381-мм корабельна гармата BL 15 inch Mk I — Вікіпедія

381-мм корабельна артилерійська установка BL 15 inch Mk I
BL 15 inch Mk I

Корабельна артилерія веде вогонь з 381-мм гармат головного калібру BL Mk I лінійного корабля HMS «Веліант». Операція MB.8. Середземне море. Листопад 1940
Тип Корабельна гармата
Походження Велика Британія Велика Британія
Історія використання
На озброєнні 1915–1959
Оператори Королівський ВМФ Великої Британії
Війни Перша світова війна
Друга світова війна
Холодна війна
Історія виробництва
Розробник Elswick Ordnance Company
Armstrong Whitworth
William Beardmore & Company
Coventry Ordnance Works
Royal Gun Factory
Vickers, Son and Maxim
Розроблено 1912
Виготовлення 1912–1918
Виготовлена
кількість		 186
Характеристики
Вага 10 1605 кг
Довжина 16 520 мм
Снаряд бронебійний, напівбронебійний, фугасний, шрапнель
Вага снаряду 879 кг
Калібр 381 мм
(15 дюймів)
Стволи 502.3 дм3
Відбій 1,2 м
Лафет картузний, механізований
Підвищення −5° до +20°
Траверс −150° / +150°
Темп вогню 2 постр./хв.
Дульна швидкість 749 м/с
Дальність вогню
Максимальна 33 км
381-мм корабельна гармата BL 15 inch Mk I у Вікісховищі

381-мм (15-дюймова) корабельна артилерійська система марки BL 15 inch Mk I (англ. BL 15 inch Mk I) — британська важка корабельна гармата періоду Першої та Другої світових війн. Артилерійська система QF Mark IX & XII була основним корабельним озброєнням основних важких бойових кораблів британських військово-морських сил.

Розроблена в 1912 році 15-дюймова корабельна гармата Mk.I була найпоширенішою і, можливо, найефективнішою великокаліберною гарматою британського флоту. Вона встановлювалася на лінійні кораблі та монітори, що служили з 1915 по 1959 і була основною артилерійською системою Королівського флоту під час обох Світових воєн. Бойовий шлях 381-мм гармат почався в 1915 році під час Дарданельської операції, в якій брав участь щойно збудований лінкор «Куїн Елізабет». Потім була Ютландська морська битва, рекордне влучення лінкору «Уорспайт» по «Джуліо Чезаре» з відстані 24 кілометра в бою у Калабрії, потоплення трьох італійських крейсерів біля мису Матапан і багато інших битв. Останній постріл по противнику був зроблений через 30 років, в 1945-му році, коли все той же «Куїн Елізабет» обстрілював японські укріплення на Андаманських островах.

Конструкція гармати і виробництво[ред. | ред. код]

Конструкція гармати розроблялася на основі вдалої 13.5"/45 гармати (створеної для озброєння наддредноутів типу «Оріон»). «Дредноутна гонка», що тривала перед Першою світовою війною між флотами основних морських держав світу, дуже швидко підвищувала вимоги до тактико-технічних характеристик кораблів і розробники 381-мм гармати пішли на дуже ризикований крок, до мінімуму скоротивши програму випробувань перед запуском у виробництво. Ризик виправдався: лінійні кораблі типу «Куїн Елізабет» встигли до Ютландської битви, а їх безпосередні противники, німецькі лінкори типу «Баден» — «запізнилися».

Ствол гармати мав традиційну для британських гармат початку XX століття «дротяну» конструкцію: між внутрішньою (труба «A») і зовнішньої (труба «B») несучими трубами гармати навивати шар сталевого дроту для збільшення міцності ствола на розрив. Гармата оснащувалася затвором поршневого типу. Довжина ствола гармати дорівнювала 630 дюймам (16 метрів — 42 калібри), довжина нарізної частини ствола: 516 дюймів (13,1 м). Ресурс ствола становив приблизно 335 пострілів бронебійним снарядом на повному заряді. Гармата була лейнірованою, у зношеної гармати в заводських умовах замінювалася внутрішня частина труби «А». Цікавий факт — гармата вважалася повністю «розстріляною», якщо її калібр на початку нарізки ствола збільшувався на 0,74 дюйма (1,9 см).

З 1912 по 1918 рік було виготовлене 186 15-дюймових стволів[1]. Виробництво велося відразу на декількох заводах:

При ремонті бойових кораблів зношені стволи знімалися і відразу замінялися на нові, що зберігалися в арсеналах. А зняті гарматні стволи відправляли на ремонт і далі на зберігання. Тому гарматний ствол за півстоліття служби, як правило, опинявся на кількох кораблях. Для прикладу: як відомо, гарматні башти останнього британського лінкора HMS «Вангард» були взяті з переобладнаних в авіаносці лінійних крейсерів HMS «Корейджес» і HMS «Глоріос», але з восьми гармат головного калібру тільки один початок свою службу на цих кораблях, тим більш, його «​​попереднім місцем служби» був лінкор «Уорспайт».

Використання гармат[ред. | ред. код]

Список кораблів[ред. | ред. код]

Гармати BL 15 inch Mk I використовувалися на декількох типах британських військових кораблів аж до HMS «Вангард», останнього побудованого лінійного корабля Великої Британії.

Кораблі, озброєні 15-ти дюймовими гарматами Mark I:

Берегові батареї[ред. | ред. код]

  • Дві гармати BL 15 inch Mk I («Клем» і «Джейн») були встановлені поблизу Венстоун Фарм у графстві Кент в 1940-х роках.
  • П'ять гармат були встановлені в Сінгапурі на батареях берегової артилерії «Джохор» і «Буона Віста» в 1930-х роках.
  • Наприкінці 1920-х Іспанія придбала чотири гармати в одногарматних баштових пристосуваннях, які мали охороняти Картахену. Вони, й зараз перебувають на місці і відкриті для публіки.

Боєприпаси[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: 381-мм корабельна гармата BL 15 inch Mk I

Відео[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Buxton, Ian Lyon (1978). Big Gun Monitors. Tynemouth: World Ship Society. ISBN 0-905617-06-1.
  • Campbell, John (1985). Naval Weapons of World War II. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-459-4.
  • Roskill, Captain Stephen Wentworth (1974). H.M.S. Warspite: The Story of a Famous Battleship. London: Futura Publications. ISBN 0-86007-172-3.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Ian Buxton, p. 179.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=381-мм_корабельна_гармата_BL_15_inch_Mk_I&oldid=41021738