Ґудрун Паузеванґ — Вікіпедія

Гудрун Паузеванг
Gudrun Pausewang
Ім'я при народженні Gudrun Pausewang
Псевдонім Gudrun Wilcke
Народилася 3 березня 1928(1928-03-03)
Младков (Вічштадтль), Чехословаччина
Померла 23 січня 2020(2020-01-23) (91 рік)
Бамберг, Німеччина
Громадянство Німеччина Німеччина
Національність німка
Діяльність прозаїк
Сфера роботи дитяча література[1], підліткова література[1], наукова фантастика[1], педагогіка[1] і науково-фантастична літератураd[1]
Мова творів німецька
Напрямок фантастика
Жанр дистопія[d]
Magnum opus Останні діти Шевенборна
Членство Sudetendeutsche Akademie der Wissenschaften und Künsted
Брати, сестри Freya Pausewangd
Нагороди
CMNS: Ґудрун Паузеванґ у Вікісховищі

Гудрун Паузеванг (нім. Gudrun Pausewang, у шлюбі Гудрун Вільке; 3 березня 1928, Младков (Вічштадтль), Чехословаччина; — † 23 січня 2020, Бамберг, Німеччина;)[2][3] — німецька письменниця. Писала в основному дитячу та юнацьку літературу. До її найвідоміших творів належать — «Біди сім'ї Кальдера[de]» (нім. Die Not der Familie Caldera) (1977), « Останні діти Шевенборна» (нім. Die letzten Kinder von Schewenborn) (1983) та «Хмара» (нім. Die Wolke) (1987). У 2017 році Паузеванг була удостоєна Спеціальної німецької молодіжної літературної премії за роботу всього життя

Життя[ред. | ред. код]

Ґудрун Паузеванґ була старшою дитиною в сім'ї фермера. Всього в сім'ї було п'ятеро дітей, серед яких була й майбутня авторка та соціолог Фрейя Паузеванг. Після початкової школи Ґудрун вчилася в гімназії для дівчаток. Під час Другої світової війни загинув батько. Після закінчення війни сім'я втекла до Західної Німеччини. У Вісбадені майбутня письменниця продовжувала навчання і у 1948 році закінчила середню школу. Після цього вона навчалася в педагогічному інституті в Вайльбурзі на Лані і працювала вчителькою початкової та середньої школи.

З 1956 року вона п'ять років викладала в німецьких школах Чилі і два з половиною роки у Венесуелі. У цей період вона подорожувала по Центральній, Північній і Південній Америці, в тому числі по Амазонці, Вогненній Землі, Перу, Болівії, Колумбії та Мексиці. Наприкінці 1963 року повернулася до Німеччини, де викладала в початковій школі. Чотири роки потому вирушила разом з чоловіком Германом Вільке в Колумбію, де викладала п'ять років у місцевих німецьких школах. У 1972 році Ґудрун повернулася з 2-річним сином до Німеччини. З відтоді жила в місті Шліц, земля Гессен, який пізніше став місцем дії її творів «Останні Діти Шевенборна» і «Хмара». У 1998 році захистила докторський ступінь у Університеті Франкфурта-на-Майні зі своєю дисертацією «Забуті молодіжні письменники покоління Еріха Кестнера». З 2016 року вона жила в будинку престарілих недалеко від Бамберга. Гудрун Паусеванг померла 23 січня 2020 року у віці 91 рік.

Творчість[ред. | ред. код]

Перші десять років письменницької діяльності пише книги лише для дорослих, а пізніше — також і для дітей та юнацтва. Письменниця у своїй творчості просувала ідеї миру, виступала проти неонацистських тенденцій. Поширювала ідеї захисту навколишнього середовища, а також попереджала про небезпеку використання ядерної енергії. У 1989 році вона вийшла на пенсію в якості вчителя і з тих пір присвятила себе виключно літературній творчості і читанню в школах, бібліотеках і книжкових магазинах. Загальний тираж її книг на момент її смерті становив близько 5 мільйонів. В її книгах, написаних у дусі часу 1980-х років, часу руху за мир та екологію, чітко простежується тверда та принципова політична позиція письменниці. ЇЇ твори, такі як Останні діти Шевенборна або Зліт і загибель Острова Дельфіна (нім. Aufstieg und Untergang der Insel Delfina) стали культовими книгами для покоління, що вийшло з 80-х років, та очолило рух проти розвитку ядерної енергетики. Критики, з іншого боку, вважають саме цю її позицію завищеною та однобокою.[4] З початку 1990-х років Ґудрун Паузеванґ написала також ряд молодіжних книг на тему нацизму, весь жах якого вона зазнала сама в підлітковому віці. Окрім того у 1997 році звертається вона і до біографії молодого Гітлера. Серед її романів і оповідань також є кілька веселих творів, таких як Сходження і падіння Острова Дельфіна або Скутер і чотки. Чотири найуспішніші книги Паузеванґ:

У романі Хмара автор описує переживання жертви радіації після аварії на німецькій АЕС[5]. Роман став найбільш тиражним твором письменниці після екранізації в 2006 році. Пізніше, після ядерної катастрофи на Фукусімі, Паузеванг знову торкнулася теми ризиків ядерних технологій у своєму романі Ще довго після цього (2012). За роман Хмара в 1988 році Паузеванг отримала Німецьку молодіжну літературну премію та Премію імені Курда Ласвіца, а в 2017році вона отримала спеціальну німецьку молодіжну літературну премію за загальний вклад в німецьку літературу.

