Шелудько Дмитро Ілліч — Вікіпедія

Дмитро́ Іллі́ч Шелу́дько (Шелудко, Шолудко, Поглубко^[1]) (21 вересня 1892(18920921), с.Іркліїв Полтавської губернії — 8 травня 1954, Софія^[2]) — український дипломат, мовознавець, літературознавець, популяризатор української літератури у Болгарії^[3]. Романіст і провансаліст, який проводив дослідження в Німеччині.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 1892 року в селі Іркліїв на Полтавщині. Відвідував школи в Черкасах і Києві, закінчив Колегію Павла Галагана в 1911 році. У 1915 році здобув освіту у Київському Університеті; з романської філології — в університеті в Галле (Німеччина). Володів 14 мовами.

Читав пробні лекції в Києві у 1918 р. Він поїхав до Болгарії. У 1919—1921 рр. працював секретарем у Посольстві України в Болгарії.

У 1920 році переїхав до Галле і (з 1922 року) до Берліна де продовжив навчання. 25 лютого 1931 року отримав докторську ступінь у Карла Вореча в Галле. Після літнього семестру 1931 року працював на Лео Шпіцера в Кельнському університеті. Там йому востаннє довірили викладати в зимовому семестрі 1933—1934 років. Потім він виїхав від німецького націонал-соціалістичного антисемітизму до Болгарії, де з 1944 року працював у Міністерстві пропаганди Болгарії. Шелудько опублікував численні результати досліджень старофранцузької, старопровансальської та новопровансальської, а також румунської мови у відповідних німецьких журналах, які загалом займають майже 1000 сторінок. Помер у 1954 році у віці 61 року^[4].

Автор другого (після І. Шаровольського) і повнішого (близько 700 слів) дослідження про німецькі лексичні запозичення в українській мові. Рецензенти вказували на те, що теза Шелудька про польське посередництво в усіх українських германізмах перебільшена (Н. Ліперовська «Мовознавство», ч. 2, 1934, В. Сімович, ЗНТШ, 155), але політична атмосфера 1933 року внеможливила розгортання дискусії. Крім того, праці про українізми в румунській мові, румунізми в українській і болгарській мовах. По переїзді до Болгарії (1927), популяризував українську літературу, зокрема Шевченка в болгарських виданнях^[5].

Сім'я[ред. | ред. код]

• син — Шелудько Олексій Дмитрович (1920—1995), вчений хімік

Література[ред. | ред. код]

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.

Примітки[ред. | ред. код]

п о р Українсько-болгарські відносини Населення та кордон Болгари в Україні • Українці в Болгарії Посли Болгарії в Україні Шишманов Іван Димитров (1918-1919) • Петр Цвєтанов Іванов (1992) т.п. • Дімітар Церов (1992) т.п. • Марков Петр Кристєв (1992-1998) • Димитров Александр (1998-2002) • Ангел Ніколаєв Ганев (2002-2007) • Димитар Цвєтков Владимиров (2007-2012) • Красімір Неделчев Мінчев (2012-2018) • Стояна Русінова (2018-2019) т.п. • Костадін Ташев Коджабашев (з 2019) Посли України в Болгарії Шелудько Дмитро Ілліч (1918) т.п. • Шульгин Олександр Якович (1918) • Шульга Федір Григорович (1919) т.п. • Василь Драгомирецький (1919-1921) т.п. • Мацієвич Костянтин Андріанович (1921-1923) • Воробйов Олександр Костянтинович (1993-1998) • Похвальський В'ячеслав Володимирович (1998-2004) • Рилач Юрій Олександрович (2004-2006) • Кальник Віктор Мартинович (2007-2011) • Балтажи Микола Федорович (2011-2018) • Москаленко Віталій Анатолійович (2018-2022) • Ілащук Олеся Костянтинівна (з 2022)

Нормативний контроль BNF: 10484683n · GND: 1246531364 · GKG: /g/121yhgc5 · ISNI: 0000000018213718 · LCCN: nb2012028736 · VIAF: 17212401