Хобултова — Вікіпедія

село Хобултова
Країна Україна Україна
Область Волинська область
Район Володимирський район
Громада Зимнівська сільська громада
Основні дані
Перша згадка 1509
Населення 729
Площа 3,135 км²
Поштовий індекс 44760
Телефонний код +380 3342
Географічні дані
Географічні координати 50°48′48″ пн. ш. 24°27′06″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря 		220 м
Водойми річки Риловиця, Свинорийка
Відстань до
обласного центру 		63 км
Відстань до
районного центру 		8,6 км
Відстань до
центру громади/сільради 		14 км
Місцева влада
Адреса ради вул. Миру, 2, с. Зимне, Володимирський р-н, Волинська обл., 44752
Карта
Хобултова. Карта розташування: Україна
Хобултова
Хобултова
Хобултова. Карта розташування: Волинська область
Хобултова
Хобултова
Мапа
Мапа

CMNS: Хобултова у Вікісховищі

Хобултова́ (раніше також Хоболтова́, Хо́болтово, Хо́болтов, Хо́болці) — село в Україні, у Зимнівській сільській громаді Володимирського району Волинської області.

Населення становить 729 осіб.[1][2]

Географія[ред. | ред. код]

Село розташоване між річкою Риловиця та автошляхом Н22. На південь від села розташована річка Свинорийка. Русла обидвох річок випрямлені та сполучені з великою кількістю меліоративних каналів. Довкола села розташовуються ліси: Житанський, Когилянський, Голотов (на північ, названий за колишніми власниками Голотами), Вільов (на північний схід, названий за колишнім власником Вільгельмом Рудніцьким) та Микулицький.

Історія[ред. | ред. код]

Пам'ятник воїнам-визволителям і загиблим односельцям 1965 р.
Братська могила радянських воїнів

Територія села була заселена ще в давні часи. За 0,6 км насхід від села в урочищі Корчунок у 1930 році було відкрите давньоруське поселення розміром 80×30 м, на поверхні розораного ґрунту знайдено залізну булаву, уламки кераміки з періоду мандрівки народів — меч, нараменники, знаряддя праці, посуд доби бронзи (III тисячоліття до н. е.). В урочищі Бегета в грабовому лісі є декілька курганів про що писав Цинкаловський О. М.[3]

Інше поселення давньоруського часу (ХІ–ХІІІ ст.) розташоване за 1 км на південь від села на пологих схилах берегів гирла безіменного струмка (права притока р. Свинорийки) – біля мосту шосейної дороги Хобултова–Хмелівка. Обстежене розвідкою В. Коноплі 1986 року. З території орного поля зібрані уламки вінець 12 екз. та стінок – 37 екз. горщиків, частина яких орнаментована врізними прямолінійними борозенками.[4]

Перші згадки[ред. | ред. код]

Перша непряма згадка Хобултови відноситься до 24 квітня 1490 року, коли великий князь Казимир надав князям Олександру та Михайлу Санґушковичам село Хвалимичі і „висилав дворянина свого Копила і казав з намісником своїм з князем володимирським Олександром Санґушковичем тих Хобултівців а Хвалимичів о тую землю досмотріти“, після чого за пізнішими свідченнями „вони там виїздили і тую землю тим Хобултівцям від'їхали, і грані закопали по старих границях“.[5]

Вперше “Хоболтово” згадується в історичних документах 20 липня 1509 року, тоді воно належало володимирському зем'янину Костянтину Івановичу Хоболтовському королівському товмачу.[6] Раніше належала до Володимирського замку подарував король Олександр своєму товмачеві Івашку, батькові Констянтина Хоболтовського, однак усі документи, які би це підтверджували були втрачені під час пожежі в Хобултівсьому маєтку, внаслідок чого, пізніше, князі Хоболтовські не змогли підтвердити своє дворянство.[7]

А вже у 1518 році польський король Жиґимонт надає Костянтину Хоболтовському грамоту на право стягати мито з проїжджих купців. На 1545 рік, згідно з люстрацією володимирського замку, Хобултова була власністю панів Костюшковичів. Останні також стягували мита з купців, але робили це самовільно, не маючи грамоти від короля. У 1570 році в маєтку Костюшковичів було 60 димів, 20 городників і 6 боярських дворів. Населення займалося хліборобством, було кілька ремісників.

