Юматов Володимир Сергійович — Вікіпедія

Юматов Володимир Сергійович
Владимир Сергеевич Юматов
Ім'я при народженні	Володимир Сергійович Юматов
Дата народження	19 травня 1951 (72 роки)
Місце народження	Москва, РРФСР, СРСР
Громадянство	СРСР → Росія
Alma mater	філософський факультет МДУd
Професія	актор,; філософ.
Кар'єра	1982 — дотепер
Народний артист Росії
IMDb	ID 0950882

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Юматов.

Володимир Сергійович Юматов (нар.. 19 травня 1951, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський і російський актор театру і кіно, філософ (кандидат філософських наук). Народний артист Російської Федерації (2014).

Біографія[ред. | ред. код]

Володимир Юматов народився 19 травня 1951 року в Москві, в акторській родині. Батьки, Сергій Никифорович Юматов і Тетяна Володимирівна Шравліна, разом закінчили Оперно-драматичну студію під керівництвом К. С. Станіславського при Большому театрі в Москві.

У дитинстві Володя захоплювався музикою і театром. До восьмого класу навчався в Московській військово-музичній школі. Протягом п'яти років у складі роти юних барабанщиків відкривав паради на Червоній площі.

Після закінчення московської середньої школи № 820 намагався вступити в ГІТІС (на курс Андрія Гончарова), але не пройшов у третьому турі.

Після служби в лавах Радянської армії вступив на навчання на філософський факультет МДУ. З аспірантури пішов до Академії суспільних наук при ЦК КПРС, куди через 2-3 роки після цього розподілилася на роботу випускниця факультету психології МДУ Ірина Булигіна — його майбутня дружина. В Академії отримав вчений ступінь — кандидата філософських наук. Кандидатську дисертацію захищав з прикладної соціології. Тема дисертації була пов'язана зі впливом неформальної сфери міжособистісного спілкування на формування людини і його соціальну поведінку.

Після закінчення Академії працював заступником головного редактора Головної редакції листів і соціологічних досліджень Держтелерадіо СРСР, офіс якої знаходився на Сивцевому Вражку в Москві. Пішов з редакції, коли його вирішили призначити головним редактором.

Акторську кар'єру розпочав у Студентському театрі МДУ під керівництвом Романа Віктюка, куди прийшов після п'ятого курсу МДУ і пропрацював там сім років.

У 1984 році режисер Марк Розовський запросив Юматова до Московського державного театру «Біля Нікітських воріт», де актор служить дотепер.

У 2002 році Володимиру Юматову присвоєно почесне звання «Заслужений артист Російської Федерації», а в 2014 році — «Народний артист Російської Федерації».

З 2016 року Володимир Юматов на запрошення режисера Марка Захарова поєднує роботу в театрі «Біля Нікітських воріт» з роботою в Московському державному театрі «Ленком», де зайнятий у виставі «День опричника» за творами Володимира Сорокіна «Телурія» і «День опричника», прем'єра якого відбулася в 2016 році^[1].

Родина[ред. | ред. код]

Друга дружина — Ірина Булигіна, народилася в Індії в родині радянського журналіста-міжнародника, психологиня, закінчила факультет психології МДУ. У подружжя двоє дітей. Старший син — Сергій, журналіст, закінчив інститут іноземних мов, володіє двома мовами, працює в агентстві «ТАРС». Молодший син — Олексій, закінчив цей же інститут іноземних мов.

Творчість[ред. | ред. код]

Театральні роботи[ред. | ред. код]

«Уроки музики» (реж. Роман Віктюк)
«Бідна Ліза»
«Завтра була війна» (реж. Роман Віктюк; БК «Замоскворіччя»)
«Історія коня»
«Гамбрінус»
«Роман про дівчаток»
«Дві істоти в безмежності»
«Ціна» (реж. В. Харченко)
«Шевці» (реж. В. Херрман)
«Доктор Чехов»
«Два Чехових»
«Ромео і Джульєтта»
«Дядя Ваня»
«Крокодильня»
«Живий труп»
«Як посварився І. І. з І. М.»
«Гамлет»

Фільмографія[ред. | ред. код]

