Audio CD — Вікіпедія


CD
Компакт-диск
Оптичний носій інформації. Процес запису та зчитування інформації здійснюється за допомогою лазера
Тип носія оптичний диск
Ємність до 74–80 хвилин
(до 24 хвилин для міні 8 см CD)
Зчитувальний механізм лазер, довжина хвилі 780 нм (інфрачервоний)
Міжнародний стандарт IEC 60908
Розроблено Sony, Philips
Розміри діаметр 120 мм, товщина 1,2 мм
Рік випуску 1980


Audio CD (англ. Compact Disc Digital Audio, Audio-CD, CD-DA) — стандарт формату аудіо компакт дисків. Цей стандарт визначено у Червоній Книзі (англ. Red Book), однієї з серії Книг Веселки (названих так через їх кольори), що містить техничні специфікації для всіх CD форматів.

Перший комерційно доступний програвач аудіо компакт-дисків Sony CDP-101 був випущений у жовтні 1982 року в Японії. Формат отримав всесвітнє визнання в 1983–84 роках, за ці два роки було продано більше одного мільйона програвачів компакт-дисків для відтворення 22,5 мільйонів дисків[1].

Починаючи з 2000-х років компакт-диски дедалі більше витіснялися іншими формами цифрового зберігання та розповсюдження, в результаті чого до 2010 року кількість аудіо компакт-дисків, які продавалися в США, впала приблизно на 50% від свого піку; однак вони залишалися одним із основних методів розповсюдження в музичній індустрії. У 2010-х роках доходи від цифрових музичних сервісів, таких як iTunes, Spotify і YouTube, вперше зрівнялися з доходами від продажу фізичних форматів. Відповідно до піврічного звіту RIAA за 2020 рік, доходи від продажу грамофонних платівок перевищили доходи від компакт-дисків вперше з 1980-х років.

Опис[ред. | ред. код]

Компакт-диск дозволяє запис двох каналів (стерео). Музика розділена на доріжки, які можна переключати без перерви звучання. Якщо диск записаний у системі Track-At-Once, між доріжками з'явиться 3-секундна перерва, що можна оминути, якщо записати диск у системі Disc-At-Once.

Дані, записані на диску CD-Audio, кодуються у системі CIRC, яка слугує для корекції помилок, a потім у канальному кодуванні EFM.

CD-DA стандартно включає 74 хвилини запису, що може бути поділений максимально на 99 частин. При найбільшому допустимому звуженню рівчачку (1,497 μm) тривалість запису можна збільшити до 79 хвилин і 40 секунд.

Диски CD-DA характеризуються досить високою якістю звуку, та відносною стійкістю до забруднень.

Стандарт використовується для цифрового запису звуку на компакт-диск, з PCM кодуванням з частотою дискретизації 44,1 кГц і розрядністю 16 біт.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Pohlmann, Ken C. (2000). Principles of Digital Audio [Принципи цифрового аудіо] (Англійська). McGraw-Hill. с. 244. ISBN 978-0-07-134819-5. 

Посилання[ред. | ред. код]