Група хлоритів — Вікіпедія

Хлори́ти — група слюдоподібних мінералів буро-зеленого кольору, що входять до складу багатьох гірських порід, особливо метаморфічних. Назва хлорит походить від грецького хлорос (χλωρός), що означає «зелений» у зв’язку з його кольором.

Історія та етимологія[ред. | ред. код]

Археологи знаходять прикрашені хлоритові посудини, що датуються починаючи з третього тисячоліття до нашої ери. Центром цього протоісторичного виробництва був Тепе Ягія на території сучасного Ірану, де хлорит був у великій кількості.

Багату магнієм хлоритну групу тальку вперше науково описав французький мінералог Альфред Де Клуазо (1817—1897) в 1862 році, а мінерал клінохлор американський геолог і мінералог Вільям Фіппс Блейк (1826—1910) у 1851 році.

В окремих випадках мінерали хлориту є породоутвірними мінералами. Перший науковий опис хлоритових порід датується 1879 роком Олександром Олександровичем Іностранцевим (Дослідження метаморфізованих порід у Гув. Олонці).[2]

Опис[ред. | ред. код]

Хлорити — важлива група шаруватих породотвірних мінералів класу силікатів, переважно зеленого кольору. Це основні алюмосилікати магнію, алюмінію і заліза з загальною формулою: (Fe, Mg, Al)₆(Si, Al)₄O₁₀(OH)₈ або (Mg, Fe)_6-n(Al, Fe³⁺)_n(OH)₈AlnSi_4-nO₁₀, де n = 0,6÷2. Ізоморфні домішки: Cr, Ni, Mn. Широкий ізоморфізм основних складових хімічних елементів, а також заміщення Si+Mg на Al₂ i Mg₃ на Al₂ зумовлюють велику наявність понад 30 різновидів хлоритів. Великий діапазон складу призводить до значної варіації фізичних, оптичних і рентгенівських властивостей. Подібним чином діапазон хімічного складу дозволяє мінералам групи хлориту існувати в широкому діапазоні температур і умов тиску. З цієї причини мінерали хлориту є всюдисущими мінералами в низько- та середньотемпературних метаморфічних породах, деяких вивержених породах, гідротермальних породах і глибоко захоронених відкладах.

Номенклатура багатих на Fe₂O₃ хлоритів (лептохлоритів) базується на залізистості хлоритів і числі атомів Al в тетраедрах. За залізистістю всі хлорити поділяються на магнезійні (до 25 %), магнезійно-залізисті (25-75 %) і залізисті (понад 75 %).

Сингонія моноклінна і псевдогексагональна, частіше моноклінна. Кристалічна структура являє собою чергування тришарових пакетів (пачок) типу тальк-пірофіліт і проміжних гідроксидних октаедричних шарів-пакетів типу бруситу або гідраргіліту. Форми виділення: пластинчасті, таблитчасті, бочкоподібні кристали, прихованокристалічні маси. Спайність досконала по (001). Густина 2,6-3,4. Твердість за шкалою Мооса 1-3. Колір зелений (різні відтінки), рідко рожевий, фіолетовий, срібно-білий. Блиск скляний до перламутрового на площинах спайності. У тонких листочках просвічує. Під мікроскопом спостерігається плеохроїзм. Злом ступінчастий, від лускуватого, раковистого до рівного.

Хлорити — важливі породотвірні мінерали зелених сланців, зеленокам'яних порід, пропілітів, спілітів, палеотипних ефузивів і вулканічних туфів. Це низькотемпературні мінерали метаморфічних, метасоматичних і гідротермальних утворень. Типові породотвірні мінерали метаморфічних порід. Відомі також як продукти екзогенних процесів. Головні представники: пенін, клінохлор, пірохлор, шамозит, евклаз, тюрингіт та ін. Супутні мінерали: ґранат, діопсид, циркон, польовий шпат, кварц, рутил, титаніт.

Розповсюдження і використання[ред. | ред. код]

Жили альпійського типу знаходяться у Швейцарії та Австрії, США (шт. Массачусетс та Міннесота), Чехії (Пржибрам і Кутна Гора), Франції (Лотарингія), РФ (Урал та Кольський п-ів). На території України є в Карпатах та у межах Українського щита. Використовують хлорити у паперовій промисловості; залізисті хлорити — як залізні руди.

Деякі типи гірських порід, що містять хлорит, такі як хлоритовий сланець, мають незначне декоративне використання або як будівельний камінь. Водночас хлорит є звичайним мінералом глини, яка має величезну кількість застосувань.

Різновиди[ред. | ред. код]

Розрізняють:

• хлорити глинисті (хлорити багаті на Fe i Al, зустрічаються в морських осадах, аргілітах, гідрослюдах),
• хлорити залізні (загальна назва хлоритів, які містять оксидне залізо);
• хлорит манґанистий (різновид пеніну, який містить 2,3 % MnO);
• хлорит нікелистий (різновид хлориту з родов. Франкенштейн, ФРН, який містить до 6 % NiO).

Див. також[ред. | ред. код]

• Ортохлорити
• Гідрохлорити

Література[ред. | ред. код]

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
• Cornelius S. Hurlbut and Cornelis Klein, 1985, Manual of Mineralogy, 20th ed., John Wiley and Sons, New York ISBN 0-471-80580-7
• Timothy L. Grove, Nilanjan Chatterjee, Stephen W. Parman, and Etienne Medard, 2006, The influence of H₂O on mantle wedge melting. Earth and Planetary Science Letters 249, p. 74-89.

Посилання[ред. | ред. код]

• Хлорити // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Mineral Galleries
• Mindat.org [Архівовано 25 березня 2010 у Wayback Machine.]
• Chlorite — Maricopa edu

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Група хлоритів

Ця стаття є заготовкою. Ви можете допомогти проєкту, доробивши її. Це повідомлення варто замінити точнішим.