівок, з яких висипали озброєні автоматичною зброєю та гранатометами люди. Це були бойовики дагестанського ваххабіта Багаутдіна Магомедова, які взяли в щільне кільце столичних гостей і залягли на поле по периметру. Банда Магомедова прославилася викраденням людей, яких вони крали в Дагестані, а потім утримували до отримання викупу на території сусідньої Чечні. За однією з версій, Магомедов був незадоволений активністю Надиршаха на території, яку вважав своєю. Іншою, у зриві передачі заручників безпосередньо була зацікавлена влада Дагестану, яким було невигідне зростання популярності Хачілаєвих. Надіршаху та його брату Магомеду довелося витратити кілька годин, щоб переконати Багаутдіна забратися разом з його бойовиками додому. Весь цей час озброєні сподвижники братів Хачілаєвих та бойовики Магомедова тримали один одного на прицілі.[14]

У жовтні 1999 року Надиршах Хачілаєв був заарештований.[13] Цьому передувала силова спеціальна операція, яку провели спецслужби. Проте, адвокати Хачілаєва заявляли, що він був затриманий у Москві, куди прибув на запрошення ФСБ Росії для проведення переговорів про його посередництво у звільненні генерала МВС Росії Геннадія Шпігуна, якого викрали в березні 1999 року і тримали в полоні у чеченців.[9]

У червні 2000 року був разом зі своїм братом визнаний винним в організації захоплення заручників та незаконному зберіганні зброї та засуджений Верховним Судом Дагестану до 1,5 років позбавлення волі, а Магомед — до 3 років позбавлення волі та 41 тисячі рублів штрафу. Проте обох було звільнено у залі суду у зв'язку з амністією Державної думи з нагоди 55-річчя Перемоги[13][11].

У січні 2002 року в Махачкалі був затриманий міліцією, а місцева прокуратура звинуватила у підриві вантажного автомобіля з військовослужбовцями 102-ї бригади Внутрішніх Військ, що стався 18 січня, через яке загинуло семеро людей.[13] Під час обшуку, проведеного в будинку Хачілаєва, оперативниками було зроблено вилучення виявлених там зброї та боєприпасів, а також касет з відеозаписами, на яких було знято знущання над військовослужбовцями російської армії.[13] При цьому офіційний представник Управління ФСБ за Дагестаном Мурад Гаджимурадов в інтерв'ю газеті «Известия» висловив здивування діями працівників міліції, які затримали Хачілаєва, заявивши, що ті не повідомили ФСБ, яка веде кримінальну справу за фактом вибуху, і не розуміє, яке відношення до цього вибуху має Хачілаєв[15]. 25 січня, перебуваючи в слідчому ізоляторі, Хачілаєв оголосив безстрокове голодування, вимагаючи свого звільнення з-під варти та проведення неупередженого розслідування. [13] 11 березня 2002 року Радянський районний суд Махачкали повністю виправдав Хачілаєва.[13] [3].

У березні 2003 року висунув свою кандидатуру на виборах депутатів Народних Зборів Республіки Дагестан, але програв.[13]

Літературна творчість[ред. | ред. код]

У 1985 році написав повість «Хроніка виживання», яка у скороченому перекладі Ігоря Волгіна була під назвою «Той, що спустився з гір» опублікована в грудневому номері журналу «Жовтень» за 1995 рік. У передмові Волгін назвав його «дагестанським Хемінгуеєм».

Після смерті Надиршаха Хачілаєва, в некролозі, опублікованому в «Літературній газеті» письменник та історик Ігор Волгін написав: [16]

(...) «Від уважного читача, – писав у передмові до повісті, – не приховаються потаємні сенси цього тексту, «наївність» якого лише підкреслює трагізм втіленого у ньому життя”.