Справжнім лихом для селян були усобиці феодалів, збройні наїзди на сусідні маєтки. Такі наїзди Костюшковичів стали особливо частими в кінці XVI і в першій половині XVII століття. Пограбоване майно вони перевозили до свого маєтку. Але одночасно й інші феодали чинили збройні наскоки на Хобултову, під час яких знищували межові знаки, розорювали і грабували господарства селян. Посилення кріпосницького гніту і наїзди викликали численні втечі селян. Тому Хобултова майже не зростала в 1628 році тут було всього 45 димів.

Повстання Хмельницького[ред. | ред. код]

Коли звістка про перемоги козацького війська на чолі з Богданом Хмельницьким у 1648 році дійшла до Волині, на боротьбу з шляхтою повстали і українські селяни Володимирського повіту, в тому числі і мешканці Хобултови.

Посиленню визвольного руху на Волині сприяли козацькі загони, які Богдан Хмельницький відрядив до Володимирського повіту. Частина жителів приєдналася до них. У вересні-жовтні 1648 року всією Волинню, у тому числі і Хобултовою, заволоділи повсталі селяни і козацькі війська. Але після укладення Зборівської угоди 1649 року до села знову повернулася шляхта і жорстоко розправилася з повстанцями. Посилився соціальний і національний гніт. Селян примушували відбувати щоденну панщину. Багато хобултовців відступили разом з козацькими загонами Хмельницького за Дніпро і там оселились.

У 1649 році з 4 димів у Хобултові та 6 в Глоботинській Вільці, які належали Катерині з Розтопчів Зимницькій, станом на 1629 рік, залишилося 2 і 5 димів відповідно. У 1650 році у власності Зузанни Костантової Напольської (вдови Бенедикта Костюшковича-Хобултовського), у Хобултові було 3 дими, а у Глоботині 1 дим. У 1651 році у власності Миколая Зимницького у Хобултові було 2 дими, а в Лоботинській Волиці — 3. В держанні Андрія Радзимінського було 4 та 1 дим відповідно.

Під час козацько-татарського нападу 23 жовтня 1652 року на село у власності Шимона Костюшковича-Хобултовського було 20 димів, у Яна та Григорія було 9 димів, що на 5 менше ніж минулого року. У маєтках Ярослава Потія у Хмелеві Великому, Підгайцях і Хобултові залишилось разом 40 димів, що на 24 менше ніж було до того.

У 1654 році у Шимона Костюшковича у частинах Хобултови та Глоботина було 8 димів, тобто на 4 менше, ніж у 1653 році.[8]

Після третього поділу Польщі в 1795 році Хобултова, як і вся Західна Волинь, ввійшла до складу Російської Імперії. На той час у селі налічувалося 46 дворів і 209 жителів.

У складі Російської Імперії[ред. | ред. код]

У 1906 році село Микулицької волості Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 10 верст, від волості 5. Дворів 51, мешканців 493[9]. Збільшення населення і пов'язане з цим безперервне дрібнення селянських господарств поглиблювали майнову нерівність.

Численних страждань населенню Хобултови завдала Перша світова війна 1914—1918 рр. 60 % працездатних чоловіків віком від 21 до 50 років мобілізували. Це поставило селянські господарства в скрутне становище — відчувалася нестача робочої сили. З наближенням фронту переважна більшість населення евакуювалася в східну частину України і в Росію. У травні 1915 року, коли царська армія, зазнавши поразки, відступила на схід, Хобултову, як і всю Західну Волинь, зайняли австро-німецькі війська.

Наприкінці 1918 року австро-німецькі загарбники залишили село, на зміну їм прийшла Армія УНР. В травні 1919 року в село прийшла польська армія. В серпні 1920 року Червона армія захопила Хобултову.

