Червоний хутір — Вікіпедія

Червоний хутір Київ
Карта масиву
Загальна інформація
50°24′31″ пн. ш. 30°40′36″ сх. д. / 50.40861° пн. ш. 30.67667° сх. д. / 50.40861; 30.67667Координати: 50°24′31″ пн. ш. 30°40′36″ сх. д. / 50.40861° пн. ш. 30.67667° сх. д. / 50.40861; 30.67667
Країна	Україна
Район	Дарницький
Адмінодиниця	Київ
Головні вулиці	вул. Володимира Рибака, вул. Борова, вул. Ялинкова
Парки	Парк партизанської слави
Транспорт
Метрополітен	«Бориспільська»
Карта
Червоний хутір Червоний хутір (Київ)

Черво́ний хутір (Кра́сний хутір) — історична місцевість, поселення у Дарницькому районі міста Києва. Розташоване між Харківським шосе, вулицями Володимира Рибака, Боровою, Ялинковою і лісом.

Археологія[ред. | ред. код]

Територія Червоного хутора вже була заселена з часів Трипільської культури (кінець 3 — початок 2 тис. до н. е.). Згадка про поселення залишилась у вигляді могильника.

Історія[ред. | ред. код]

Виник в середині 19-го сторіччя під назвою Червоний Млинок, сучасна назва від казарм військової частини, збудованої з червоної цегли (цих казарм вже не існує). Далі поселення розвивалося як виселок із села Осокорки та не значилося як офіційне поселення. На початку 1930-х років було засновано колгосп, що був підпорядкований сільраді с. Осокорки та знаходився в районі сучасної Харківської площі, приблизно на місці інституту МВС. Ліквідований в 1931 році, майже через рік після відкриття. У 1931—1936 роках був у складі Осокорківської, від 1936 року — Позняківської сільрад.

Початок інтенсивної забудови Червоного хутора припадає на 1930-ті роки: в 1933 році у поселенні зафіксовано 11 вулиць і провулків, а наприкінці 1930-х років склалася сучасна мережа шляхів — 24 вулиці й провулки (включно з кінцевою частиною Харківського шосе), майже всі вони у 1953—1955 роках здобули сучасні назви.

Населений пункт постраждав від геноциду українського народу, проведеного урядом СРСР у 1932–1933 роках. За даними історика Сергія Вакулишина, кількість убитих голодом мешканців Червоного хутора коливається від 40 до 50% осіб^[1].

До 2 Світової війни війни в селище відкрито дитячий садок, який з початку 1944 року був переобладнаний під лікарню, розбомблену в ніч з 6 на 7 січня того ж року. Після цього медичний заклад переїхав до Соцміста. 1951 року селище мало 365 будинків.

В 1956 р. відкривається школа № 113 і на Червоному хуторі до кінця 1950-х не будувалось нічого окрім житла. Нині це одне з небагатьох селищ Лівобережжя, яке зберегло приватну забудову в майже повному обсязі. При цьому індивідуальні будинки масово оновлюються, на місці старих хат зводять котеджі, збереглось декілька довоєнних садиб.

Сучасна характеристика[ред. | ред. код]

Майже вся забудова — малоповерхова, приватна, частково — промислові підприємства.

Іменем колишнього селища, а тепер району Києва, названа станція метро «Червоний хутір», яка розташована на схід від нього.

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Веб-енциклопедія Києва.
• Киев: энциклопедический справочник / под ред. А. В. Кудрицкого  — 2-е изд. — К. : Гл. ред. Украинской Советской Энциклопедии, 1985. — 760 с., ил. (рос.)

• Київ. Короткий топонімічний довідник. Довідкове видання / Л. А. Пономаренко, О. О. Різник — К. : Видавництво «Павлім», 2003. — 124 с. : іл. — ISBN 966-686-050-3.
• Степанець К., Михайлик О., Широчин С. Невідоме Лівобережжя з кінця XIX до середини XX ст. — К. : [б. в.], 2017. — 232 с.

Це незавершена стаття про Київ. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.