Яан Унт — Вікіпедія

Яан Унт; ест. Jaan Unt
	Поручик; Підполковник ( Естонія)
Загальна інформація
Народження	20 липня 1894; с. Мурікатсі, повіт Вільяндімаа, Естонія
Смерть	24 грудня 1974 (80 років); м. Ванкувер, Канада
Громадянство	Естонія
Alma Mater	Тартуський університет
Військова служба
Приналежність	Естонія
Війни / битви	Війна за незалежність Естонії
Командування
	Піхотний батальйон Купер'янова
Нагороди та відзнаки
	Кавалер Військового ордена Лачплесіса
	Яан Унт у Вікісховищі

Яан Унт (ест. Jaan Unt, 20 липня 1894, с. Мурікатсі, повіт Вільяндімаа, Естонія — 24 грудня 1974, м. Ванкувер, Канада) — офіцер Естонської армії під час війни за незалежність, командир Піхотного батальйону Купер'янова.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у сім'ї фермера. Навчався в школі Леебіку, парафіяльній школі в Гелме і в Талліннській торговій школі, яку закінчив у 1912 році.

З початком Першої світової війни був мобілізований у лютому 1915 року. Закінчив 4-те Петроградське училище прапорщиків, де навчався на одному курсі з Юліусом Куперьяновим, згодом разом з ним служив у 5-му Київському гренадерському полку. На фронті з жовтня 1915 року у Польщі, у березні 1917 року отримав звання поручника.

У травні 1917 року приєднався до 1-го естонського піхотного полку, який формувався в Таллінні, у вересні того ж року був направлений в естонський резервний батальйон, розташований в Тарту, де також виконував обов'язки лінійного командира. Після розформування резервного батальйону разом з Куперьяновим організував підпільну оборонну організацію Омакайтсе в Тарту під час першої німецької окупації.

У грудні 1918 року призначений командиром 4-го відділу Тартумааського партизанського батальйону, сформованого Куперьяновим, а після його загибелі очолив підрозділ.

У січні 1921 року служив у 6-му піхотному полку. У квітні цього ж року залишив військову службу і почав керувати власним господарством у Тартуському повіті. У листопаді 1922 року отримав звання підполковника.

Після комуністичного заколоту 1 грудня 1924 року його знову призвали на службу.

У 1927 році закінчив Тартуську міську вечірню середню школу та розпочав навчатися на юридичному факультеті Тартуського університету, але в 1930 році перевівся на економічний факультет.

З червня 1934 року на службі у поліції, спочатку комісар Нарвської станції залізничної поліції, а у червні 1936 року був переведений комісаром поліції дільниці Хаапсалу префектури Ляене-Сааре. У грудні 1936 року призначений другим заступником начальника префектури Ляене-Сааре. У червні 1937 року добровільно залишив поліцію та оселився в Нимме, де працював бухгалтером.

В окупованій Естонії йому вдалося уникнути репресій під час радянської влади. Під час німецької окупації обіймав керівні посади в поліції Таллінна, а також був спеціальним комісаром Естонського муніципалітету в Естонському легіоні. Влітку 1944 року брав участь в оборонних боях проти Червоної Армії в Тартуському повіті як командир місцевого відділу Омакайтсе. У вересні 1944 року виїхав до Німеччини, де залишився після закінчення війни.

У 1947 році виїхав до Англії, а звідти до Канади в 1948 році. Жив на узбережжі Тихого океану поблизу Ванкувера. Там він створив курячу, а згодом індича ферму, на якій працювали з дружиною до виходу на пенсію в 1967 році.

Помер 24 грудня 1974 року у своєму будинку поблизу Ванкувера і був похований на кладовищі Форест Лон.

Джерела[ред. | ред. код]

Alice Kuperjanov, "Julius Kuperjanovi kaaslasena Saksa okupatsioonist Paju lahinguni". Grenader Grupp 2008. I trükk 1937.
"Eesti Vabadussõda 1918–1920", I osa. Tallinn: Mats, 1996. I trükk 1937.
Mati Õun, "Eesti ohvitserid ja sõjandustegelased". I kogumik. Tallinn: Tammiskilp, 1998, lk 163–164.
Jaak Pihlak, "Helme kihelkond ja Vabaduse Risti vennad". Viljandi Muuseum, 2007, lk 306–308.
Mati Kröönström, "Kuperjanovi partisanide väeosa ja selle juhid Vabadussõjas". // Tuna 2008, nr 1, lk 66–75

Посилання[ред. | ред. код]

Офіційний сайт (ест.)(англ.)