French
DeutschЮліус Штрайхер — Вікіпедія
| Юліус Штрайхер Julius Streicher | |||||||||
 | |||||||||
| |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Попередник: | посада запроваджена | ||||||||
| Наступник: | Ганс Зізерманн | ||||||||
| Народження: | 12 лютого 1885 Флейнгаузен біля Аугсбурга, Баварія | ||||||||
| Смерть: | 16 жовтня 1946 (61 рік) Нюрнберг | ||||||||
| Причина смерті: | повішення[1] | ||||||||
| Країна: | Німеччина | ||||||||
| Релігія: | католик, що не сповідує віру | ||||||||
| Партія: | Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини | ||||||||
| Військова служба | |||||||||
| Роки служби: | 1914–1945 | ||||||||
| Звання: |  Группенфюрер СС | ||||||||
| Битви: | Перша Світова Війна Друга Світова Війна | ||||||||
| Автограф: |  | ||||||||
| Нагороди: |
| ||||||||
Юліус Штрайхер (нім. Julius Streicher; 12 лютого 1885, Флейнгаузен біля Аугсбурга, Баварія — 16 жовтня 1946, Нюрнберг) — гауляйтер Франконії, головний редактор тижневика «Der Stürmer» (Штурмовик), один з ідеологів расизму. Страчений відповідно до ухвали Нюрнберзького трибуналу за антисемітську пропаганду й заклики до геноциду.
До початку політичної кар'єри[ред. | ред. код]
Юліус Штрайхер народився 12 лютого 1885 р. Він був дев'ятою дитиною в сім'ї Фридриха Штрайхера, вчителя римсько-католицької початкової школи. Перед війною зголосився добровольцем до Німецької армії, попрацювавши перед цим певний час учителем у початковій школі.
В ході Першої світової війни Штрайхер показав себе хоробрим солдатом і заслужив Залізного хреста I і II ступенів, а також отримав звання лейтенанта. Одначе після року служби його було звільнено з армії за недисциплінованість із забороною надалі служити у збройних силах.
Після війни[ред. | ред. код]
Після війни Штрайхер почав далі викладати в початковій школі, одначе незабаром почав брати участь у політичному житті країни на боці ультраправих сил.
У 1919 р. Штрайхер створив власну політичну організацію — Соціалістичну партію Німеччини (нім. Deutschsozialistische Partei). У 1921 р., коли Адольф Гітлер виїхав з Мюнхена до Берліна налагоджувати контакти з лідерами нацистських організацій Північної Німеччини, низка членів НСДАП, включаючи і її засновника Антона Дрекслера, звинуватили Гітлера в диктаторстві й намагалися встановити контакти з Соціалістичною партією. Гітлер терміново повернувся до Баварії і домігся кінця загравань із групою Штрайхера. Це спричинило серйозну кризу в партії, одначе Гітлер зміг утвердити себе як лідера. Незабаром Штрайхер зміг знайти з лідером націонал-соціалістів спільну мову (Гітлер вирішив, що йому все одно, які люди його оточують, аби вони допомагали його справі[2]) і 8 жовтня 1922 р. влився разом з членами Соціалістичної партії до лав НСДАП.
Коли він почув про Пивний путч, то, не бажаючи лишатися осторонь, приєднався до Гітлера і йшов поруч нього в перших лавах. Деякі свідки стверджували, що коли натовпу учасників маршу загородила дорогу поліція, саме Штрайхер першим вистрілив у поліцейських. Сам він згодом казав, що саме завдяки своїй участі в путчі фюрер завжди його підтримував надалі. «Можливо, знайдуться одна чи дві людини, яким не подобається форма носа Штрайхера. Але в той день, коли він лежав поряд зі мною на бруківці Фельдхернхалле, я поклявся, що не кину його, допоки він не кине мене», — говорив про нього опісля Гітлер.
