Яблонський Василь Миколайович — Вікіпедія

|Діти=

Василь Миколайович Яблонський
Василь Яблонський у 2019
Народився	27 грудня 1966(1966-12-27) (57 років) м. Кам’янець-Подільський
Місце проживання	м. Київ
Країна	Україна
Національність	українець
Діяльність	історик
Alma mater	Київський університет
Галузь	історія політологія
Вчене звання	доцент
Науковий ступінь	доктор історичних наук
У шлюбі з	Яблонська Тетяна Миколаївна
Діти	Донька Яблонська Анастасія Син Яблонський Олексій
Нагороди	Медаль «15 років Збройним Силам України» Подяка Президента України Орден «За заслуги» III ступеня Орден «За заслуги» ІІ ступеня

Василь Миколайович Яблонський (нар. 27 грудня 1966 р., м. Кам’янець-Подільський) — український історик, політолог. Завідувач кафедри міжнародних відносин Київського університету імені Бориса Грінченка.

Доцент Національного університету "Києво-Могилянська академія" (1999-2004). Заступник керівника Головної аналітичної служби – керівник департаменту інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності Президента України, Секретаріат Президента України (2005-2006). Перший заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень (2018-2019). Член Ради з питань національної єдності (2015-2019). Кандидат історичних наук (1998). Доцент (2001). Доктор історичних наук (2021).

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

Василь Миколайович Яблонський народився 27 грудня 1966 року в Кам’янці-Подільському. У 1990 році закінчив історичний факультет, а у 1996 році - аспірантуру Київського університету.

Захистив кандидатську дисертацію «Директорія УНР: формування засад української державності (1918-1920)».

Захистив докторську дисертацію "Діяльність Державного центру УНР в екзилі. 1920-1992 рр." (2021)

У 2001 - 2005 роках навчався в докторантурі Національного університету "Києво-Могилянська академія".

У 2006 році нагороджений Медаллю «15 років Збройним силам України».

У 2009 році отримав Подяку Президента України.

У березні 2012 року нагороджений Орденом «За заслуги» III ступеня.

У травні 2019 року нагороджений Орденом «За заслуги» ІІ ступеня.

У 1990 — 1993 рр. викладав у Кам'янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка.

У 1993 — 1994 роках — працював головним спеціалістом у Міністерстві України у справах національностей та міґрації.

1994 — 1995 — керівник аналітичного відділу Фонду "Українська перспектива".

1996 — 1997 — заступник генерального директора ТОВ "РІА-Світ", а у 1997 — 1998 роках — помічник голови правління ЗАТ "Інформаційні технології XXI".

1999 — 2001 рік — доцент Київського національного лінгвістичного університету.

2002 — 2003 роках — заступник директора Української аграрної конфедерації.

У 2000 — 2007 рр. — доцент Національного університету "Києво-Могилянська академія".

2005 — 2006 — заступник керівника Головної аналітичної служби — керівник департаменту інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності Президента України, Секретаріат Президента України.

2006 — 2010 — завідувач оперативно-аналітичного, аналітично-інформаційного відділів Національного інституту стратегічних досліджень.

2010 — 2018 — заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень.

З 05 вересня 2018 — перший заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень. Звільнений з посади 24 грудня 2019 року^[1].

З 17 травня до 13 серпня 2019 — виконував обов'язки директора^[2] Національного інституту стратегічних досліджень.

З 25 грудня 2019 по 30 серпня 2021 - радник при дирекції НІСД.

Фіналіст державного конкурсу на посаду очільника Українського інституту національної пам'яті (2019)

З 1 вересня 2021 по серпень 2022 - завідувач кафедри міжнародних відносин і міжнародного права Київського університету імені Бориса Грінченка.

З 1 вересня 2022 - завідувач кафедри міжнародних відносин Київського столичного університету імені Бориса Грінченка.