За Ризьким мирним договором село в складі Західної України відійшло до Польщі. У 1921 році за даними перепису населення в Хобултові та фільварку жило 689 чоловік, у тому числі 339 українців, 290 поляків. Аграрні реформи польського уряду забезпечували інтереси заможної частини населення, своїх осадників. Станом на 1930 рік у селі розташовувалися маєтки Ґолембйовської Ядвіґи, Качковського Маріана (маєток Наленчувка), Рудніцьких Вільгельма й Вінцентія. Після парцеляції 142 селянським господарствам Хобултової належало 863 га землі. Однак ця земля була розподілена нерівномірно між господарствами. 12 мали до 1 га, 67 від 1 до 5 га. Це були селяни-бідняки, які становили 62 % усіх господарств села. 39 господарств, або 27,5 %, мали земельні наділи від 5 до 10 га. 15 господарств мали від 10 до 25 га. Тому через соціальне, релігійне, національне гноблення, в селі не було ні української школи, ні іншого культурного закладу, частина населення щиро повірила в агітацію КПЗУ. У 1934 році у Хобултові відбулася багатолюдна маївка, напередодні якої у селі вивісили червоні прапори, розклеїли плакати й листівки з антипольськими та антибуржуазними гаслами.

У роки Другої Світової війни[ред. | ред. код]

19 вересня 1939 року у село ввійшла 25-а Чапаєвська дивізія Червоної Армії. Хобултова перейшла до СРСР згідно з пактом Молотова-Рібентропа. Було створено тимчасові комітети, які насамперед передали селянам поміщицькі землі. Із вересня 1939-го у Хобултовій відкрилися початкова українська школа, хата-читальня, медпункт, а у 1940 році був створений колгосп «Нове життя». Головою артілі став З. Я. Місан. Першим головою сільської ради люди обрали Василя Никифоровича Шелеста.

Вже 24 червня 1941 року Хобултову окупували німецько-фашистські загарбники. Поряд з селом проходила залізниця Володимир-Волинський-Війниця, яка була повністю зруйнована в 1943 році УПА.

Перше вбивство в селі було здійснене 11 квітня 1943 року, коли вбили сім'ю поляків Рудніцьких (Вілів), а саме Вільгельма Рудніцького, його дружину чешку та чотирьох синів (за деякими даними одного з них, 20-річного Болеслава прибили до фрамуги вікна)[10][11], окрім того вбитою були вбиті 3 робітниці, одну з яких, 18-річну, зґвалтували, за одними даними — всі польки, за іншими серед них була українка, тіла вбитих скинули до льоху, оскільки цей напад був вчинений задовго до масових міжнаціональних вбивств, та після нападу не зникли цінні речі, то цей напад, як вважала в той час більшість, був здійснений з особистих мотивів, до того ж знайомими сім'ї, оскільки двері в будинок були відчиненими самими господарями і не було знайдено жодних слідів боротьби[12][13][14].

В 1943 році відбулося кілька нападів поляків і німців, які приходили з пляцувок Володимирівка та Фалемичі. Перший напад було вчинено 12 липня 1943 р., у цей самий день, що і на Писареву Волю, але з іншої пляцувки і з іншої сторони міста Володимира. В цей день було вбито 14 чоловік: Адамовича Григорія і його дружину, Захарчука Пархома, Кушнірук Варвару, Марчука Пилипа (45 р.) його дружину Дарію (40 р.), Лівчук Онисю, а мешканці села Вовк Стах, Вовк Марія, Максимюк Андрій (45 р.), Ляшко Іван, Ляшко Іванна, Маніщук (жінка), Музичук Юхим (30 р.) ще й були спалені 12 липня 1943 р. Всього в селі Хобултова від кількаразових нападів поляків загинуло 42 людини, зокрема, окрім згаданих вище, Захарчук Іван Микитович, Захарчук Катерина Семенівна, Костюк і його дружина, вбита на Володимирівці, Корнисюк (старша жінка), Максим’юк Андрій Андрійович (дід), Марчук Пилип, 45 р., Марчук Дарія, 40 р., Ничипор Володимир, Токар – родина з 5-ти чоловік. У вбивствах брали участь поляки Окульський Бронек, Окульський Олексій, Павельчак, Пільцак Юзеф. Серед убитих також є поляки, зокрема родина родина Руднцьких (Вілів), 14 серпня було вбито 6-особову родину Калеників та ще трьох поляків, 27 серпня — 46-літнього Миколая Лашевського, 6 вересня ― Гелену Коздру та Розалію Кеніґ, 9 вересня ― 20-річного Єжи Масєюка, того ж місяця ― українця, його тестя, дружину та 4 дітей.[15][10] За спогадами Марії Бучковської, 26 серпня 1944 року було вбито близько 20-ти чоловіків, поляків які косили в полі.[16] З 40 дворів, які були на 1940 рік у селі, 26 були спалені польськими та німецькими військами, точна кількість загиблих не встановлена. Поляками було спалено дерев'яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці з дзвіницею, збудовану в 1770 році.[17]

Багато хобултівців воювали в складі партизанського загону ім. Кірова. 17 липня 1944 року частини 1-го Українського фронту підійшли до Хобултови і зав'язали бій з гітлерівськими військами на околиці села поблизу Фалемичівської дачі. 18 липня 1944 року німці відступили.