Це була скупа, аскетична та дуже жорстока проза. У ній було багато правди та не менше крові. Вже йшла перша чеченська (вона ж громадянська) війна, і російського читача не могло не вразити внутрішнє поєднання зображуваних Хачілаєвим вже порівняно давніх подій з теперішніми. Північний Кавказ поставав під його пером зовсім не місцем романтичних бажань, а як зона біди, як готовий будь-якої хвилини вибухнути котел. Це був світ, що жив за своїми родоплемінним та нерідко кримінальними законами, чия ментальність ніяк не вписувалася в "усереднений" радянський пейзаж.

Проте сам Хачілаєв у 2001 році у своєму інтерв'ю зауважив:[2]

У журналі «Жовтень» 1995 року під моїм прізвищем було надруковано повість «Той, що спустився з гір». Але я її не писав. Це зробив письменник Ігор Волгін на основі моїх щоденникових записів, надавши їм сюжету, якого в мене не було.

Того ж року Хачілаєв заявляв про намір написати книгу «Наш шлях газзавату», в якій, за його словами, збирався розповісти читачам про те, як слід боротися із моральною деградацією.

Вбивство[ред. | ред. код]

11 серпня 2003 року Надиршах Хачілаєв був убитий.[13] Це сталося біля його власного будинку в Махачкалі, коли виходив зі свого автомобіля Toyota Land Cruiser. Шквальний вогонь був відкритий з автомобіля «ВАЗ 21099», що проїжджав повз. Через добу на вулиці Пархоменка в Махачкалі, де розташований особняк давнього опонента Хачілаєва мера Махачкали Саїда Амірова, було знайдено автомобіль, з якого вівся вогонь, а в ньому зброя — автомат Калашникова і пістолет-кулемет «Кедр». Серед версій убивства: повернення Хачілаєва у велику політику, а також кровна помста — у травні 1998 року біля будинку Хачілаєва в перестрілці загинули п'ятеро ОМОНівців. Двох рідних братів Надиршаха також було вбито. 1993 року загинув рідний брат Адам, а 2000 року від куль - і Магомед Хачілаєв.

Відгуки[ред. | ред. код]

Командувач російськими військами 1995—2002 під час бойових дій у Чечні та Дагестані, генерал-полковник Геннадій Трошев писав про нього у своїх спогадах «Моя війна. Чеченський щоденник окопного генерала» як про ваххабітського лідера Дагестану, одного з командирів сепаратистів у Кадарській зоні.[17]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ http://old.duma.gov.ru/structure/deputies/22502/
  2. ↑ а б в г Семина, 24.12.2001.
  3. ↑ а б Магомедов, Шаров, 13.08.2003.
  4. ↑ Седельников, Сапожников, 12.08.2003.
  5. ↑ а б Беррес, 13.05.2000, с. 3.
  6. ↑ а б в г д е ж и к Силантьев, 2008, с. 169.
  7. ↑ Силантьев, 2008, с. 68, 88.
  8. ↑ Мурадов И. Республика Дагестан [Архівовано 20 лютого 2022 у Wayback Machine.] // Политический мониторинг, мае 1996
  9. ↑ а б в Беррес, Голубев, 15.10.1999, с. 3.
  10. ↑ Блоцкий О. М. Беглец Надир Хачилаев [Архівовано 20 лютого 2022 у Wayback Machine.] // Samlib.ru, 29.04.2009
  11. ↑ а б Уколов Р. В зоне особого правосудия // Семь дней, № 126. 2000
  12. ↑ Силантьев, 2008, с. 89, 170.
  13. ↑ а б в г д е ж и к Силантьев, 2008, с. 170.
  14. ↑ Измайлова, 16.01.2004.
  15. ↑ Чубаров Е., Чуйков А. Надиршах Хачилаев арестован за подрыв милиционеров // Известия. — 2002. — 20 січня.
  16. ↑ Волгин, 20-27.08.2003.
  17. ↑ Трошев, 2001.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Хачілаєв_Надиршах_Мугадович&oldid=40448105