Чередниченко Олександр Іванович — Вікіпедія

Олександр Чередниченко
Олександр Іванович Чередниченко
Чередниченко Олександр Іванович
Чередниченко Олександр Іванович
Чередниченко Олександр Іванович
Народився 15 червня 1947(1947-06-15) (76 років)
м. Київ
Країна  УРСР
Україна Україна
Національність українець
Діяльність мовознавець, викладач університету
Alma mater КНУ імені Тараса Шевченка
Галузь загальне й романське мовознавство, соціолінгвістика, контрастивна лінгвістика, перекладознавство
Заклад Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка
Вчене звання професор, академік АН ВШ України
Науковий ступінь доктор філологічних наук
Науковий керівник завідувач кафедри теорії й практики перекладу з романських мов імені Миколи Зерова
Відомі учні Коваль Ярослав Григорович
Аспіранти, докторанти Осадчук Роман Петрович
Відомий завдяки: Теорія варіювання літературних мов в інонаціональному контексті, теорія мовних контактів, власна школа перекладознавства

Олекса́ндр Іва́нович Чередниче́нко (нар. 15 червня 1947) — український мовознавець та перекладач, доктор філологічних наук (1984), професор (1985), академік АН ВШ України (1992).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 15 червня 1947 р. в м. Києві. У 1971 р. закінчив Київський університет ім. Т. Шевченка, диплом з відзнакою, свідоцтва університетів м. Бордо (1977), м. Гренобля (1986) та Паризького Міжнародного інституту державного управління (1998). Працює у Київському університеті ім. Т. Шевченка з 1971 р.: асистент, старший викладач (1976), доцент (1977), декан факультету романо-германської філології (1977—1981), завідувач кафедри теорії і практики перекладу (1979—1981), старший науковий співробітник (1981—1983), завідувач кафедри теорії і практики перекладу з романських мов ім. М. Зерова (1983—2010), декан факультету іноземної філології (1992—2001), український координатор міжнародного проєкту «Техніка усного і письмового перекладу» за програмою Темпус-Тасіс (1994—2001), позаштатний консультант-перекладач Адміністрації Президента України (1994-2001). Головний редактор наукових збірників «Теорія і практика перекладу» (1979—1991), «Мовні і концептуальні картини світу» (1996—2010), Вісника КНУ «Іноземна філологія» (1992—2020), голова спеціалізованої вченої ради для захисту докторських дисертацій з мовознавства і перекладознавства (1993—2006), голова науково-методичної комісії з іноземної філології МОН України (1992—2001), член журі міжнародної премії ім. Г. Сковороди (2001-2005), член експертної ради державної акредитаційної комісії МОН України (2001—2006), член національної правописної комісії при Кабінеті міністрів України (2016—2019), член ради Державного фонду фундаментальних досліджень (2015—2019), експерт Конституційного суду України з питань функціонування державної мови (2019-2021), член правління товариства Україна-Франція (від 1996). Віцепрезидент (2004—2010) і академік-секретар (з 2004 р.) відділення філології, мистецтвознавства і масової комунікації Академії наук вищої школи України.

Наукова й педагогічна діяльність[ред. | ред. код]

Праці в галузі загального і романського мовознавства, соціолінгвістики, контрастивної лінгвістики, історії і теорії перекладу. Розробив теорію варіювання літературних мов в інонаціональному контексті, істотно розвинув і доповнив теорії мовних контактів і перекладу. Створив власну лінгвістичну та перекладознавчу школу. Підготував 4 доктори філологічних наук (М. Попович, З. Гетьман, Р. Поворознюк, В. Балабін), 1 доктора філософії Н. Шевченко (Франція) у співпраці з проф. П. Арно і 19 кандидатів наук.

Відзнаки[ред. | ред. код]

  • лауреат Премії ім. Тараса Шевченка КНУ (1995)
  • лауреат Премії ім. Ярослава Мудрого АН ВШУ (2000),
  • заслужений діяч науки і техніки України (1997),
  • кавалер французького ордена Академічних пальм (2001),
  • кавалер ордена Зірки італійської солідарності (2003).
  • почесний доктор Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка (2009).
  • почесний доктор Центральноукраїнського (Кіровоградського) державного університету ім. Володимира Винниченка (2012).
  • лауреат нагороди Святого Володимира АН ВШУ (2017),
  • відмінник освіти (2017).

Згадки про нього у кн.: «Київський університет ім. Т. Шевченка. Сторінки історії і сьогодення» (1994); «Хто є хто в Україні» (К., 1997), «Наука в КНУ на зламі тисячоліть» (2002); Linguistica computazionale. Special issue. Vol. VII. Pisa (Italia), 1991; у газетах «Демократична Україна» (15.06.97), «Управління освітою» (24.12.2001); наук. збір. Sens [public]. Les Cahiers 17-18, Lyon (France), Avril 2015.

Основні наукові праці[ред. | ред. код]

  • Лексико-семантичні і прагматичні проблеми перекладу з французької мови. К., 1978.
  • Язык и общество в развивающихся странах Африки. К., 1983. — 168 c.
  • Теорія і практика перекладу. Французька мова. Підручник. К.,1995. — 320 с. ( співавтор Я. Коваль).
  • Мови європейського культурного ареалу: розвиток і взаємодія. К.,1995 (редактор і співавтор).
  • Essays on Ukrainian Orthography and Language. New York–L'viv, 1997 (співавтор).
  • La traduction au seuil du XXIe siècle: histoire, théorie, méthodologie [Переклад на межі XXI століття: історія, теорія, методологія]. Strasbourg — Kyiv, 1997 (редактор і співавтор).
  • Григорій Кочур і український переклад. К., 2004 (редактор і співавтор).
  • Про мову і переклад, Київ, 2007. — 248 с.
  • Sprachlishe Individuation in mehsprachigen Regionen Osteuropas / Klaus Bohmann (ed.). Leipzig, 2009 (співавтор).
  • La Francophonie en Europe du Sud-Est. Aspects historiques, problématiques actuelles / Klaus Bohmann (ed.). Leipzig, 2016 (співавтор).
  • Переклад — Культура — Ідентичність. Київ, 2017. — 224 с.
  • Мовне законодавство і мовна політика: Україна, Європа, світ. К., 2019 (співавтор).

Посилання[ред. | ред. код]