У квітні 2023 року став лауреатом Премії імені Івана Виговського (Nagroda im. Iwana Wyhowskiego) за 2021 рік (Польща).

У 2003 — 2004 рр. член ради проекту "Громадська стратегія розвитку; у 2006 — 2010 рр. член Ради з питань етнонаціональної політики; у 2016 -2019 рр. член Ради з питань національної єдностіhttps://zakon.rada.gov.ua/laws/show/697/2015#Text. У 2017 - 2019 рр. член Комісії при Міністерстві юстиції України з питань дотримання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».

У 2016-2019 - член редколегії фахового журналу "Стратегічні пріоритети", у 2018-2019 - заступник головного редактора.

З 2021 член редколегії фахового журналу "Гуманітарні студії: історія та педагогіка" http://gsip.wunu.edu.ua/index.php/gsipua/about/editorialTeam

Третій ранг державного службовця (серпень 2005 року).

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

У квітні 2014 р. рішенням Президії Національної академії наук України заступнику директора Національного інституту стратегічних досліджень Яблонському Василю Миколайовичу присуджено премію НАН України імені М. І. Костомарова за видатні наукові роботи в галузі історії та історичного  джерелознавства за працю «Український парламентаризм на еміграції. Державний центр УНР: документи і матеріали, 1920-1992»^[3].

Основні наукові праці:

• Ісак Мазепа. Україна в огні і бурі революції. / Упорядник В. Яблонський. К.: Темпора, 2003. С. 5-24.

• Український парламентаризм на еміграції. Державний центр УНР: документи і матеріали, 1920-1992 / Упорядник В. Яблонський. К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2012. 840 с.

• Політична ситуація в Україні: кризові тенденції та шляхи їх подолання: (2007 р. - вересень 2008 р.): [зб. аналіт. мат-ів] / За ред. В. М. Яблонського. К.: НІСД, 2009.108 с.

• Яблонський В. Сучасні політичні партії України: Довідник. К.: Лексикон, 1996. 151 с.

• Яблонський В., Латко Я. Сучасні політичні партії України. К.: Альтерпрес, 1999. 227 с.

• Зущик Ю., Кривошеєнко О., Яблонський В. Фігури. Політичне лідерство в сучасній Україні (у співавторстві). К.: Альтерпрес, 1999. 275 c.

• Яблонський В. Від влади п’ятьох до диктатури одного. Історико-політичний аналіз Директорії УНР. К.: Альтерпрес, 2001. 160 с., іл.

• Інформаційні війни. К.: Телекритика, 2005. 200 с.

• Бурковський П. А., Яблонський В. М. Антисемітизм в Україні: стан та шляхи подолання. // Україна в 2007 році: щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку: Монографія / За заг. ред. Ю.Г . Рубана. К.: НІСД, 2007. С. 204-217.

• Бурковський П. А., Кисельов С. С., Яблонський В. М. Взаємодія гілок влади та провідних політичних сил у процесі здійснення конституційної реформи. // Україна в 2008 році: щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку: Монографія / За заг. ред. Ю. Г. Рубана. К.: НІСД, 2008. С. 90-94.

• Vasyl Jablonskyj. Symon Petlura et les problemes de consolidation de l'emigration politique ukrainienne de 1947 a 1950 // Symon Petlura et l'independance de l'Ukraine. 24 novembre 2004. Journee d'etude internationale. Paris-Kyiv, 2008. С. 23-31.

• Яблонський В. М. Державний центр УНР в екзилі: ідеї, боротьба, традиція (1921– 1992 роки). К.: КНТ, 2020. 648 с., іл.

Особисте життя[ред. | ред. код]

Одружений, дружина Яблонська Тетяна Миколаївна, має двох дітей – доньку Анастасію та сина Олексія.

Захоплення[ред. | ред. код]

Нумізматика, туризм, футбол, риболовля.

Примітки[ред. | ред. код]

Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (червень 2020)

Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Нормативний контроль GKG: /g/11h7jmj82x