4-й Київський корпус — Вікіпедія

4-й Київський корпус
На службі	березень 1918 — березень 1919
Країна	Українська Держава
Чисельність	Корпус
Війни/битви	Перші Визвольні Змагання

4-й Київський корпус — військовий корпус Армії Української Держави. Створений у квітні 1918 року. Даний підрозділ був сформований з військ Х Українського корпусу. З квітня по червень називався Х Київський корпус. З червня 1918 року — 4 Київський корпус.

Історія формування[ред. | ред. код]

Початок шляху[ред. | ред. код]

Корпус створювався зі з'єднань і частин Х корпусу російської імператорської армії, управління якого було зорганізовано у 1876 році в Харкові. До складу підрозділу було включено 9-ту та 31-шу піхотні дивізії. Перша з них майже повністю комплектувалася уродженцями Полтавщини, друга в більшості — мешканцями Харківської губернії. Офіцерський склад в більшості був українським, причому з селянських родин. Однак, за свідченнями А.Денікіна офіцери симпатизували Добровольчій армії^[1].

В часи революції[ред. | ред. код]

Після лютневої революції 1917 року і створення в Києві Центральної Ради деякі військовослужбовці стали одними з найактивніших діячів українського військового руху. Так, у червні 1917 року українці 9-ї піхотної дивізії домагалися виділення в окремі військові частини.

У складі армії Української Держави[ред. | ред. код]

17 квітня 1918 року Х Український корпус було перейменовано на Київський, а 30 червня 1918 року надано номер 4-й. Від початку до складу корпусу мали входити кадри 31-ї та 9-ї піхотних дивізій, які були перейменовані у 7-у та 8-у піші дивізії відповідно. 20-07.1918 року на місце Іллі Мартинюка було призначено генерал-хорунжого Михайла Волховського — останнього начальника 31-ї піхотної дивізії, начальником штабу — генерал-хорунжого Павла Панченка-Криворотенка. За спогадами сучасників, обидва вони чекали приходу білогвардійців, відмовлялися від української мови та були вороже налаштовані до українства^[2].

Протигетьманське повстання[ред. | ред. код]

Перед початком антигетьманського повстання корпус був де-факто небоєздатним. Одразу після перших виступів 8-ма дивізія перейшла на бік Директорії УНР. Кадри 7-ї дивізії та окремі підрозділи корпусу брали участь у захисті Києва від військ Директорії, а 14 грудня 1918 року капітулювали у Педагогічному музеї разом з Офіцерськими дружинами.

У складі військ Директорії[ред. | ред. код]

З перемогою повстання проти Гетьмана П. П. Скоропадського корпус був включений до армії Директорії, однак він був тим же небоєздатним з'єднанням, як і при Гетьмані. Де-факто окремі частини корпусу брали участь у військових діях без погодження з керівництвом корпусу. У середині лютого 1919 року корпус було розформовано, а його кадри передано у розпорядження командувача Східного фронту Дієвої армії УНР отамана Євгена Коновальця. 5 березня 1919 року був виданий офіційний наказ про розформування частини^[3].