Церква Святого Пантелеймона (Шевченкове) — Вікіпедія

Церква Святого Пантелеймона
Назва на честь:	Пантелеймон Нікомедійський
49°08′01″ пн. ш. 24°41′39″ сх. д. / 49.133669000027772711° пн. ш. 24.69436600002777737° сх. д. / 49.133669000027772711; 24.69436600002777737Координати: 49°08′01″ пн. ш. 24°41′39″ сх. д. / 49.133669000027772711° пн. ш. 24.69436600002777737° сх. д. / 49.133669000027772711; 24.69436600002777737
Статус	Пам'ятка архітектури національного значення
Статус спадщини	пам'ятка архітектури національного значення України[1]
Країна	Україна : ISO3166-1 alpha-3:UKR; ISO3166-1 цифровий:804;
Розташування	Івано-Франківська область, Галицький район, с. Шевченкове,
Конфесія	УГКЦ
Архітектурний стиль	романський
Засновник	Роман Мстиславич або Володимир Ярославич(час правління 1189-1199)
Засновано	12 століття
Будівництво	1194
Сайт	luhansk-sob.church.ua
Церква Святого Пантелеймона (Шевченкове) (Україна)
Церква Святого Пантелеймона у Вікісховищі

Це́рква Свято́го Пантелеймо́на — церква романського стилю в Україні, в селі Шевченкове, Івано-Франківської області. Єдиний і найстаріший із храмів Галицько-Волинського князівства, що зберігся до сьогодні і представляє галицьку школу архітектури княжого періоду. Пам'ятка архітектури національного значення. Монументальна хрестобанна церква зі зразками вишуканого білокам'яного різьблення і численними малюнками та графіті на стінах. Розташована поблизу сучасного Галича. Належить Українській греко-католицькій церкві. Збудована 1194 року князем Володимиром Ярославичем як православна церква.^[2] У XIV столітті перетворена на римо-католицький храм Святого Станіслава. З 1595 року належала Ордену францисканців. Реставрувалася у 1926 і 1998 роках. Наприкінці ХХ століття передана греко-католикам. Входить до складу Національного заповідника «Давній Галич».

Історія[ред. | ред. код]

У 1194 році на під'їзді до Давнього Галича, на Виноградній горі, князь Володиммир Ярославич побудував величний храм. Тепер ця місцевість лежить в межах села Шевченкове (колишній Станіслав) знаходиться за 7 кілометрів на захід від Галича у місті впадіння річки Лімниці до Дністра.

У другій половині ХІІІ століття Галич втратив столичний статус і храм почав занепадати. Приблизно через століття церква перейшла до католиків, які перетворили її на катедральну церкву Святого Станіслава. Цю назву пам'ятка зберігала до 1912 року. Двічі на рік — 8 травня (день св. Станіслава) і 9 серпня (день св. Пантелеймона) — тут відбувалися богослужіння.

1575 року храм зруйнували татари і він стояв пусткою 20 років.

1595 році церкву передали францисканцям, які у 1598—1611 роках перебудували її на барокову базиліку, а також розбудували біля неї монастирський комплекс і оборонні вали. В цей же час на осі головного входу до храму було зведено дзвіницю.

1676 року храм постраждав під час походу на Галич турків. Великої шкоди пам'ятці завдала пожежа 1802 року та гарматний обстріл в часи Першої світової війни.

Під час реставрації 1926 року церкві майже повернули її попередній вигляд, за винятком сигнатурки. Невідреставрованим залишився й головний портал. В інтер'єрі храму зі стін зняли штукатурку і відслонили тесаний камінь. Власне тоді на нижній верстві тиньку було виявлено сліди фрескового живопису, а на кам'яних блоках — графіті.

Будівля храму охоронялась як пам'ятка архітектури Української РСР (№ 248). В 2018 році церква визнана об’єктом культурної спадщини національного значення, який внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (№ 090023-Н)^[3].

Візит до храму у 1991 році кардинала УГКЦ Івана Мирослава Любачівського дав поштовх до відродження святині.

