Школа Чже — Вікіпедія

Школа Чже (浙派) — одна з китайських шкіл живопису часів династії Мін, розквіт якої припав на ранній і середній період династії.

Фундація[ред. | ред. код]

Назва школи походить від першого ієрогліфа в найменуванні провінції Чжецзян. Витоки бере від художніх традицій часів династії Сун. Після падіння династії Південна Сун, в що відбувся хаосі багато придворні художники залишили столицю і осіли в провінціях Цзянсу, Чжецзян і Фуцзянь. Це послужило причиною поширення академічного стилю, і сприяло поступовому зростанню числа місцевих професійних художників. Родоначальником і центральною фігурою школи Чже став Дай Цзінь (1388–1462). Йому було тісно в рамках академічного стилю, він більш сміливо поєднував південносунську мальовничу традицію з північносунською. Він не винайшов ніякого нового стилю, просто його талановита суміш традицій знайшла безліч шанувальників.

Діяльність[ред. | ред. код]

Майстри школи Чже не були офіційними художниками, не знаходилися на жалуванні держави. Тим не менш, вони отримували невелику підтримку від імператорського двору. Тематичний репертуар цих художників був продовженням південносунської традиції — картини в жанрі «квіти і птахи», пейзажі, а також твори на міфологічні та історичні теми.

Школа Чже складалася з художників-професіоналів, які заробляли живописом собі на життя. Однак стилі професійних художників піддавалися постійній критиці. Недоліками її представники вважалося: надмірно експресивна і недостатньо вишукана робота пензля та те, що представники школи були вихідцями з суспільних низів, на відміну від освічених чи заможних родин художників-учених. Особливо різкій критиці піддавалися Чжан Лу, Ван Чжао і Цзян Суна, картини яких вчені звинувачували в «дикості» і «єресі». Під натиском такої критики художники-професіонали поступово втратили свій ринок, і залишилися без надій заробляти мистецтвом на життя. Деякі з них були змушені відмовитися від академічної традиції і зайнятися імітацією «живопису вчених», або впритул наблизилися до їхнього стилю. Інші в пошуках свіжих ідей звернулися до масового мистецтва, що сприяло широкому поширенню популярних новорічних картинок і ксилографії наприкінці династії Мін. Тим не менш стилі школи Чже продовжували ще довго впливпти на живопис Китаю, Японії та Кореї.

Вираз «школа Чже» (Чжепай) вживають і в більш широкому сенсі для позначення всіх придворних стилів живопису епохи Мін, протиставляючи їх «живопису вчених», головним осередком якої була «Школа У».

Представники[ред. | ред. код]

Школа Чже являла собою різних регіональних художників, які наслідували стилю Дай Цзіня. В першу чергу це були його родичі — син — Дай Цюань, зять — Ван Шісян. У середній період правління династії Мін популярність отримали Ся Чжи, Фан Юе, Чжун Ан, Ся Цуй та У Вей.

Джерела[ред. | ред. код]

• W. Watson. The Arts of China 900–1620. Yale University Press 200, pp 176–178