1979 — Місце зустрічі змінити не можна — хлопець на лавці, з якої його зігнав оперативник Вася Векшин (1-ша серія, в титрах не вказаний)
1982 — Просто жах! — Беклемісов, товариш Мурашова-старшого (епізод)
1986 — Попутник — товариш Жиліна
1988 — Неділя, пів на сьому — Микола Павлович, слідчий прокуратури
1989 — Нечиста сила — слідчий
1990 — Пристрасті за Володимиром — епізод
1991 — Гамбрінус
1992 — Чайка (короткометражний)
1992 — Рекет — Титов, редактор
2001 — Ігри в підкидного
2001 — Лінія захисту — Павло, старший син Віктора Кошельова
2001 — Фаталісти — Генадій Степанович
2002 — Next 2 — таксист
2002 — Коханець — Адик
2002 — Марш Турецького (2-й сезон) — депутат, Аркадій Вікторович Придорога
2004 — Час жорстоких — Станіслав Нетребин, «права рука» Князева
2004 — Афромосквич — декан
2004 — Все починається з любові — Фёдоров
2004 — Московська сага — слідчий НКВД
2005 — Ад'ютанти любові — Прошка
2006 — Хто в домі господар? — оцінник
2006 — Чарівність зла — слідчий
2006 — Пушкін. Остання дуель — Василь Андрійович Жуковський, російський поет
2007 — Закон і порядок — Михайло Серафимович, дирижер
2007 — Ліквідація — Семчук, слідчий (та закадровий текст)
2007 — Агонія страху — Турін
2007 — Важкий пісок — Штальбе, німецький офіцер, оберштурмбаннфюрер СС, комендант містечка Сновська
2007 — Одна любов душі моєї — Ведучий/Василь Жуковський
2007 — Я — сищик — Сан Санич
2008 — Захист — Смуглов
2008 — Друге дихання — Сіренко
2008 — Монтекрісто — Михайло Сергійович Сомов
2009 — Невідомий путч — Борис Карлович Пуго, міністр внутрішніх справ СССР
2009 — Правду приховує брехня — Євген Семенович, генерал МВС
2009 — Пірат і піратка — Аркадій Семенович Селезньов, професор, лікар Пашкова
2009 — Шлях додому — Клим
2009 — В одному кроці від Третьої світової — Едгар Гувер
2009 — Журов — слідчий з Москви
2009 — Серце капітана — військовий лікар
2009 — Суд — Леонід Осипов, викладач, обвинувачений в отриманні хабара
2009 — Исаев — Станіслав Іванович Гржимальський, генерал
2009 — Петля — Олексій Павлович Пауков, полковник
2009 — Завтра все буде по іншому (документальний фільм) — Борис Карлович Пуго, міністр внутрішніх справ СРСР
2010 — Що приховує любов — Максим Захарович, слідчий на пенсії
2010 — Афганістан. Точка неповернення (документальний фільм)
2010 — Детективне агентство «Іван та Марія» — Глєбов
2010—2011 — Втеча — Володимир Іванович Попов, начальник ВТУ № 24
2010 — Терміново в номер — Ігор Михайлович Субботін, підполковник, керівник прес-служби УВС
2010 — Сивий мерин — начальник відділу МУРу, полковник Скоробогатов
2010 — Стріляючі гори — епізод
2010 — Голоса — Гудков, майор ОБС
2010 — Основна версія — Дмитро В'ячеславович Колчин, батько Євгена, дипломат
2010 — Карусель — юрист
2011 — Група щастя — Дмитро Миколайович Афанасьєв, слідчий
2011 — Каменська 6 (фильм № 6 «Пружина для мишоловки») — Лев Аргунов
2011 — Товариші поліцейські (фільм «Шахраї») — Юрій Васильович Макєєв («Дід»), майор поліції
2011 — Єльцин. Три дні в серпні — Михайло Горбачов, президент СРСР, генеральний секретар ЦК КПРС
2011 — Ми оголошуємо вам війну — Анатолій Васильович Жигунов, батько Олени
2011 — Чорні вовки — Микола Іванович Клименко, полковник, командир військово-будівельної частини
2011 — Будинок зразкового утримання — Сергій Георгійович Грибоєдов, кінорежисер
2012 — Мосгаз — Григорій Михайлович Чудовський, журналіст, фронтовий друг Черкасова
2012 — Зовнішнє спостереження — Сергій Гаврилович Зав'ялов, кримінальний авторитет
2012 — Одного разу в Ростові — Геннадій Павлович Копильцов, начальник ростовського Управління КДБ, полковник
2012 — Зненавиджена — мер міста Геннадій Олексійович Мажа
2012 — Свято під замком — оповідач
2012 — Сутичка — Куратор
2013 — Метро — начальник ГУВС Москви, генерал-полковник поліції
2013 — Вбити Сталіна — Микола Сидорович Власик, генерал, начальник охорони Йосипа Сталіна
2014 — Академія — Лобанов
2014 — Викрадення Єви — Юрій Рудольфович Підгорний, батько Єви, депутат і підприємець
2014 — Сонячний удар — обережний полковник, любитель опери
2014 — Вдова — Валерій Григорович Малкін, батько Поліни
2014 — Григорій Р. — Петро Аркадійович Столипін, голова Ради міністрів Російської імперії
2014 — Кат — Григорій Михайлович Чудовський, журналіст, редактор газети «Радянська трибуна», фронтовий друг Черкасова
2015 — Місто — Назар Якимович Барсуков, старшина міліції
2015 — І я там був
2015 — Кінець прекрасної епохи — член редколегії
2015 — Павук — Григорій Михайлович Чудовський, журналіст, редактор газети «Радянська трибуна», фронтовий товариш Черкасова
2015 — Таємнича пристрасть — Федір Пилипович Кількічьов, завідувач відділом пропаганди і агітації ЦК КПРС
2015 — Непідкупний — Петро Васильович Анісімов, начальник слідчого відділу при Генеральній прокуратурі СРСР
2016 — Катерина. Зліт — граф Петро Борисов Шереметєв
2016 — Челночніци — Павло Олексійович Рябушкін, майор міліції у відставці, батько Ольги Родіонової
2016 — Шакал — Григорій Михайлович Чудовський, журналіст, редактор газети «Радянська трибуна», фронтовий товариш Черкасова
2016 — Злочин — Віктор Володимирович Антонов, мер міста Светогорську
2017 — Крила імперії — Ільїн
2017 — Торгсин — Олександр Євгенович Ферсман, академік, керівник Олексія
2017 — Ходіння по муках — Тьотькін
2018 — Операція «Сатана» — Григорій Чудовський, редактор газети «Радянська трибуна», фронтовий товариш Черкасова
2019 — Формула помсти — Григорій Чудовський, редактор газети «Радянська трибуна», фронтовий товариш Черкасова
2019 — Поселенці — Олександр Михайлович Семенов (Шерхан)
2019 — Відображення веселки
2019 — Пристави
2019 — Чорнобиль
2020 — Катя і Блек — Сергій Іванович Ковальов