У 1998 році церкву було знову реставровано і вона отримала сучасний вигляд — максимально наближений до вигляду традиційних білокамінних храмів княжої доби. Того ж року її було переосвячено в греко-католицький храм.

Дослідження[ред. | ред. код]

У 1909 році Й. Пеленський, обстежуючи церкву Пантелеймона, знайшов на її фасадах численні написи ХІІІ-XVII ст. Один із них містить дату, що відповідає 1194 р. і свідчить про побудову церкви раніше цієї дати. Цей напис міститься на південному фасаді церкви, біля третього пілястра на висоті 1,50 м від землі. Текст напису складається з 8 рядків, видряпаних на кам'яному блоці гострим предметом. Після його розшифровки, дослідник зробив висновок, що засновником храму був Галицько-Волинський володар Роман Мстиславич, який на честь свого діда, київського князя Ізяслава, християнське ім'я якого Пантелеймон, збудував цю церкву.

Стратиграфічні спостереження на окремих ділянках території церкви показують, що церква св. Пантелеймона була споруджена на малоосвоєній або неосвоєній у раніші часи території. Дотепер не визначений статус храму — була це монастирська церква (про що може свідчити характерну для цистерської архітектури побудову храму), чи двірська княжа церква нової заміської резиденції Галицьких князів.

Д-р Олександр Головко припускає, що в храмі міг бути похований князь Роман Мстиславич, який мав неподалік свою резиденцію.^[4]

Архітектура[ред. | ред. код]

У споруді церкви Святого Пантелеймона переплелися риси давньоруської і романської архітектур. Вона являє собою чотиристовпний хрестовобанний храм, в якому на підпружних арках, що спираються на стовпи, здіймається кругла баня з купольним завершенням.

Найбагатшим за формою і декором є західний портал. Він значно виступає за площину фасадної стіни і своїми формами нагадує проспективні портали в романській архітектурі Західної Європи. Портал оздоблюють дві пари колон з капітелями. Фусти колон, які ближчі до входу, оздоблені посередині вузлами. На краях плінтусів, що під базами, вирізьблені так звані «жаби». Ці колони автентичні, вони єдині не були зруйновані артилерійським обстрілом 1915 року.

Південний портал більш стриманий щодо скульптурного декору, але його архітектурне вирішення таке, як і західного. Формі уступів відповідає форма архівольту.

Апсиди декоровані тонкими півколонками, на які спирається аркатурний пояс. Різьблені капітелі центральної апсиди мають розмаїтий малюнок. Ці капітелі й аркатурний фриз автентичні.

• 
  Західний фасад
• 
  Знаменитий різьблений західний портал
• 
  Баня з купольним завершенням
• 
  Апсидна частина

Дзвіниця

Вежа-дзвіниця — квадратна в плані, двоярусна, з наметовим дахом. Дзвіницю збудували одночасно з перебудовою церкви францисканцями на початку XVII ст. Тоді вона була частиною західної лінії оборонних валів, які оточували колишній монастир. Нижній ярус слугував в'їзною брамою, верхній — оборонною вежею та дзвіницею. Через рів, що був розташований перед валами, до брами вів звідний міст. Вежа-дзвіниця стоїть на фундаментах, які викладені з тесаних блоків, які імовірно залишились, ще від часу перебудови церкви на базиліку. Стіни вежі муровані з цегли і незначної кількості опоки.

Див. також[ред. | ред. код]

• Церква Успіння Пресвятої Богородиці (Крилос)
• Санктуарій Матері Божої Цариці миру у Більшівцях
• Церква Різдва Христового (Галич)
• Кирилівська церква (Галич)

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

• Вортман Д. Я.. Пантелеймона церква // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 50. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Церква Святого Пантелеймона (Шевченкове)

• Вол. Дідух. Пантелеймонівський храм — перлина білокам'яного зодчества // Пам'ятки України, 2013. — № 6 за червень. — С. 22-29.
• Шевченкове // Україна Інкогніта
• Храм Святого Пантелеймона // Офіційний сайт Національного заповідника «Давній Галич»

Посилання[ред. | ред. код]

• До історії церкви Святого Пантелеймона, стаття історика Андрія Гусака на сайті «Збруч»
• Відео з дрона