У складі СРСР[ред. | ред. код]

Почалася відбудова села. Відновили роботу сільська рада, малоземельним і безземельним селянам було нарізано землю. Силами громадськості було відремонтовано й обладнано приміщення школи, яка у 1949 році стала семирічкою, для неї збудували нове приміщення, обладнали кабінети, поповнили бібліотеку новою літературою, тоді 15 учителів навчали 180 учнів. Для переростків і сільської молоді відкрили вечірню школу. В 1950 році побудували клуб, почала діяти художня самодіяльність. 1948 року знову організували артіль, в якій об’єдналися 163 господарства. Головою правління обрали П. Кушнірука. Була організована будівельна бригада, яка протягом 1948—1951 рр. звела 3 конюшні, критий тік, 2 корівники, свинарник, телятник, вівцеферму, зерносушарку, зерносховище, громадське приміщення для колгоспу та 33 житлові будинки. У 1951 році до хобултівського колгоспу приєдналися Підгайці, господарство взяло назву «Шлях Леніна», очолив його Микола Гловацький. Село повністю електрифікували, провели радіо. Протягом 1953—1955 рр. близько 100 сімей з допомогою артілі переселилися з хуторів у село. Зокрема, бригада І. І. Гаврилюка звела 57 будинків для родин колгоспників. У 1964 році збудували нове цегляне двоповерхове приміщення восьмирічної школи, яка з 1987 року стала одинадцятирічною. До двадцятиріччя перемоги у Другій світовій війні в новому парку був зведений обеліск в пам'ять загиблих односельців та воїнів-визволителів. До 1967 року всі хуторяни переселились у село. Тут з’явилися нові вулиці Московська (сучасна Київська), Жовтнева (сучасна Сонячна), Шкільна, Нова. За післявоєнні роки споруджено 220 житлових будинків. У центрі села було зведено двоповерховий адміністративний будинок, у якому містилася сільська рада, контора колгоспу і відділення зв’язку. Споруджено бригадний клуб, 1965р. — дитячий садок на 140 місць, пожежне депо. В колгоспі механізований кормоцех, майстерня для ремонту тракторів. Центром культурного життя став Палац культури, для якого на кошти колгоспу в 1962 р. збудовано двоповерхове приміщення з залом на 370 місць. На другому поверсі розмістилася бібліотека з читальним залом. 1989 року було побудоване приміщення сільської ради, на першому поверсі також розмістилося поштове відділення, АТС та медпункт.

Незалежна Україна[ред. | ред. код]

З моменту проголошення незалежності України село входить до Волинської області, Володимирського району.

Храм Різдва Пресвятої Богородиці

У 1995 році в сільському парку збудували нову дерев'яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці у складі Київського Патріархату, а нині ПЦУ. Розписував храм та іконостас заслужений художник України Серветник Станислав Мар'янович.[18]

25 квітня 2018 року Хобултова увійшла у склад Зимнівської ОТГ. 30 червня 2019 року у селі відбувалося святкування в честь 510-річчя від першої згадки про Хобултову.

Інфраструктура[ред. | ред. код]

Станом на грудень 2021 року село складається з восьми вулиць, які освітлюються в нічний час 89-ма світильниками:

  • Шосейна
  • Сонячна (колишня Жовтнева)
  • Шевченка
  • Шкільна
  • Нова
  • Першотравнева
  • Київська (колишня Московська)
  • Молодіжна

На території села знаходяться два парки, а з заходу біля траси урочище Панський сад.

У селі розташований заклад дошкільної освіти «Веселка», в якому навчається 20 дітей під наглядом 4 вихователів та нянечок.[19] Послуги середньої освіти надає Ліцей (з початковою школою та гімназією), у якому навчаються 82 учні, зокрема з сусідніх сіл: Підгаєць, Хмелівки, Микулич та працює 20 учителів. Ліцей обладнаний сучасним спортзалом та стадіоном.[20][21] Заклади культури представлені будинком культури і бібліотекою в підпорядкуванні «Центру культури та дозвілля» Зимнівської сільської ради також функціонує шкільна бібліотека, яка забезпечує підручниками та літературою учнів.

