«Юнона» та «Авось» — Вікіпедія

«„Юно́на“ та „Аво́сь“» — одна з найвідоміших^[1]^[2] радянських рок-опер композитора Олексія Рибникова на вірші поета Андрія Вознесенського. Прем'єра відбулася 9 липня 1981 року на сцені Московського театру імені Ленінського комсомолу (режисер Марк Захаров, постановка танців Володимира Васильєва, художник Олег Шейнціс), в репертуар якого спектакль входить до сих пір.

У назві вистави використані імена двох вітрильників, «Юнона» та «Авось», на яких здійснювала своє плавання експедиція Миколи Резанова.

Сюжет[ред. | ред. код]

Сюжет поеми «Авось» (1970) і рок-опери заснований на реальних подіях і присвячений подорожі російського державного діяча Миколи Петровича Резанова до Каліфорнії у 1806 році і його зустрічі з юною Кончітою Аргуельо, дочкою коменданта Сан-Франциско.

За спогадами Андрія Вознесенського, поему «Авось» він почав писати у Ванкувері, коли «ковтав … утішні сторінки про Резанова товстого тому Дж. Ленсена, стежачи за долею співвітчизника»^[3]. Крім того, зберігся і був частково виданий подорожній щоденник Резанова, який був також використаний Вознесенським.

В сюжет рок-опери покладено короткочасну і трагічну любов Резанова та Кончіти. Відправляючись назад, додому Резанов обіцяє своїй коханій повернутися. Але дорогою додому через Сибір захворів і помер у Красноярську.

Кончіта не вірила слухам, які доходили до неї про смерть нареченого. Тільки у 1842 році англійський мандрівник Джордж Сімпсон, прибувши у Сан-Франциско, повідомив їй подробиці його загибелі. Повіривши в його смерть лише тридцять п'ять років по тому, вона дала обітницю мовчання, а через кілька років прийняла постриг в домініканському монастирі в Монтерреї, де провела майже два десятиліття і померла у 1857 році.

А ще через півтора століття, стався символічний акт возз'єднання закоханих. Восени 2000 року шериф каліфорнійського міста Бениша, де похована Кончіта Аргуельо, привіз до Красноярська жменю землі з її могили і троянду, щоб покласти до білого хреста, на одній стороні якого вибиті слова «Я тебе ніколи не забуду», а на іншій — «Я тебе ніколи не побачу».