Центральний сіоністський архів — Вікіпедія

Центральний сіоністський архів
івр. הארכיון הציוני המרכזי
Тип архів
Засновано 1937
Країна  Ізраїль
31°47′12″ пн. ш. 35°12′03″ сх. д. / 31.78686111002777892° пн. ш. 35.201000000027775627° сх. д. / 31.78686111002777892; 35.201000000027775627Координати: 31°47′12″ пн. ш. 35°12′03″ сх. д. / 31.78686111002777892° пн. ш. 35.201000000027775627° сх. д. / 31.78686111002777892; 35.201000000027775627
Вебсайт: zionistarchives.org.il

Мапа

CMNS: Центральний сіоністський архів у Вікісховищі

Центральний сіоністський архів (івр. הארכיון הציוני המרכזי‎, англ. Central Zionist Archives) — основана установа зі збирання, зберігання й забезпечення доступу до матеріалів, пов’язаних з історією сіоністського руху.

Центральний сіоністський архів (ЦСА) є однією з установ Всесвітньої сіоністської організації (ВСО). Діяльність ЦСА контролює керівний комітет, до якого входять представники ВСО, Єврейського агентства, Єврейського національного фонду і фонду Керен га-Єсод[1].


Історія ЦСА[ред. | ред. код]

ЦСА створено у травні-червні 1919 року в Берліні. Ініціатором його створення був один з лідерів сіоністського руху в Німеччині доктор Артур Гантке, на прохання якого історик Георг Херліц розпочав працю над створенням архіву.

У 1920-1933 роках архів займався збиранням документів, фотографій, книжок і періодики, пов’язаних із ранньою історією сіоністського руху.

Після приходу до влади нацистів 1933 року Георг Херліц перевіз архів до Єрусалима і здійснив алію разом зі своїм помічником. У Єрусалимі архів було розташовано в будівлі "Сохнуту" (зберігався там до 1987 року).

1937 року до ЦСА з Відня перевезли особистий архів Теодора Герцля.

Після проголошення 1948 року Держави Ізраїль до ЦСА було передано частину документів Єврейського національного комітету й окремих відділів Єврейського агентства.

З середини 1950-х років архів здійснює роботу з пошуку матеріалів з історії сіонізму, що збереглися в Європі після Голокосту.

У зв’язку зі значним зростанням обсягів документів, що зберігаються в ЦСА, керівництво ВСО вирішило побудувати для нього окрему будівлю. Будівництво було розпочато 1985 (архітектор — Моше Зархі). 1987 нову будівлю було відкрито. У ньому розташовано читальну й лекційну залу, кабінети співробітників та чотири підземні поверхи сховищ.

У 1990-х роках розпочато зацифрування документів (станом на наш час просканувано мільйони документів і візуальних матеріалів).

2004 року створено вебсайт ЦСА, на якому викладено каталоги й окремі документи архіву.

2005 року до ЦСА передано архів Організації в’язнів Сіону.[2][3].

Фонди[ред. | ред. код]

У ЦСА зберігаються мільйони документів, фотографій, негативів, мап, статей, плакатів, книжок, періодичних видань та інших матеріалів. Основана тематика документів — діяльність ВСО, Єврейського агентства, Єврейського національного фонду, Фонду Керен га-Єсод і сіоністських конгресів, а також інших сіоністських організацій та особисті архіви єврейських, сіоністських і ізраїльських діячів.[4].

Окрім особистого архіву Теодора Герцля в ЦСА розміщено особисті архіви Макса Нордау, Хаїма Вейцмана, Наума Соколова та інших діячів сіонізму.

ЦСА також зберігає копії переліків репатріантів, що прибули до Ерец-Ісраель з 1919 до 1968 року[5].

Керівники архіву[ред. | ред. код]

  • Д-р Георг Херліц (1919—1955)
  • Д-р Алекс Бейн (1955—1971)
  • Д-р Міхаель Гейман (1971—1990)
  • Йорам Майорек (1990—1998)
  • Матітьягу Дроблес (1998—2012)
  • Цві «Кіто» Хасон (с 2012)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Річний звіт ЦСА за 2002 рік (складено відповідно до директив державного архіваріуса) (англ.). Центральный сионистский архив. 2003. Архів оригіналу за 24 серпня 2012. Процитовано 10 августа 2011.
  2. Конференція в Центральному Сіоністському архіві. Асоціація «Запам’ятаємо і збережемо». 2006. Архів оригіналу за 24 серпня 2012. Процитовано 9 серпня 2011.
  3. Архів Організації в’язнів Сіону з СРСР (англ.). Центральний сіоністський архів. Архів оригіналу за 24 серпня 2012. Процитовано 9 серпня 2011.
  4. Путівник тематичними групами й колекціями архіву (англ.). Центральний сіоністський архів. 01.07.2003. Архів оригіналу за 24.08.2012. Процитовано 9 серпня 2011.
  5. Дов Винер. Развитие политики оцифровки культурного наследия учреждений памяти // Научный электронный журнал ЭБ. — 2006. — Т. 9, вип. 2.

Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]