З 16 квітня 1923 р. він розпочав випускати власну газету «Der Stürmer» («Штурмовик»), яка згодом отримала репутацію найрадикальнішого антисемітського видання Німеччини. Він друкував розповіді про ритуальні вбивства від євреїв арійських дітей, а також звинувачував євреїв у таких речах, як вибух дирижабля «Гінденбург» 1937 р. В газеті було дуже багато карикатур, інколи відверто порнографічних, а також скарги на євреїв, що заважають жити арійцям: пацієнт психіатричної лікарні жалівся, що його туди незаконно запроторили євреї; покупець писав, що йому не принесли сорочку з крамниці, що належить єврею й так далі в кожному номері. У своїх статтях Штрайхер використовував найвідвертіші образи. Він надавав антисемітизму наукового відтінку, доводячи, що арійка, чия кров пошкоджена євреєм, уже ніколи не зможе народити повноцінних арійських дітей. Юліус був талановитим оратором і активно виступав по всій Німеччині з антисемітськими промовами.
Коли 1925 р. Штрайхера було призначено гауляйтером Нюрнбергу, він усе ще викладав у школі, і його учні мусили вітати його підняттям руки зі словами «Гайль Гітлер!». У 1928 р. його звільнили зі школи за пропаганду антисемітських ідей, але це не завадило його дальшій кар'єрі: 1929 р. він став гауляйтером об'єднаної Франконії і його було обрано до баварського парламенту від нацистів, а 1933 р. і до Рейхстагу. У 1934 р. він отримав звання группенфюрера СС.
У ІІІ Рейху[ред. | ред. код]
На посаді гауляйтера Штрайхер мав лиху славу, за твердженням Вільяма Ширера, любив гуляти містом із батогом, міг робити в межах свого гау практично все, що хотів. Штрайхер прославився, як некоронований король Франконії зі штаб-квартирою в Нюрнберзі, де його слово було законом і де будь-хто, хто ставав на його шляху або викликав у нього невдоволення, міг опинитися за ґратами й бути підданий катуванням. Тільки на лаві підсудних у Нюрнберзі, де проходив суд над військовими злочинцями, я побачив Штрайхера без батога, зазвичай же він тримав його в руці або за поясом.[3]. Штрайхер мав величезну кількість коханок і постійно шантажував їхніх чоловіків.
Ставлення до Штрайхера в партії було суперечливим: Герінг, Гесс, Лей і Шахт одверто заявляли, що він своїми непристойними статтями й моральним виглядом завдає рухові набагато більше шкоди, ніж користі. У 1938 р. Гесс навіть тимчасово заборонив випуск «Штурмовика» після того, як Штрайхер вимагав гільйотинувати єврея, що одружився з арійкою, а Геббельс неодноразово забороняв його публічні виступи. З іншого боку Гітлер практично завжди його підтримував.
У 1937 р. Штрайхер уступив у серйозну конфронтацію з Герінгом, назвавши в одному з номерів «Штурмовика» його єдину дочку «плодом штучного запліднення». Цей випад на адресу Герінга був пов'язаний з тим, що той хотів бачити Мільха, якого Штрайхер вважав за єврея, своїм заступником і скоригував йому біографію. У відповідь Герінг домігся від Гітлера фінансової перевірки діяльності Штрайхера, результатом якої стало його зміщення з усіх партійних посад 1940 р. Після цього він прямо політикою не займався, зосередившись на редагуванні «Штурмовика». Газета видавалася далі до 1945 р.
23 травня 1945 р. його заарештували американці.
В Нюрнберзі[ред. | ред. код]
На Нюрнбергзькому процесі (проходив у головному місті Франконії, гауляйтером якої був Штрайхер) йому було висунуто звинувачення в підбурюванні до вбивств євреїв, що підпадало під Звинувачення 4 процесу — злочини проти людства. У відповідь Штрайхер назвав процес «тріумфом світового єврейства». Його було визнано за осудну особу і здатним відповідати за свої дії, хоча й констатовано наявність певних нав'язливих ідей. Він стверджував, що прокурори й судді — євреї, й не розкаявся.
Його адвокат — доктор Ганс Маркс намагався збудувати захист свого клієнта на тому, що його «Штурмовик» ніхто не сприймав усерйоз. Одначе Штрайхер виступав різко проти цього.
