Хорезм — Вікіпедія

	Хорезм
Країна	Туркменістан і Узбекистан
Столиця	Хіва
Розташовується в межах сучасної адміністративної одиниці	Каракалпакстан, Хорезмська область і Дашогузький велаят
Час/дата припинення існування	1924
	Хорезм у Вікісховищі

Координати: 42°11′22″ пн. ш. 59°19′34″ сх. д. / 42.18960833336077343° пн. ш. 59.32617222224977382° сх. д.

Хоре́зм (авест. Xvairizem; давньоперс. 𐎢𐎺𐎼𐏀𐎷𐏁 ʰUvarazmiš; перс. خوارزم‎, Xwârazm або Xârazm) — стародавня держава у Середній Азії з центром в низині Амудар'ї, область розвиненого іригаційного землеробства, ремесла і торгівлі, високої культури.

Історія[ред. | ред. код]

Держава виникла в VII–VI століттях до н. е. Землі Хорезму неодноразово потрапляли під контроль різних завойовників. IV–VI століття — початок складання ранньофеодальних відносин.

У 712 Хорезм завоювали араби. Арабський полководець Кутайба, передав владу своєму наміснику. Але в К'яті аж до 10 століття продовжували правити представники афригідскої династії. Дедалі більшого значення стала набувати столиця Північного Хорезму — Ургенч, правитель якого Мамун ібн Мухаммед 995 року об'єднав Хорезм. При ньому і його наступнику Мамуні II ібн Мамуні розпочався новий розквіт Хорезму. В цей час в Ургенчі працювали такі визначні вчені як Аль-Біруні і Ібн Сіна (Авіценна).

У 1017 Хорезм завоював султан Махмуд Газневі, 1043-го — сельджуки.

У XI–XIII століттях був центральною державою Хорезмських шахів. Династія хорезмських шахів прийшла до влади в Ургенчі в кінці 11 століття. Представник династії Атсиз (1127–56), продовжуючи політику збирання земель, розпочату його попередниками, підпорядкував всю північно-західну частину Середньої Азії. Його внук Текеш ібн іль-Арслан (роки правління 1172–1200) звільнив Хорезм від сельджуків (1194).

Прагнучи звільнити Хорезм від васальної залежності від каракитаїв, Текеш в 70–80-і роки 12 століття здійснив кілька походів на Мавераннахр. Пізніше захопив Нішапур (1187), Рей (1192), Мерв (1193). 1194 року він розбив війська султана західних Сельджукидів Тогрула II, у 1196 — аббасидского халіфа Насирова. У період правління Текеша Хорезм зробився могутньою державою в Середній Азії і в Ірані.

При сині Текеша Мухаммеді II Ала-ад-дині (1200–1220) держава великих хорезмшахів досягла найбільшої могутності. Його межі простиралися від північних берегів Каспію до Перської затоки і від Кавказу до Гіндукушу. 1207 року було придушено повстання бухарських ремісників під керівництвом Санджара-Маліка, а в 1212 — повстання в Самарканді. У 1210 розгромлені війська каракитаїв.

Проте в 1220, при наступі Чингісхана на Хорезм, його володар не зважився дати генеральну битву, залишивши свою армію розкиданою окремими загонами по містах і фортецях усієї країни. Рятуючись втечею, він помер на одному з островів Каспійського моря.

Після 1220 в результаті нашестя військ Чингісхана, держава хорезмшахів розпалася. Сам Хорезм увійшов до складу улусу Джучі, а потім у Золоту Орду.

За Яффською угодою 1229 року імператор Фрідріха II домовився з султаном Аль-Камілем про передачу хрестоносцям Єрусалима і ряда інших замків в Палестині та про укладання 10-річного перемир'я між християнами і мусульманами. Після того, як строк перемир'я минув, єгипетський султан Ас-Саліх запропонував хорезмським кланам захопити Єрусалим, який не мав на той час фортечних укріплень. 15 липня 1244 року хорезмські війська захопили Єрусалим і повністю зруйнували місто, знищуючи як християн, так і мусульман.

У 2-й половині XIV Хорезм переживав новий період розквіту, його столиця Ургенч збагатилася чудовими будівлями. Правителі Хорезму з династі Суфі мали фактичну незалежність. До цього часу, закінчився процес тюркизації мови хорезмійців.

у 1388 Тимур зруйнував Ургенч і підпорядкував собі весь Хорезм. Пісок засипав канали і сади, країна безлюдніла. Протягом майже століття тривала боротьба Тимуридів та Золотоординських ханів за володіння Хорезмом.

З XVI століття велика частина території Хорезму була включена у Хівинське ханство.

Міста: Куня-Ургенч, Ургенч, Хіва, Хазарасп, Кунград.

Література[ред. | ред. код]

Буниятов З. Государство хорезмшахов-ануштегинидов (1097–1231), Москва, 1986.

Посилання[ред. | ред. код]

Jona Lendering, Chorasmia, on the ancient history of Khwarezmia [Архівовано 2 травня 2013 у Wayback Machine.]
E. Nerazik, on Central Asia in the Early Middle Ages [Архівовано 2 серпня 2017 у Wayback Machine.]