Публікації[ред. | ред. код]

Публікації Гудрун Паузеванг зберігаються в Національній бібліотеці Німеччини, включаючи:

Нагороди та премії[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д Czech National Authority Database
  2. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 3 грудня 2021. Процитовано 3 грудня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 3 грудня 2021. Процитовано 3 грудня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  4. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 3 грудня 2021. Процитовано 3 грудня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  5. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 3 грудня 2021. Процитовано 3 грудня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Uwe Jahnke: Gudrun Pausewang: Leben und Werk (= Ravensburger Taschenbuch, Band 58352). Ravensburger, Ravensburg 2010, ISBN 978-3-473-58352-2.
  • Peter Morris-Keitel: «Hoffnung im Überfluß.» Über die Erfahrbarkeit einer anderen Welt im Werk Gudrun Pausewangs. In: The German Quarterly 67, 1994. S. 391—401.
  • Celia Ndzala-Ballesteros: Gudrun Pausewang, Die letzten Kinder von Schewenborn. Johannes Diekhans (Hrsg.) (= Schöningh-Schulbuch. Band 22299; Einfach Deutsch; Unterrichtsmodell). Schöningh, Paderborn 1999, ISBN 3-506-22299-6.
  • Franz-Josef Payrhuber: Bekannte Autoren — beeindruckende Bücher. Was Lehrerinnen und Lehrer über Kinder- und Jugendbücher wissen und wie sie mit ihnen umgehen. In: Kurt Franz (Hrsg.): Blickpunkt: Autor. (= Schriftenreihe der Deutschen Akademie für Kinder- und Jugendliteratur Volkach e.V. Band 20) Schneider-Verlag Hohengehren, Baltmannsweiler 1996, ISBN 3-87116-495-X, S. 58–78.
  • Jessica Rödl: Praxis Lesen: z. B. Gudrun Pausewang. AOL-Verlag, Lichtenau 2003, ISBN 3-89111-654-3.
  • Wilhelm Roer: Ein Buch macht Schule: «Die letzten Kinder von Schewenborn». Dokumentation von Projekttagen zu diesem Buch und Darstellung des politischen Lernprozesses von Schülern, Eltern, Lehrern und Schulaufsicht. AOL-Verlag, Lichtenau 1986, ISBN 3-923478-18-6.
  • Gabriele Runge (Hrsg.): Über Gudrun Pausewang (= Ravensburger Taschenbücher, Band 4000; Jeans). Maier, Ravensburg 1991, ISBN 3-473-54000-5.
  • Rüdiger Steinlein: Auschwitz und die Probleme narrativ-fiiktionaler Darstellung der Judenverfolgung als Herausforderung der gegenwärtigen Kinder- und Jugendliteratur. Gudrun Pausewangs Holocausterzählung «Reise im August». In: Petra Josting (Hrsg.): Bücher haben ihre Geschichte. Kinder- und Jugendliteratur, Literatur und Nationalsozialismus, Deutschdidaktik. Norbert Hopster zum 60. Geburtstag. Olms, Hildesheim u. a. 1996, ISBN 3-487-10226-9. S. 177—191.
  • Susan Tebbutt: Gudrun Pausewang in context. Socially critical «Jugendliteratur», Gudrun Pausewang and the search for utopia. (= Europäische Hochschulschriften; Reihe 1, Deutsche Sprache und Literatur; Band 1489) Peter Lang, Frankfurt am Main 1994, ISBN 3-631-47845-3.
  • Kati Tonkin: From 'Sudetendeutsche' to 'Adlergebirgler': Gudrun Pausewang’s «Rosinkawiese» Trilogy. In: David Rock, Stefan Wolff (Hrsg.): [Coming Home to Germany? The Integration of Ethnic Germans from Central and Eastern Europe in the Federal Republic.] помилка: {{lang}}: текст вже має курсивний шрифт (допомога) Berghahn Books, New York/Oxford 2002, ISBN 1-57181-718-2, S. 199—212.
  • Jenny Willner: Die letzten Zombies von Schewenborn. Gudrun Pausewang und die enigmatischen Signifikanten der Friedensbewegung. In: The Germanic Review: Literature, Culture, Theory. Vol. 96:2, 2021: Schuld in the Anthropocene, S. 177—194. https://doi.org/10.1080/00168890.2021.1897776

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ґудрун Паузеванґ
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ґудрун_Паузеванґ&oldid=35620174