Anomalocaris — Вікіпедія
† Anomalocaris | ||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||
|
Аномалокарис (аномалокар, лат. Anomalocaris, від дав.-гр. ἀνώμαλη κᾱρίς «незвичайна креветка») — викопний рід аномалокаридів — тварин кембрію надтип Lobopodia, примітивних родичів членистоногих. Мешкали в морях, використовували для плавання гнучкі лопаті, розташовані по боках. Для свого часу аномалокарис був гігантською істотою розміром від 60 см до 2 м. Мешкав на території Північної Америки, Китаю та Австралії 535—520 млн років тому.
- ?A. lineata
- A. canadensis
- A. saron
- A. briggsi
Рештки аномалокариса тривалий час не могли ідентифікувати. Уперше виявивши його останки, вчені не могли зрозуміти, як же виглядав їх власник. Коли в 1892 р. було знайдено його довгі ротові придатки, палеонтологи вирішили, що вони належали якомусь примітивному представнику ракоподібних. А виявлені в 1911 р. частини кільцеподібного рота вони визнали за рештки древньої медузи. І тільки в 1980-х роках стало ясно, що ротові придатки та пластини рота належали одній тварині.
Скам'янілості аномалокариса вперше були знайдені в XIX ст. в сланцях Берджес в Канаді. З того часу в різних частинах світу (особливо в Китаї та Австралії) вчені вилучили з гірських порід кілька повних скам'янілостей цієї тварини.
Було показано, що стародавні аномалокариси мали відмінний зір, який забезпечувала пара фасеткових очей[1]. Зіркість аномалокарісів забезпечена щонайменше 16 тисячами гексагональних лінз. Наявність настільки складних очей в аномалокариса дає підставу твердити, що фасетковий зір почав розвиватися у членистоногих набагато раніше, ніж вважали досі. Цілком імовірно, що за гостротою зору древній аномалокарис перевершував багатьох своїх сучасних родичів. Так, для порівняння, кількість лінз в оці мухи — близько 4000, а в оці мурашки — близько 100[2]. Нові результати досліджень радше викличуть суперечки про еволюцію екзоскелета, зокрема про те, як ця еволюція співвідноситься з еволюцією самих очей[3].
Нові знахідки в лагерштетті Сиріус Пасет в Гренландіі дали змогу зрозуміти, як жили та чим живилися близькі родичі хижака аномалокариса лат. Tamisiocaris borealis. На їхніх кінцівках вдалося розгледіти довгі шипи з тонкою фільтрувальною гребінкою. Це свідчить про те, що вони перейшли до іншого типу живлення — сестонофагії, тобто відфільтровування дрібної живності з товщі води. Отже, уже в ранньому кембрії товща морської води була населена і в ній сформувався повний харчовий ланцюжок від фітопланктону до хижаків і сестонофагів[5].
- Anomalocaris saron, що полює на трилобітів Yunnanocephalus yunnanensis
- Anomalocaris
- ↑ [1] [Архівовано 9 березня 2012 у Wayback Machine.] Палеонтологи довели пильність аномалокарисів Lenta.ru Прогрес [Архівовано 6 грудня 2012 у Wayback Machine.]2011-12-08 [
- ↑ [2] [Архівовано 2012-03-10 у Wayback Machine.] Matt Kaplan. An eye-opening fossil // 07.12.2011 Nature News [Архівовано 2022-06-06 у Wayback Machine.][
- ↑ [3] Acute vision in the giant Cambrian predator Anomalocaris and the origin of compound eyes // John R. Paterson, Diego C. García-Bellido, Michael S. Y. Lee, Glenn A. Brock, James B. Jago & Gregory D. Edgecombe Nature Letter [Архівовано 2022-06-06 у Wayback Machine.]
- ↑ Vinther J., Stein M., Longrich N.R., Harper D.A.T. A suspension-feeding anomalocarid from the Early Cambrian // Nature. — 2014. — V. 507. — P. 496—499.
- ↑ Наймарк Е. Родич аномалокариса отказался от хищничества. Архів оригіналу за 23 квітня 2014. Процитовано 27 травня 2014.
- Тим Хейнз, Пол Чеймберз, переклад с англ. Свєчнікова В. В. Динозаври: ілюстрована енциклопедія. — Москва: Росмен, 2008. 16-17 с.
- Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Anomalocaris
- Anomalocaris 'homepage' with swimming animation [Архівовано 2 березня 2009 у Wayback Machine.](англ.)
- Burgess Shale: Anomalocaris canadensis (proto-arthropod), Smithsonian.(англ.)
- «Найдавніші членистоногі» на сайті «Проблеми еволюції»(рос.)
- S.J.Gould. Wonderful life. The Burgess Shale and the Nature of History. 1989. 347 p. (rar archive, pdf 100 Mb)(англ.)