Коли його присудили до смерті, він сказав: «Звісно, смертна кара! Чого ще можна було чекати! Та й вони з самого початку це знали». Під час страти, він устав під зашморгом і гучно закричав: «Purimfest!» (єврейське свято Пурим — перемога над ворогами юдеїв). «Я вирушаю до Бога. Одного разу більшовики повісять і вас!». Після цього він кілька разів вигукнув: «Гайль Гітлер!». За свідченням ката Джона Вуда, останнє «Гайль Гітлер!» доносилося вже з мішка, а присутнього під час страти журналіста Джозефа Кінгсбері-Сміта, — вже з мішком на голові Штрайхер вигукнув «Адель, моя кохана дружино!». Після страти Штрайхерове тіло разом із тілами інших страчених було кремовано, а прах таємно вивезено й розвіяно.
Сім'я[ред. | ред. код]
Штрайхер був двічі одружений.
- Перша дружина — Кунігунда Рот, дочка булочника. Одружилися в 1913 році. Кунігунда померла в 1943 році. В шлюбі народились двоє синів:
- Лотар (нар. 1915) — капітан вермахту, кавалер Німецького хреста в золоті (1 січня 1945);
- Елмар (нар. 1918);
- Друга дружина — Адель Таппе, колишня секретарка Штрайхера. Вони одружились у травні 1945 року. На Нюрнберзькому процесі Адель виступила в якості свідка, захищаючи свого чоловіка: вона сказала, що той був чудовим сім'янином і хорошою людиною. За словами Альфреда Йодля, Адель була «надто мила для такого закінченого покидька, яким є її чоловік».
Нагороди[ред. | ред. код]
- Залізний хрест 2-го і 1-го класу
- Орден «За військові заслуги» (Баварія) 4-го класу з мечами
- Хрест «За цивільні заслуги» (Австро-Угорщина) на стрічці медалі за хоробрість
- Почесний партійний знак «Нюрнберг 1929»
- Великий почесний знак міста Фюрта
- Почесний громадянин міста Фюрта і громади Тюркгайм
- Золотий партійний знак НСДАП
- Почесний кут старих бійців
- Почесний хрест ветерана війни з мечами
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Andrus B. C. I was the Nuremberg jailer — first — NY: Coward-McCann, Inc., 1969. — 210 p.
- ↑ Вільям Ширер. Зліт і падіння Третього Рейху
- ↑ У. Шірер «Зліт і падіння Третього Рейху»
Джерела[ред. | ред. код]
- Сьянова Є. «Десятка з колоди Гітлера» — Москва: Время, 2005.
- Гільберт Г. «Нюрнберзький щоденник» / пер. з нім. А. Л. Уткіна — Смоленськ: Русич, 2004.
- Єфімов Б. «Одноліток століття. Згадки» — Москва: Советский художник, 1987.
- Peter Hüttenberger: Die Gauleiter. Studie zum Wandel des Machtgefüges in der NSDAP, Stuttgart 1969
- Franz Pöggeler: Der Lehrer Julius Streicher. Zur Personalgeschichte des Nationalsozialismus, Frankfurt (M.) u. a. 1991
- Das Deutsche Führerlexikon, Otto Stollberg G.m.b.H., Berlin 1934
- David Irving: Nürnberg die letzte Schlacht Hinter den Kulissen der Siegerjustiz, Grabert-Verlag, Tübingen 2005, ISBN 3-87847-156-4 ISSN 0564-4186, S. 368
Посилання[ред. | ред. код]
- Биография Штрейхера
- Фотография Штрейхера
- У. Ширер, «Взлёт и падение Третьего Рейха» [Архівовано 27 вересня 2007 у Wayback Machine.]
- Юлиус Штрайхер и антисемитская пропаганда в Третьем Рейхе
- Лотар Штрайхер на сайті Traces of War [Архівовано 16 липня 2018 у Wayback Machine.]
| ||||||||||||||||||||||||||||
|
