Чехословацька народна армія — Вікіпедія

Чехословацька народна армія
чеськ. Československá lidová armáda
словац. Československá ľudová armáda
Прапор Чехословацької народної армії (1960—1990)
Засновано 1 червня 1954
Країна Чехословаччина
Вид Сухопутні війська Чехословацької народної армії
Повітряні сили Чехословацької народної армії
Чисельність 201 000 (1987)
Гарнізон/Штаб Прага
Гасло Za vlast–za socialismus
Za vlasť–za socializmus
(За вітчизну — за соціалізм)
Розформовано 14 березня 1990
Командування
Президент Чехословаччини
Міністр оборони
Начальник Генерального штабу
Див. список
  • Вацлав Кратохвіл,
    Отакар Ритірж,
    Карел Русов,
    Милослав Благнік,
    Мирослав Вацек,
    Антон Слімак

Медіафайли на Вікісховищі
Танковий парад у Празі на День Перемоги, 9 травня 1985 р.

Чехословацька народна армія (чеськ. Československá lidová armáda, словац. Československá ľudová armáda, скорочено: ČSLA) — назва контрольованих Комуністичною партією Чехословаччини збройних сил Чехословацької Соціалістичної Республіки з 1954[1] до 1990 року. До їх складу входили повітряні сили, ВМС (до 1959 року) і війська ППО.[2]

Армія була однією з найпотужніших у Східному блоці.[3]

Історія[ред. | ред. код]

Після захоплення комуністами влади в Чехословаччині її армія, зазнавши радянізації,[4] 1954 року офіційно почала називатися Чехословацькою народною армією. 1955 року вона ввійшла до Збройних Сил Організації Варшавського Договору. В мирний час налічувала близько 200 тисяч військовослужбовців.[3] З огляду на співвідношення з чисельністю населення це була друга найсильніша армія після радянської.[3] Чехословаччина витрачала на армію до 17,5% ВВП.[3] Попри це армія не вчинила опору вторгненню, влаштованому Радянським Союзом 1968 року у відповідь на «Празьку весну», а після відновлення комуністичного режиму в Празі була реорганізована радянською стороною.[5] З приблизно 201 000 осіб, що перебували на дійсній службі станом на 1987 рік, близько 145 000 (приблизно 72 %) служили у сухопутних військах, які зазвичай називаються просто армією. Близько 100 000 з них були призовниками. Діяли два військові округи — Західний і Східний. Список військ 1989 року засвідчує дві чехословацькі армії на заході: 1-ша армія з однією танковою і трьома мотострілецькими дивізіями, 4-та армія у Пісеку з двома танковими і двома мотострілецькими дивізіями. Східний військовий округ налічував дві танкові дивізії: 13-ту і 14-ту, зі штабом у Тренчині на словацькій частині держави.[5] Під час холодної війни армія була оснащена здебільшого радянським озброєнням, хоча деякі види зброї, як-от бронетранспортер OT-64 SKOT, літаки L-29 Delfín і L-39 Albatros, протитанкова ракетна установка P-27 Pancéřovka були вітчизняного виробництва.

14 березня 1990 року у світлі подій Оксамитової революції з назви армії вилучили означення «народна», тим самим повернувши їй стару назву. 1 січня 1993 року, після розпаду Чехословаччини, її розформували шляхом поділу на теперішні Армію Чеської Республіки та Збройні сили Словаччини.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Burian, Michal; Rýc, Jiří (2007). Historie spojovacího vojska [History of [Czechoslovak] Signal Corps] (Czech) . Prague: Ministerstvo obrany – Agentura vojenských informací a služeb. с. 148. ISBN 978-80-7278-414-1.
  2. Československá lidová armáda, Vojenský terminologický slovník (чеською) (вид. 1), Praha: Naše vojsko, 1966, с. 36
  3. а б в г Дмитро Трещанін; Тетяна Ярмощук. Остання таємниця окупації. Чи розміщував СРСР ядерну зброю в Чехословаччині?. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 9 січня 2022. Процитовано 09 січня 2022.
  4. Chris Johnstone (18 серпня 2010). The Czechoslovak legions: myth, reality, gold and glory. Radio Praha. Архів оригіналу за 11 липня 2018. Процитовано 29 червня 2018.
  5. а б Саша Корж. Армія Чехії: історія, особливості та цікаві факти. Архів оригіналу за 9 січня 2022. Процитовано 9 січня 2022.

Посилання[ред. | ред. код]