Шашкевич Богуслав Антонович — Вікіпедія

Богуслав Шашкевич;
	Отаман
Загальна інформація
Народження	1 липня 1888; Лолин, Долинський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина (тепер Долинський район, Івано-Франківська область, Україна)
Смерть	1935; Едмонтон (Канада)
Громадянство	ЗУНР, УНР
Військова служба
Приналежність	ЗУНР, УНР
Командування
	командир 9-ї Белзько-Угнівської, 21-ї Збаразької, 4-ї Золочівської бригад УГА
Нагороди та відзнаки
	Ювілейний хрест
	Шашкевич Богуслав Антонович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шашкевич.

Богусла́в Антонович Шашке́вич (1 липня 1888, с. Лолин, Долинський повіт — 1935, Едмонтон, Канада) — отаман УГА, командир 9-ї Белзько-Угнівської, згодом 21-ї Збаразької й 4-ї Золочівської бригад УГА.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1 липня 1888 року в Лолині, Долинського повіту в сім'ї Антона та Вільгеміни (Ростлінг) Шашкевичів.^[1] Онук Миколи Шашкевича, брата видатного поета, лідера «Руської трійці» Маркіяна Шашкевича.

Австрійська армія, перське повстання[ред. | ред. код]

1908 року закінчив у Львові піхотинську кадетську школу і в тому ж році приділений до 58-го піхотного полку в Станиславові. Відчуваючи пресинг з боку командира полку — поляка Мєчислава Залєського — за участь в українському русі, вирішив звільнитися з війська, взявши річну відпустку за станом здоров'я, почав студіювати в лісовій академії у Відні.

З початком Першої світової війни Богуслав Шашкевич змушений іти на фронт. І за бої проти росіян в районі Перемишля у вересні 1914 року отримав медаль за хоробрість 1 класу, рівночасно одержав військове звання четаря.

У лютому 1915 року потрапив в російський полон (під час бою на Дуклінському перевалі в Карпатах^[2]). Як полоненого Богуслава Шашкевича відправляють до Туркестану (спочатку Ташкент, потім Асхабад; писав у автобіографії 3 липня 1922^[2]), звідки він 6 листопада втік до Персії, де бере безпосередню участь в національно-визвольному повстанні персів під проводом графа Канітца та Голц Паші проти росіян та англійців (особисто був підпорядкований майорові Кляйнові, проводив більший відділ повстанців^[3]). В червні 1916, захворівши на малярію, через Багдад — Константинополь повертається до Австрії, того ж місяця бере участь в боях проти російських військ.

За бойові заслуги на фронтах Першої світової війни був нагороджений 7-ма австрійськими, німецькими, турецькими орденами^[3].

В лавах УГА[ред. | ред. код]

У листопаді 1918 року, після Листопадового Зриву, в Любліні український за складом 58 піхотний полк, в якому перебував і Шашкевич, піднявся на повстання проти поляків, але не зміг встояти під натиском ворога і відійшов до Львова. 12 грудня Богуслав Шашкевич очолив команду 9-ї Белзько-Угнівської бригади. За наказом полковника В. Курмановича, група Б. Шашкевича 7 січня 1919 р. намагалася зупинити просування польських військ контрударом з Пристані; успіху не досягла^[4]. Під час штурму Белза в лютому-травні 1919 року разом з командуванням бригади перебував в селі Пархачі. У травні 1919 р. очолив Першу Дивізію Галицької Армії.

У червні 1919 року р. зорганізував 21-шу Збаразьку бригаду. Після початку наступу польських окупантів по всьому фронту 28 червня 1919 року біля села Підлисся — малої Батьківщини Маркіяна Шашкевича — відбивав атаки уланів^[2]. В липні захищав відхід Галицької Армії через Збруч. З відходом УГА за Збруч проводив вишкіл для наддніпрянців, опісля обійняв командування 4-ї Золочівської Бригади. 10 серпня 1919 року червоні козаки Миколи Щорса завдали сильного удару на ділянці Золочівської бригади, примусили її відступити за р. Случ, захопили Старокостянтинів^[5].

У січні 1920 р. не пішов до Червоної Української Галицької Армії (ЧУГА), а приєднався з 4-ю бригадою в Могилеві до частин Армії УНР, що були під проводом полковника Олександра Удовиченка. Згодом, переслідуваний поляками, отаман Богуслав Шашкевич був змушений перейти до Чехословаччини, де 2 роки перебував у таборі інтернованих українських воїнів.

На еміграції[ред. | ред. код]

Після табору в Чехословаччині опинився в Німеччині. Останні роки життя прожив у Канаді, де й помер раптовою смертю в Едмонтоні в 1935 році. Похований на цвинтарі Беечмон.

Нагороди[ред. | ред. код]

Орден Залізної Корони III класу з воєнною декорацією й мечами;
Хрест «За військові заслуги» III класу з воєнною декорацією й мечами;
Срібна медаль за хоробрість І класу;
Німецький Залізний Хрест II класу;
Турецький Залізний півмісяць I і II класу;
Хрест Карла.

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Такі різні долі Шашкевичів
↑ ^а ^б ^в Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 202.
↑ ^а ^б Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 203.
↑ Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 154.
↑ Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 237.

Література[ред. | ред. код]

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАНУ, видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — ISBN 5-7707-7867-9.