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Труппа театра. Юматов Владимир Сергеевич. Биография. [Архівовано 3 травня 2017 у Wayback Machine.] Официальный сайт Московского государственного театра «Ленком» // lenkom.ru

Посилання[ред. | ред. код]

Володимир Юматов у програмі Сергія Власова «Кабачок „Дежавю“». [Архівовано 17 березня 2016 у Wayback Machine.] // youtube.com
Володимир Юматов, актор. Біографія, ролі в театрі і кіно, фото. [Архівовано 18 вересня 2020 у Wayback Machine.] // ruskino.ru
Володимир Сергійович Юматов. Огляд фільмів і вистав за участю актора, фотографії. [Архівовано 24 червня 2020 у Wayback Machine.] // afisha.ru
Володимир Юматов. Біографія, фільмографія, новини, фотографії. [Архівовано 29 листопада 2017 у Wayback Machine.] Сайт «Вокруг ТВ» // vokrug.tv
Володимир Юматов. Біографія. [Архівовано 25 жовтня 2020 у Wayback Machine.] Сайт «Актори радянського і російського кіно» // rusactors.ru

[1] Труппа театра. Юматов Владимир Сергеевич. Биография. [Архівовано 3 травня 2017 у Wayback Machine.] Официальный сайт Московского государственного театра «Ленком» // lenkom.ru

[1]