French
DeutschПастернак Ярослав Іванович — Вікіпедія
| Пастернак Ярослав Іванович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 2 січня 1892 м. Хирів (тепер Самбірський район Львівська область) |
| Помер | 22 січня 1969 (77 років) Торонто (Канада) |
| Країна | .svg){kind=small} Австро-Угорщина Чехословаччина ЗУНР Німеччина.svg){kind=small} Канада |
| Національність | українець |
| Діяльність | археолог |
| Alma mater | Львівський університет |
| Галузь | археологія |
| Заклад | Український вільний університет |
| Посада | директор музеюd |
| Вчене звання | професор, старший науковий співробітник |
| Науковий ступінь | доктор філософії |
| Членство | Наукове товариство імені Шевченка |
| Відомий завдяки: | розкопки в княжому Галичі |
| Брати, сестри | Пастернак Северин Іванович |
 Пастернак Ярослав Іванович у Вікісховищі | |
Яросла́в Іва́нович Пастерна́к (2 січня 1892, Хирів — 22 січня 1969, Торонто, Канада) — український археолог, доктор філософії, професор.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився в місті Хирів (тепер Самбірського району Львівської області).
1910 року з відзнакою закінчив Перемишльську державну гімназію, у 1910–1914 рр. студіював класичну філологію та археологію на філософському факультеті Львівського університету.
У 1914–1918 рр. служив у австрійському війську, після Листопадового чину в Галичині перейшов у ряди 7-ої Стрийської бригади Української галицької армії (УГА) (зокрема, 8 січня 1919 р. загін під його командуванням разом з іншими частинами УГА визволив Куликів, Жовкву[1]), побував у Наддніпрянщині, влітку 1920 р. опинився в таборі інтернованих у Чехословаччині.
У 1922–1925 рр. продовжував археологічні студії в Карловому університеті Праги у всесвітньовідомого славіста Любора Нідерле, працював на кафедрі археології Українського вільного університету (УВУ). Захистив дисертацію «Руські Карпати в археології» і 26 березня 1926 р. одержав звання доктора філософії. У 1923–1928 рр. працював асистентом Державного Археологічного Інституту в Празі й провів великомасштабні археологічні дослідження на терені старої Праги, зокрема, на королівському замку «Градчани».
У 1928 р. повернувся до Львова, 1929 р. став дійсним членом НТШ і протягом 1928–1939 рр. очолював музей НТШ.
Найважливіші розкопки провів на терені княжого Галича (1934—1941), де відкрив Успенський собор з саркофагом Ярослава Осмомисла. В 1935 р. габілітувався на доцента УВУ в Празі, в 1936–1939 рр. та 1942–1944 рр. був професором греко-католицької Богословської Академії у Львові, в 1939–1941 рр. — професором і завідувачем кафедри археології Львівського університету.
У 1940–1941 рр. — старшим науковим співробітником Львівського відділу Інституту археології АН УРСР під час радянської окупації західноукраїнських земель.
У 1944 р. Я. Пастернак емігрував, був науковим працівником університету в Геттінгені, професором УВУ в Мюнхені, читав лекції у Боннському університеті. В 1949 р. прибув до Канади (Торонто), де й провів решту свого життя, активно працюючи над різними проблемами української археології.
Помер 22 листопада 1969 р. в Торонто. Похований на цвинтарі Парк-Лон.
Сім'я[ред. | ред. код]
Дружина — Марія Пастернакова (українська педагогиня, журналістка, критикиня).
Праці[ред. | ред. код]
- Коротка археологія західноукраїнських земель. — Львів, 1932
- Старий Галич. — Краків-Львів, 1944
- Пастернак Я. Археологія України: первісна, давня та середня історія України за археологічними джерелами. Наукове Товариство ім. Шевченка. — Торонто, 1961
- Пастернак Я. Важливі проблеми етногенези українського народу в світлі археологічних досліджень. Українське Історичне Товариство. — Нью-Йорк, 1971
- Нарис «Бучаччина крізь серпанок тисячоліть» в збірнику Бучач і Бучаччина.[2]
- Пастернак Я. До проблеми поширення й хронології лінійно-стрічкової кераміки в Європі. Українська Вільна Академія Наук Серія Археологічна. Трипільська культура на Україні Зб. 2. ч. 1 — Авґсбурґ, 1948
- Пастернак Я. Ранні слов'яни в історичних, археологічних та лінгвістичних дослідженнях. Записки Наукового Товариства ім. Шевченка т. 189.— Нью-Йорк, 1975
- Пастернак Я. Пояснення тризуба — герба Великого Київського князя Володимира Великого. Українське Видавництво «Пробоєм». — Прага, 1941
Вшанування[ред. | ред. код]
- Вулиця Ярослава Пастернака у Львові (раніше Рашинська).[3]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — С. 157. — ISBN 5-7707-7867-9.
- ↑ Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 11.
- ↑ Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie z planem miasta // Wydanie drugie. — Lwów — Warszawa : Ksiąźnica Atlas, 1925. — 276 s. — mapa. (пол.)
Джерела та література[ред. | ред. код]
- О. В. Ясь. Пастернак Ярослав Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 85. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Верига В., Дослідник підземного архіву України (Пам'яті проф. д-ра Ярослава Пастернака) // Український історик, 1970. — № 4.
- Дольницький М. Визначний археолог, проф. др. Ярослав Пастернак // Терем. Проблеми української культури. — Рік I. — Число I. — Детройт, 1962.
- Коваль І., Дослідник підземного архіву України. — Галич-Львів, 1999.
- Петегирич В., Павлів Д., Филипчук М., Ярослав Пастернак і українська археологія // Studia Archaeologica, 1993. — Ч. 4.
- Стасюк А. Пастернак Ярослав Іванович // Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Т. 3: П - С. Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2020.576 с. ISBN 978-966-2067-65-1 С. 76-77.
Посилання[ред. | ред. код]
|
