French
DeutschЦахіагійн Елбегдорж — Вікіпедія
| Цахіаґійн Елбеґдорж | ||
|---|---|---|
 | ||
| 4-й Президент Монголії | ||
| 18 червня 2009 — 10 липня 2017 | ||
| Прем'єр-міністр | Санжаагійн Баяр Сухбаатарин Батболд Норовин Алтанхуяг Чімедійн Сайханбілег Жаргалтулгин Ерденебат | |
| Попередник | Намбарин Енхбаяр | |
| Наступник | Халтмаагійн Баттулга | |
| Народився | 30 березня 1963 (61 рік) Зереґ | |
| Відомий як | політик, письменник, журналіст, захисник довкілля | |
| Громадянство |  Монголія | |
| Національність | монгол | |
| Alma mater | Львівське вище військово-політичне училище (1988), Гарвардський інститут державного управління ім. Джона Ф. Кеннеді, Університет Колорадо у Боулдері і Університет Колорадо | |
| Політична партія | Демократична партія | |
| Діти | 12 дочок (всі прийомні), 13 синів (9 прийомних) | |
| Релігія | буддизм | |
| Нагороди |
| |
| Підпис |  | |
| president.mn/eng | ||
 Медіафайли у Вікісховищі | ||
Цахіаґійн Елбеґдорж (монг. Цахиагийн Элбэгдорж; нар. 30 березня 1963, Зереґ, МНР) — монгольський політик, президент Монголії з 18 червня 2009 року по 10 липня 2017 року.
Біографія[ред. | ред. код]
Закінчив Львівський військово-політичний інститут за спеціальністю «військова журналістика» і гарвардську Школу державного управління імені Кеннеді.
Елбегдорж був одним із лідерів мирної демократичної революції 1990 року, що перервала майже 75-річне правління МНРП. Двічі посідав посаду прем'єр-міністра Монголії, один раз — віце-спікера Великого державного хуралу, один раз — лідера парламентської більшості, і тричі його обирали депутатом у Великий державний хурал. Відомий своїми ліберальними поглядами.
28 серпня 2008 року після поразки партії на виборах і безладів, що відбулися згодом в Улан-Баторі, пішов у відставку з поста лідера Демократичної партії. Його змінив Норовин Алтанхуяг.
У президентській кампанії 2009 брав участь під гаслами, які обіцяли зміни і боротьбу з корупцією, що дозволило Елбегдоржу завоювати симпатії міського населення. Елбегдорж значною мірою спирається на міський середній клас Улан-Батора. У столиці країни проживає сьогодні близько половини населення трьохмільйонної Монголії.
На посаді президента в червні 2011 року відвідав Україну.[1][2]
26 червня 2013 переобраний на посаду президента Монголії. За попередньою інформацією, він набрав трохи більше 50 % голосів виборців. Головним суперником пана Елбегдоржа був Бадмаанямбуугійн Бат-Ердене, за якого проголосували 41,48 % виборців, також вперше у президентських виборах брала участь жінка — Нацагійн Удвал, яка набрала 8,3 % голосів.[3] До заслуг чинного президента зараховують поліпшення економічної ситуації в країні: економіка Монголії за 2012 рік зросла на понад 12 %. Результати виборів можуть бути розцінені як схвалення народом політики президента Елбегдоржа, спрямованої на «боротьбу з розкраданням багатств країни», на розвиток якої за останній час сильно вплинув бум видобутку ресурсів[4].
Після завершення президентської кар'єри[ред. | ред. код]
З початком агресії Росії проти України виступив у підтримку України. У вересні 2022 р. виступив з закликом до росіян уникати мобілізації та участі у злочинній війні, а для бурятів, калмиків та тувінців — емігрувати у Монголію.
Родина[ред. | ред. код]
Одружений, виховує 25 дітей, з яких 21 — прийомні.
Відзнаки[ред. | ред. код]
Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого I ст. (29 червня 2011) — за визначний особистий внесок у зміцнення українсько-монгольських міждержавних відносин[5]
Почесний доктор Академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного (червень 2011)[2].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Президент Монголії присвятив день військовій Академії у Львові
- ↑ а б Президент Монголії: Мені часто снився Львів // ZIK.com.ua. Архів оригіналу за 8 листопада 2011. Процитовано 30 червня 2011.
- ↑ Президента Монголії переобрали на другий термін
- ↑ Президента Монголії переобрали на другий термін. Архів оригіналу за 21 березня 2016. Процитовано 18 березня 2016.
- ↑ Указ Президента України № 714/2011 від 29 червня 2011 року «Про нагородження Ц.Елбегдоржа орденом князя Ярослава Мудрого». Архів оригіналу за 27 січня 2014. Процитовано 30 червня 2011.
|
