Шуранова Антоніна Миколаївна — Вікіпедія
Шуранова Антоніна Миколаївна | ||||
---|---|---|---|---|
Ім'я при народженні | Шуранова Антонина Николаевна | |||
Народилася | 30 квітня 1936 місто Севастополь, Крим | |||
Померла | 5 лютого 2003 (66 років) Санкт-Петербург, Росія | |||
Поховання | Серафимівське кладовищеd | |||
Національність | росіянка | |||
Громадянство | СРСР → Росія | |||
Діяльність | актриса театру і кіно | |||
Alma mater | Російський державний інститут сценічних мистецтв | |||
Роки діяльності | 1962—2002 | |||
Чоловік | Хочинський Олександр Юрійович (1944-1998) | |||
Провідні ролі | Княжна Марья, генеральша Войніцева, жертовна медсестра, Гертруда в «Гамлеті» Вільяма Шекспіра | |||
IMDb | ID 0795919 | |||
Нагороди та премії | ||||
| ||||
Шуранова Антоніна Миколаївна у Вікісховищі |
Шуранова Антоніна Миколаївна (30 квітня 1936, Севастополь, Кримська Автономна РСР — 5 лютого 2003, Санкт-Петербург, Росія) — радянська, російська актриса. Народна артистка РРФСР (1980).
Біографія. Ранні роки[ред. | ред. код]
Батько Аноніни був військовим і відповідно комуністом[1]. Тому за призначенням опинився у місті Севастополь. Тому і Антоніна народилася 30 квітня 1936 р. у Севастополі. Мати була з Москви. Бабця дуже хотіла похрестити першу онуку, але батько комуніст був категорично проти. Бабця таємно загорнула онуку у ковдру і тихо вивезла її у місто Балаклава, де й охрестила[1]. Батько помер напередодні війни 1941—1945 рр. Мати вимушено перебралась на житло у Ленінград, де мешкала її рідна сестра. У 1941 р. розпочалася війна і їх евакуювали. Наново родина перебралася у Ленінград після знятої блокади.
Перші професії[ред. | ред. код]
Закінчила технікум зеленого будівництва. Три роки працювала садівником у Виборзькому районі міста, бо треба було допомагати матері (в родині ще були дві молодші сестри). У вільний час ходила до музею Ермітаж на мистецтвознавчі лекції. За її зізнанням кохалася у класичному мистецтві і мріяла стати мистецтвознавицею[1]. В тодішньму музеї зберігли колишній припалацовий театр, що використовували для комуністичних зібрань, лекцій, урочистостей. Лише іноді згадували про первісне призначення споруди і віддавали сцену під вистави. Саме в Ермітажному театрі молода Антоніна Шуранова зіграла уривок з класичної вистави " Дівчина з глеком " іспанського драматурга Лопе де Вега[1].
Ленінградський театральний інститут[ред. | ред. код]
Зробила спробу поступити у Ленінградський театральний інститут імені Островського і відразу була туди прийнята. Пізніше сама зізнавалась, що спочатку не могла повірити у власне везіння. З її слів, до інституту призвичаїлася лише на останньому курсі[1].Тоді ж, ще студенткою, вперше вийшла заміж. Інститут закінчила у 1962 р.
Роль княжни Мар'ї[ред. | ред. код]
На останному курсі інституту отримала запрошення на проби ролі княжни Мар'ї Болконської, в Москві якраз планували екранізувати «Війну і мир» Лева Толстого. Антоніна не прагнула зніматись у кіно, тому до запрошення віднеслася байдуже. Шуранова вважала Мар'ю Толстого занадно непривабливою і плаксивою. Не дуже хотіла і їхати у Москву. Але кіношники почали бомбардувати деканат театрального інституту запрошеннями і на студентку натиснули («Ну хоча би Москву побачиш»), і вона поїхала до Москви.
Анатолій Кторов і Антоніна Шуранова[ред. | ред. код]
Проби на роль Мар'ї тривали довго, йшов прискіпливий відбір претенденток. Лише на останньому етапі відбору у Шуранової прокинувся спортивний азарт і вона почала боротьбу за роль. На цьому етапі відбулося її знайомство з відомим московським актором Анатолієм Кторовим. Саме він був затверджений на роль батька княжни Мар'ї (старий князь Болконський). Шуранова мало знала власного батька, тому для молодої актриси були такими важливими її стосунки з кінематографічним батьком і надзвичайно досвідченим актором, його людяною і партнерською підтримкою. По виході фільму «Війна і мир» у прокат СРСР більшість акторів прокинулися новими зірками, серед них і Антоніна Шуранова.
Вдруге зіркова роль наздогнала Антоніну Шуранову у 1977 році, коли вона прожила життя вдови Войніцевої, володарки гинучого маєтку, жінки, що втрачає своє останнє кохання і коханого разом з усім (Незакінчена п'єса для механічного піаніно).
Ленінградський ТЮГ імені Брянцева[ред. | ред. код]
Після закінчення інституту отримала запрошення до Ленінградського Театру юного глядача. Запрошення Шуранову не дуже приваблювало, адже вона готувала себе до дорослих ролей, а тут якийсь дитячий театр. Вона тоді не знала, що за задумом театрального режисера, дитячий театр буде реалізовувати як дитячі, юнацькі вистави, так і цілком дорослі. Корогодський ставитиме на сцені тогочасного театру навіть п'єси Вільяма Шекспіра, де гратиме і майбутній чоловік Шуранової — Хочинський Олександр Юрійович, котрому із зірковими ролями у кіно не дуже щастило. Хочинський грав Гамлета, а Шуранова відтворила роль Гертруди, королеви — матері Гамлета.
Останні вісім років життя працювала в Театрі сатири (Петербург, Василівський острів).
Життя з Хочинським[ред. | ред. код]
Шуранова і Хочинський були знайомі чотирнадцять років, підтримували дружні стосунки родинами. Вони поєдналися лише 1976 року.
Смерть[ред. | ред. код]
Померла від ускладнень раку. Похована в одній могилі з Олександром Хочинським.
Фільмографія[ред. | ред. код]
- «Кюхля», 1964
- «Війна і мир», 1967
- «На шляху в Берлін», 1969
- «Крок з даху», 1970
- «Чайковський», 1970
- «Справи сердечні», 1973
- «Зірка привабливого щастя», 1975
- «Довіра», 1975
- «Незакінчена п'єса для механічного піаніно», 1977
- «Суворе чоловіче життя», 1977
- «Інженер Графтіо», 1979
- «З тих пір, як ми разом», 1982
- «Товариш Іннокентій», 1981
- «По коням!», 1984
- «Клуб жінок», 1987
- «Всі когось люблять…», 1988
- «Історія хвороби», 1990
- «Зимова вишня 3», 1995
- «Бандитський Петербург», фільм 1, 2000
Див. також[ред. | ред. код]
- ТЮГ імені Брянцева
- Корогодський Зіновій Якович
- «Тіммі, сучасник мамонтів (ТЮГ, 1981)»
- Кторов Анатолій Петрович
- Хочинський Олександр Юрійович
- Незакінчена п'єса для механічного піаніно
Література і ресурси інтернету[ред. | ред. код]
- Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.506.
- Петербургский театральнй журнал (http://ptj.spb.ru/archive/31/in-memoriam-31/pamyati-antoniny-shuranovoj/),
Посилання[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
|