Медичні послуги населенню надає фельдшерсько-акушерський пункт.[1][22]

У селі працюють 3 продуктових магазини. Є відділення Укрпошти[23] та Нової пошти[24].

Виробництво та промисловість[ред. | ред. код]

У селі працює м′ясопереробне підприємство ТзОВ «М′ЯСПРОМ-ХОБУЛТОВА». Вирощуванням с.-г. культур займаються ТзОВ «П′ятидні» та ЗАТ «Агросвіт-Волинь»[1].

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 927 осіб, з яких 420 чоловіків та 507 жінок.[25] За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 724 особи.[26]

Згідно соціального паспорту громади, на 2020 р.[1] у 256 дворах проживало 699 осіб. На 2021 р. проживає 729 осіб.[2]

Статево-вікова структура населення на 2020 рік
вік 0-6 7-14 15-18 19-35 35-59 60+ разом
чоловіки 30 42 16 81 124 38 331
жінки 19 42 15 77 122 93 368

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[27]

Мова Відсоток
українська 99,73 %
білоруська 0,14 %
російська 0,14 %

Особистості пов'язані з Хобултовою[ред. | ред. код]

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • Згідно легенди через Хобултову протікала річка Хоболт, від якої, за переказами і назване село, поблизу Луцького тракту на річці був став, далі вона впадала в Свинорийку. На кінці XIX століття став був спущений поміщицею Качковською, а річка осушена, для використання заболочених земель. На даний момент через село проходить колишня річкова долина, на місці витоку, в урочищі Петрове болотце ще на початку століття було джерело. Поблизу урочища Панський сад знаходиться болото, яке час від часу пересихає, від Панського саду тягнеться меліоративний канал, який належить до системи каналів Свинорийки.[18]
  • Вперше Хобултова позначена, як Choboltow, на Спеціальній карті України (2-6 видання) Боплана та карті Чорної Русі Ніколи Сансона 1665 року.

