Японський годинник — Вікіпедія

Традиційний японський годинник (яп. 和時計, вадокей) — японський настільний механічний годинник, призначений для визначення часу в спеціальних одиницях.

Опис[ред. | ред. код]

Японський годинник використовував дванадцятигодинну систему, доба ділилась на дві частини, відповідно частини ділились на 6 денних і 6 нічних проміжків — «годин». Відлік денних годин починався від світанку, нічних — від заходу.

На відміну від традиційної європейської системи вимірювання часу зі сталою величиною години, в японській системі денні години були довшими влітку і коротшими взимку, і навпаки.

У японському годиннику використовувався додатковий механізм для звукової індикації часу, іншими словами це був годинник з боєм. Годинник відбивав від 9 до 4 ударів, сигнали від 1 до 3 були означали початок молитви у буддистів, тому не використовувалися. На початок денного і нічного періодів (світанок і захід) годинник відбивав шість ударів.

Відлік часу вівся у зворотному напрямку. Такий порядок відліку зберігся через традиційне використання японцями процесу горіння пахощів для вимірювання часу, при цьому відраховувалася кількість часу, що залишився.

Назви годинних проміжків не були пов'язані з числом ударів дзвону. Кожній «годині» відповідав знак однієї з тварин традиційної східної системи знаків зодіаку, за яким її і називали.

Вадокей були вельми неточними механізмами, до того ж складними в експлуатації через необхідність щоденного налаштування. Вартість такого годинника сягала 60 річних зарплат простого робітника, дозволити їх собі могли тільки дуже багаті люди.

Історія[ред. | ред. код]

Механічний годинник у XVI столітті завезли в Японію нідерландські торговці. Годинники, виготовлені з латуні або заліза, переважно мали форму, що нагадує старовинний ліхтар. Спочатку перші японські годинники були імітацією завезених зразків, згодом, для відповідності традиціям і звичаям Японії, їх пристосували до японської системи обчислення часу.

У XVI столітті в європейських годинниках ще не використовувалися маятник і балансирна пружина, тому вони також не увійшли до числа запозичених технологій. З початком періоду ізоляції японським винахідникам довелося самостійно вдосконалити годинникові механізми.

1873 року згідно з Указом японського уряду в країні введено західну систему обчислення часу зі сталою величиною години і григоріанський календар.

Принцип роботи і будова[ред. | ред. код]

Більшість японських годинників використовували в роботі складну систему противаг. Подібні механізми використовувалися в японських механічних ляльках каракурі.

У деяких японських годинниках використовувалася система, що складається з двох різних спускових механізмів (горизонтальних маятників), один використовувався для денних «годин», другий — для нічних. У ранніх моделях японських годинників перемикання між ними виконували вручну.

Див. також[ред. | ред. код]

• Земні гілки
• Китайський календар

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Японський годинник

• Тик-так: часы или украшения?^{[недоступне посилання з липня 2019]} на сайте «Япония сегодня [Архівовано 25 жовтня 2007 у Wayback Machine.]»