Примітки.[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г Паспорт громади. 01 березня 2020 року. Архів оригіналу за 14 липня 2020.
  2. ↑ а б Паспорт Зимнівської територіальної громади (2021). view.officeapps.live.com. Процитовано 18 лютого 2022.
  3. ↑ Cynkałowski, Alexander (1961). Materiały do pradziejów Wołynia і Polesia Wołyńskiego (PDF) ((пол.)) . Polskie Towarzystwo Archeologiczne Warsz.. с. 209.
  4. ↑ Конопля В. М. Звіт з роботи Західнобузького розвідкового загону волинської археологічної експедиції 1987 р. [Рукопис] / В. М. Конопля. – 1987.
  5. ↑ ЛИТОВСЬКА МЕТРИКА : Императорская археографическая комиссия (1903). resource.history.org.ua. Процитовано 1 лютого 2023.
  6. ↑ Ковальчук, Євгенія; Ксендзук, Емілія (2008). Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2009 рік (PDF) (українська) . Луцьк: Поліграфічно-видавничий дім «Твердиня». с. 146. ISBN 978-966-2115-38-3. {{cite book}}: Вказано більш, ніж один |pages= та |page= (довідка)
  7. ↑ Boniecki, Adam; Konarski, Szymon; Reiski, Artur (1907). Herbarz polski: Wiadomosći historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich, Tom 11 (PDF) (polski) . Warszawa: Wydawnictwa Artystyczne i Filmowe. с. 264. {{cite book}}: Вказано більш, ніж один |pages= та |page= (довідка)
  8. ↑ Sukhykh, L. A.; Strashko, V. V. (2008). Nat︠s︡ionalʹno-vyzvolʹna viĭna v Ukraini 1648-1657 : zbirnyk za dokumentamy aktovykh knyh. Kyïv: Vipol. ISBN 978-966-8225-25-3. OCLC 710896092.
  9. ↑ Список населених місць Волинської губернії. — Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. — 219 с.
  10. ↑ а б Żurek, Stanisław. 75 rocznica ludobójstwa kwiecień 1943 (пол.).
  11. ↑ Siemaszko, Władysław; Siemaszko, Ewa (2000). Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na ludności polskiej Wołynia 1939 – 1945 (пол.). Warszawa. с. 859.
  12. ↑ Спогади Аделі Рох з колонії Тересин (пол.). W pierwszych dniach maja gruchnęła wiadomość, że rodzina polska Wilów, mieszkająca na skraju wsi Chobułtowa, została napadnięta i bestialsko zamordowana przez Ukraińców. Kazimierz Zymon opowiedział mi po wojnie w naszej wsi Gajów, że Wil to była jego bliska rodzina, że mianowicie żona Wila była z Rudnickich. Właściwie to nie wiem już dziś, czy on się nazywał Wil, czy Rudnicki, a Wil to było takie potoczne przezwisko. W każdym razie tak o nim mówili wszyscy w naszej kolonii. Wiem o tym bowiem na miejsce tej tragedii, chodził osobiście nasz rodzony brat Leonard i oglądał uważnie to miejsce. Zastał tam matkę, której córka właśnie od wczoraj zaczęła w tej nieszczęsnej rodzinie pracę. Zachowywała się jak oszalała, krzyczała i darła włosy, nie mogła odżałować dziecka, tym bardziej że sama namawiała córkę, by się udała do Wilów, jeszcze w sobotę. Leonard próbował jakoś jej pomóc, ulżyć, coś w tej sytuacji zaradzić. Poszedł zatem do piwnicy i otworzył drzwi, a gdy zobaczył pełno krwi i trupów, przekonał się że to prawda. Matka zaś krzyczała w rozpaczy: „Ja! To ja ją zabiłam. Ona nie chciała iść w sobotę, ale ja ją namówiłam, aby jednak poszła. Ja tego nie przeżyję!”. Tymczasem dom się już dopalał. Leonard odprowadził tę kobietę do jej rodziny, aby się nią zaopiekowała, wrócił do domu i wszystko nam opowiedział. Gdy nasz tatuś Jan to usłyszał, powiedział tak: „A on był zadziorny, miał porachunki z Ukraińcami, nam to nie grozi.”
  13. ↑ Wołyń - Chobułtów. wolynskie.pl (пол.). Процитовано 24 січня 2022.
  14. ↑ Czerwiński, Józef. Z wołyńskich lasów na berliński trakt (пол.). с. 28—29.
  15. ↑ WSPOMNIENIA ROMANA SZYMANKA ZE WSI KOHYLNO W POW. WŁODZIMIERZ WOŁYŃSKI NA WOŁYNIU 1939 - 1944. wolyn.org. Архів оригіналу за 24 січня 2022. Процитовано 24 січня 2022.
  16. ↑ Kulińska, L (2006). Dzieci Kresów II (пол.). Kraków. с. 116.
  17. ↑ Царук, Ярослав (2003). Трагедія волинських сіл 1943-1944 рр.: Українські і польські жертви збройного протистояння. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. с. 179—180. ISBN 966-02-2918-6. Про село записано 25.05.1995 р. зі слів Волошин (Решетнюк) Надії Василівни, 1919 р.н., Кухоника Петра Степановича, Кузнецова Петра Павловича, 1918 р.н., Огородничука Петра Васильовича, 1927 р.н., Хлопенюка Павла Івановича, 1927 р.н. (с. Хобултова, зош. 6, с. 57-58); Гаврилюк О.Н., 1930 р.н., Захарчук Ольги Іванівни, 1923 р.н., Кушнірука Василя Прокоповича, 1930 р.н., Максим'юка Павла Андрійовича, 1930 р.н., Музичук В.Ю., 1933 р.н. (с. Хобултова). Зош. 13, с. 84, 85.
  18. ↑ а б Настя (16 серпня 2018). Хобултові 500 чи більше років?. Слово Правди - новини Володимира-Волинського (укр.). Процитовано 22 листопада 2020.
  19. ↑ Хобултівський ЗДО "Веселка" Зимнівської с/р - Волынская область. ИСУО. vl.isuo.org. Процитовано 4 грудня 2020.
  20. ↑ ЗОШ І-ІІІ ст. Хобултова. sites.google.com (укр.). Процитовано 4 грудня 2020.
  21. ↑ ЗОШ І-ІІІ ст. Хобултова - Волинська область. ІСУО. vl.isuo.org. Процитовано 4 грудня 2020.
  22. ↑ ФЕЛЬДШЕРСЬКО - АКУШЕРСЬКИЙ ПУНКТ СЕЛА ХОБУЛТОВА ХОБУЛТІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ ВОЛОДИМИР - ВОЛИНСЬКОГО РАЙОНУ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ — Код ЄДРПОУ 36905722. youcontrol.com.ua. Процитовано 4 грудня 2020.
  23. ↑ Детальна інформація про відділення поштового зв’язку. services.ukrposhta.com. Процитовано 4 грудня 2020.
  24. ↑ Хобултова | Пункт «Нова Пошта» №1 | «Нова пошта». novaposhta.ua. Процитовано 4 грудня 2020.
  25. ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Волинська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 19 жовтня 2019.
  26. ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Волинська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 19 жовтня 2019.
  27. ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Волинська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 19 жовтня 2019.

Література[ред. | ред. код]

  • Петрушак К.Ф., Хмара Н.І. Хобултова // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974. — том Волинська область / І.С. Клімаш (голова редколегії тому), 1970 : 747с. — С.152-161

Посилання[ред. | ред. код]

Села
Населені пункти Володимирського району
Міста
Смт
Села

Амбуків • Бегета • Березовичі • Бермешів • Білин • Біличі • Білі Береги • Білопіль • Бобичі • Бортнів • Бубнів • Бубнів • Будятичі • Бужанка • Бужковичі • Великий Окорськ • Верба • Верхнів • Війниця • Вілька-Садівська • Войнин • Волиця • Волиця-Морозовицька • Володимирівка • Воля-Свійчівська • Ворчин • Вощатин • Гайки • Галинівка • Гевин • Горичів • Гранатів • Грибовиця • Грушів • Гряди • Губин • Дарницьке • Дігтів • Долинка • Дорогиничі • Древині • Дубники • Жашковичі • Житані • Журавець • Заболоття • Заболотці • Завидів • Залужжя • Залужне • Замличі • Замости • Запуст • Заріччя • Заставне • Затурці • Защитів • Заячиці • Зимне • Зоря • Зубильне • Іванів • Іванівка • Ізов • Квасовиця • Кисилин • Кладнів • Клопочин • Когильне • Козлів • Колона • Колпитів • Конюхи • Коритниця • Коритниця • Космівка • Красностав • Крать • Кремеш • Кречів • Кропивщина • Крухиничі • Кути • Ласків • Лежниця • Линів • Литовеж • Ліски • Лисов •Лугове • Лудин • Луковичі • Льотниче • Людмильпіль • Малий Окорськ • Маньків • Маркелівка • Марковичі • Маркостав • Марія-Воля • Менчичі • Микитичі • Микуличі • Милятин • Михайлівка • Михалє • Мишів • Міжгір'я • Міжлісся • Млинище • Мовники • Мовчанів • Морозовичі • Навретин • Нехвороща • Низкиничі • Низькі Цевеличі • Нова Лішня • Новий Загорів • Новини • Новосілки • Овадне • Овлочин • Озютичі • Октавин • Орані • Орищі • Осмиловичі • Острівок • Охнівка • П'ятидні • П'ятикори • Павловичі • Павлівка • Пархоменкове • Переславичі • Петрове • Писарева Воля • Підгайці • Полум'яне • Поничів • Поромів • Привітне • Провалля • Радовичі • Риковичі • Риловиця • Роговичі • Рогожани • Рокитниця • Романівка • Руда • Руснів • Русовичі • Русів • Садівські Дубини • Самоволя • Свійчів • Селець • Селіски • Семеринське • Сірнички • Соснина • Ставки • Стара Лішня • Старий Загорів • Старий Порицьк • Старосілля • Стенжаричі • Стефанівка • Сусваль • Суходоли • Твердині • Твориничі • Тишковичі • Топилище • Тростянка • Трубки • Тумин • Турівка • Фалемичі • Федорівка • Хворостів • Хмелів • Хмелівка • Хобултова • Холопичі • Хорів • Хотячів • Хренів • Хрипаличі • Цевеличі • Черчичі • Чесний Хрест • Чорників • Шахтарське • Шельвів • Шистів • Шкартані • Щенятин • Юнівка • Ягідне • Яковичі

(*) — колишні населені пункти
Волинська область Це незавершена стаття з географії Волинської області.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Хобултова&oldid=41628694